Іноземні військові експерти та українська влада покладали багато надій на 2023 рік та прогнозували, що Україна реалізує ще один масштабний наступ — цього разу на Півдні. Контрнаступ на Запорізькому напрямку зрештою не досяг своїх цілей, що визнало і військово-політичне керівництво країни.
Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися з військовими з різних бригад, що тримають лінію фронту на різних напрямках, аби зрозуміти, у якій точці й з якими висновками та очікуваннями українське військо закінчує 2023 рік і переходить у 2024-й.
АВДІЇВКА: ЩОДЕННІ ШТУРМИ
Від жовтня 2023-го росіяни активізували наступ на Авдіївку. Військові, що тримають оборону міста говорять про щоденні штурми окупантів. Для підсилення оборони на Авдіївський напрямок перекинули, зокрема, 47-му окрему механізовану бригаду «Магура». Це один із підрозділів, який відповідав за наступ Сил оборони України на Запоріжжі. Про особливості боїв за Авдіївку журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися із заступником командира батальйону бригади Олександром «Генієм» Ширшиним.
Олександр «Геній» Ширшин
Військовослужбовець відзначає, що на їхній ділянці на Авдіївському напрямку росіяни продовжують штурмувати українські позиції з тією інтенсивністю, що і у жовтні, лиш інколи беручи декілька днів на перегрупування та доукомплектування своїх підрозділів.
«Різні підрозділи насправді по-різному діють. Є моменти, коли це дійсно просто «мʼясні штурми», коли вони намагаються кількістю взяти — було таке, що вони на техніці з певною кількістю піхоти намагалися захопити наші позиції. Буває таке, що підходять там певні фахівці й невеличкими групами намагаються просуватися. Буває, що вони просто розраховують на підтримку артилерії та FPV-дронів», — відзначає Олександр Ширшин.
Не тільки протидіяти просуванням росіянам, а й відбивати позиції на цьому напрямку допомагає, зокрема, іноземна техніка. Так, до прикладу, під Авдіївкою вдалось навіть краще, ніж на Запорізькому напрямку розкрити потенціал бойової машини піхоти M2 Bradley.
«У нас тут більше місця для маневру. Ми можемо більше переміщуватися, змінювати позиції, працювати в русі. Такої можливості, наприклад, на Запорізькому напрямку не було, враховуючи щільність мінування і фортифікаційні споруди. У нас переважно була там одна тоненька дорога, з якої не можна було ні вправо, ні вліво зʼїжджати. Тут, коли ми, наприклад, проводили відбиття наших позицій, ми могли на Bradley (американська бойова машина піхоти, — ред.) майже впритул під’їжджати на російські позиції», — каже військовий.
Однак, Ширшин відзначає, що хотілось би, щоб більше підрозділів мали і Bradley, і Leopard. Спільна робота могла б бути ефективнішою.
«На цей момент, щоб втримати ту ділянку, за яку ми відповідаємо, ми вкладаємося у той ресурс, який маємо. Якщо говорити про наступальні дії, то на цій ділянці ми не можемо цього зробити», — вважає заступник комбата 47-ї окремої механізованої бригади.
Про оборону Авдіївки згадував на своєму брифінгу і Головнокомандувач Валерій Залужний. Він відзначав, що ворог має можливість концентрувати сили на цьому напрямку, тож цілком ймовірно, що через кілька місяців може «зробити те, що сталося з Бахмутом».
Військові, що тримають оборону Авдіївки, звісно теж припускають такий варіант розвитку подій. Олександр Ширшин пояснює, чому зараз окупанти готові «покласти» сотні своїх бійців тільки, аби захопити це місто: «Ну, перш за все, це укріпрайон, який має підготовлену оборону, саме тому він так довго насправді тримається. Крім того, це велике місто з багатьма місцями, де росіяни зможуть закріпитися і налагодити потім певну логістику. Другий момент — це політичний. Їм треба нарешті показати успіх, свої здобутки, і Авдіївка — це місто, яке у всіх на слуху. І саме тому для російської пропаганди це ідеальний варіант, попри ту ціну, якою він може їм датися. Крім того, вони зможуть продовжити наступ далі на ті міста, що поруч з Авдіївкою, маючи вже краще сполучення з Донецьком».
МАРʼЇНКА: ВІДХОДИМО НА БІЛЬШ ВИГІДНІ РУБЕЖІ
Активізувалися росіяни й у Марʼїнці. Це ще одне місто Донецької області, яке ворог намагається взяти від початку повномасштабного вторгнення. Днями росіяни заявили про повне захоплення міста, однак українські військові стверджують, що досі тримають північні околиці. Про рік боїв за місто журналісти «Слідства.Інфо» поговорили із заступником командира одного з підрозділів 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Вони тримають оборону Марʼїнки із серпня 2022 року.
Місто Мар’їнка, яке знищили росіяни / Фото з t.me/ermaka2022
«Зараз ситуація важка, але контрольована. Ми наносимо дуже пристойне вогневе ураження противнику, але використовуючи і FPV-дрони, і арту, росіяни потихеньку продавлюють на певних рубежах і ми змушені відходити на більш вигідні (більш укріплені) позиції».
Військовослужбовець 79-ї бригади у розмові із журналістами також відзначив, що, на його думку, ворог у Марʼїнці за цей рік спробував повний спектр варіантів штурмових дій.
«Десь з червня-липня противник масово почав використовувати FPV-дрони. Спершу вони були просто з пластидом (вибухівкою, — ред.), потім туди вішалися бойові частини від гранат і так воно розвивалося та в підсумку теж має свої результати. Наприклад, зараз ворог використовує дрони, арту і знову дрони, а вже потім починає заходити піхота. Якщо ж говорити про театр бойових дій північніше від Марʼїнки, то там противник діяв просто як книжка пише — використовував бронетехніку (танки здебільшого для пророблення маршрутів), за ними йшли БМП — чисто як «бойової маршрутки» — приїхала, скинула піхоту і швиденько поїхала, аби не підставлятися під удар», — говорить заступник командира одного із підрозділів бригади.
Про Марʼїнку на своєму брифінгу згадував і Головнокомандувач. Зокрема, Валерій Федорович відзначив, що окупанти використовують ту саму методику, що і у Бахмуті, “знищують вулицю за вулицею, квартал за кварталом».
«Наші війська підготували оборонний рубіж за цим населеним пунктом, але можу сказати, що цього населеного пункту вже не існує», — підкреслив Залужний.
Фактично майже усі два роки бої відбувалися на території самого міста, тож від будівель в ньому мало що залишилося.
«Так довго тримати оборону Марʼїнки вдавалося через те, що це місто. У місті тримати оборону легше, бо тут противник не може до кінця реалізувати свій наступальний потенціал (не може на повну застосовувати перевагу в піхоті та техніці). Окрім того, у нас дуже грамотне командування. Хто б що там не говорив, а командири дуже гарні — молоді й бойові, тому діяли нестандартно, не за шаблоном. Противник продумав хід — ми на нього відповідь», — говорить боєць, що уже понад рік бере участь у боях за Марʼїнку.
БАХМУТ: ЧИ ВАРТО БУЛО ТАК ДОВГО УТРИМУВАТИ МІСТО?
Попередній рік почався з активних штурмових дій росіян на Бахмутському напрямку. 6 січня 2023 року армія загарбників захопила село Бахмутське на південний схід від Соледара. Після цього окупанти перейшли до штурму міста та вже до кінця місяця захопили його й почали активно наступати на Бахмут. Важливу роль в обороні Бахмута відіграла 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр», яка зайшла у місто 12 січня 2023 року. Тож про підсумки цього року для бійців підрозділу журналісти «Слідства.Інфо» поговорили із командиром однієї з рот бригади із позивним «Сід».
Командир однієї з рот бригади із позивним «Сід»
Від військових, що тримали оборону міста-фортеці, часто можна почути дві протилежні думки стосовно тривалості боїв за Бахмут: одні вважають, що така тривала оборона була вкрай необхідною, інші переконані, що не варто було битися за Бахмут так довго через неспівмірну ціну, яку довелося заплатити.
«Я більше схиляюся до думки, що добре, що ми його так довго тримали, великими втратами, але… ми знищили «Вагнер» (елітний штурмовий підрозділ росіян), від нього тоді не залишилось майже нічого. Ми виграли дуже багато часу, щоб щось доробити, підготувати. Також після того, як Бахмут для нас закінчився, коли нас витіснили за межі міста, то ворог припинив просування в напрямку Іванківського і далі», — вважає «Сід», який брав участь в обороні міста.
Однак, боєць нарікає на підготовку фортифікаційних споруд і в самому місті, і на околицях Бахмута.
«Мало було накопано траншей, перекопаних вулиць, але було накидано багато бетонних блоків , їжаків на дорогах — це ускладнювало і рух своїх підрозділів. Але щоб насправді аж так підготувати місто — потрібно чимало часу. Тому в цих умовах, фактично кожен будинок був як окрема фортифікаційна споруда, особливо, якщо він був із підвалом», — каже військовослужбовець.
Журналісти «Слідства.Інфо» були у Бахмуті на початку лютого 2023-го. Тоді в місті вже не було жодної вцілілої будівлі та, попри це, там все ще залишалися рятувальники (їх централізовано вивели 9 лютого 2023-го), а у підвалах будинків жили сімʼї з дітьми.
Оборону міста вдалося тримати до кінця травня 2023 року. Опісля бої точилися за населенні пункти на підступах до Бахмута. В середині вересня Сили оборони України відбили Андріївку та Кліщіївку, що на південь від Бахмута — це одне із важливих просувань 2023 року.
Ситуацію, що склалася на Бахмутському напрямку, ротний 93-ї бригади «Сід» називає відносно спокійною, бо росіяни мають чималі втрати.
Речник командування Сухопутних військ ЗСУ підполковник Володимир Фітьо також заявляв, що інтенсивність боїв під Бахмутом знизилася, та попри це, російські війська продовжують спроби захопити Богданівку, просунутися до Часового Яру і відновити втрачені позиції поблизу Кліщіївки та Андріївки.
«Загалом ситуація дуже складна і неоднорідна, бо ворог використовує тактику «там, де слабше, там і чавимо». Тобто вони намагаються знайти постійно слабке місце в обороні і там же нарощують свої ресурси», — каже «Сід».
Однак, попри це, військовий переконаний, що шансів у росіян захопити Часів Яр немає.
Цікаво, що фактично всі військові, з якими поговорили журналісти «Слідства.Інфо», відзначили, що росіяни за прикладом українського війська почали активно використовувати під час бойових дій Mavic та FPV-дрони. Така ж ситуація і під Бахмутом, каже «Сід».
«Ворог вчиться у нас, а ми так само вчимося у ворога. Але росіяни всі ці розробки удосконалюють і починають виробляти масово, тобто у них тепер виготовленням FPV-дронів займається уже держава. Закупи таких навіть розвідувальних дронів, як Mavic — все у них відбувається через державу», — говорить військовий.
Закінчується рік для цієї ділянки продовженням бойових дій на північ від Бахмута, пишуть в Інституті вивчення війни. Геолокаційні кадри, опубліковані 20 грудня, показують, що українські сили просунулися на південний схід від Кліщіївки, що на південь від міста.
Читайте на тему:
КУПʼЯНСЬК: РОСІЯНИ НЕ ВІДСТУПЛЯТЬ У БОЯХ ЗА СИНЬКІВКУ
Першу половину року під Бахмутом провів також окремий батальйон «Вовки Да Вінчі». Бійці тримали так звану «дорогу життя» з Часового Яру до Хромового. Ви, швидше за все, бачили це відео одного із боїв підрозділу на цьому напрямку.
Влітку їх перекинули на Купʼянський напрямок. Росіяни почали активно просуватися на цій ділянці, маючи на меті знову захопити втрачену під час Харківської операції ЗСУ частину області, зокрема Купʼянськ, зазначав в інтерв’ю журналістам «Слідства.Інфо» заступник начальника розвідки окремого батальйону «Вовки Да Вінчі» Сергій «Філя» Філімонов.
Про підсумки цього року на Куп’янському напрямку, зміну тактики росіян та очікування від розвитку бойових дій у наступному році «Слідство.Інфо» поспілкувалося з військовослужбовцем роти «Гонор» окремого батальйону «Вовки Да Вінчі» Олександром Ябчанкою.
Олександр Ябчанка
Однією з основних змін у тактиці ворога на цьому напрямку боєць відзначає масове використання дронів: «Росіяни побачили ефективність Mavic і почали активно їх використовувати — навчилися ними і розвідку вести, і скиди. І під Купʼянськом ми вже мали справу з зовсім іншим противником. Над нашими позиціями постійно висіли ворожі дрони, на відміну від Бахмута і, зокрема, дороги життя «Часів Яр — Хромове». Там теж були їхні Mavic, але, грубо говорячи, небо було наше. Там ми проглядали все і постійно бомбили їх, вони ж тоді натомість накривали артою. Під Куп’янськом вже нам що тільки на голову не летіло — і гранати, і гази».
Нині найактивніші бої під Купʼянськом відбуваються у районі Синьківки, ворог активно штурмує населений пункт, бо, за словами Ябчанки, це хоч і невелике село, проте стратегічно важливе: «Синьківка — це населений пункт. Це завжди важливо при наступі, якщо пояснювати просто та не лізти зараз в якісь складні карти. Звісно, аби рухатися далі на Купʼянськ їм його важливого окупувати, бо там можна зручніше розміщати зокрема резерви».
Олександр Ябчанка також переконаний, що росіяни не залишать ідею просунутися у бік Куп’янська, бо від літа їхні підрозділи активно і без тривалих перерв намагаються продавити лінію на цьому напрямку, хоч і малоуспішно.
«Мене поранили влітку під Синьківкою і вони дотепер там, і хай би там всі і подохли. Я зранку прокидаюся, заходжу в чат, дивлюся, що там: чи втрат немає, чи досі там же. І вони б’ються зараз об ту Синьківку лобом. І це ж особливість тоталітарного підходу — вони будуть там битися, поки не закінчаться всі або поки не проломлять лінію. Так само і на інших ділянках. Крім того, вони наступають одночасно на багатьох ділянках для того, аби ми не мали можливості перекинути сили. Ми звичайно все повернемо. Але нам зараз треба вийти на таке співвідношення втрат, аби війна на виснаження виснажувала більше їх, а не нас», — наголошує військовослужбовець.
Окрім того, Олександр переконаний, що у цій війні українці приречені вигадувати нові рішення для ведення бойових дій, бо це єдина можливість обіграти росіян.
«Ми у цій війні протягом вже двох років завжди попереду в інноваційності рішень. Ну хто би міг подумати на початку війни, що прям хід війни змінить «весільний дрон». Такого не можна прочитати ні в одній світовій концепції. У росіян була перевага в небі, засобах розвідки, їхніх «Орланів» було на порядок більше за наших «Лелек». Далі наша артилерія — її теж було на порядок менше. Але вони стріляли вогневим валом, по площі, а ми били по цілях. От приклад як вільне суспільство може перемагати на полі бою. Але в них є інша перевага. В тоталітарному суспільстві ти можеш брати кількістю», — говорить Ябчанка.
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАПРЯМОК: ОСНОВНА ПРОБЛЕМА — НЕДООЦІНКА РЕАЛЬНОЇ ОБСТАНОВКИ
Влітку увага всієї країни була прикута до Запорізького напрямку. Новостворені бригади, які готували під обговорюваний задовго до його початку контрнаступ, залучили для просування на Запоріжжі. Штурмові дії на цій ділянці виявились надзвичайно важким для Сил оборони України.
Про те, чому так сталося та які висновки бійці зробили з боїв на Запорізькому напрямку, журналісти «Слідства.Інфо» поговорили із заступником командира одного із батальйонів 47-ї окремої механізованої бригади «Магура» Олександром Ширшиним з позивним «Геній».
Олександр «Геній» Ширшин
Ширшин вважає, що очікування від операції не справдилися через низку факторів.
«По-перше, це недооцінка реальної обстановки, реальної ситуації. І відповідно, коли ми перші рази заходили, проводили наступальні дії, то вони були не зовсім правильними. Тобто наявна тоді інформація — не зовсім відповідала дійсності. По-друге, у нас були певні нюанси із тим, як підготовлений особовий склад, тому що в наступі брали участь переважно новосформовані бригади, які не мали бойового досвіду. З бригади, можливо, 20-30% мали бойовий досвід і могли розумітися на тому, як це буде відбуватися. Решта — це були нові люди. Так, вмотивовані, але нові, і цієї підготовки дуже не вистачало», — наголошує Ширшин.
У підсумку українські військові все ж суттєво відкинули ворога від Запоріжжя, просунувшись на 17 кілометрів вглиб території, звільнивши зокрема село Роботине та прорвавши так звану «другу лінію оборони» в напрямку Вербового, проте згодом із цих позицій довелося відійти, йдеться у нещодавньому звіті ISW.
Це не той результат, якого очікували від, зокрема, 47-ї бригади. За словами Ширшина, перед ними ставили завдання звільнити Токмак, однак військовий вважає, що цей результат, враховуючи обставини, можна вважати непоганим. Основними перепонами під час просування на Запорізькому напрямку боєць називає нестачу розвідданих, зокрема інформацію про кількість ворога, час підходу резерву і нестачу розгороджувальної техніки, яка розміновувала б дорогу перед тими, хто наступає.
«Ми обговорювали з побратимами, які основні уроки варто було б винести з цієї операції. Так ось: ми часто малюємо собі великі задачі, і, з одного боку, — це правильно, бо ми маємо успішний досвід Харківщини і Херсона, а з іншого, — не всюди так буде, і не всюди можна застосувати приблизно однакову стратегію. На даній ділянці ми поставили собі просто надзадачу, недооцінивши те, що там було підготовлено. Ми після цього, як зробили висновки, почали покроково досягати певного успіху. Якби ми з цього почали, тобто не стрибали відразу на велику кількість кілометрів, а забрали певні ділянки, то ми зазнали б менше втрат і мали б зараз вже більший успіх», — вважає заступник комбата.
ХЕРСОНЩИНА: КАХОВСЬКА ГЕС, ПРОСУВАННЯ НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ ТА ВАЖКІ ОПЕРАЦІЇ НА ВОДІ
Про операції Сил оборони України на Херсонщині, зокрема на лівому березі, ми знаємо найменше, оскільки південний фронт — найбільш закрита для роботи журналістів ділянка.
Фактично водні операції та бої на островах Дніпра почалися на Херсонщині від початку 2023 року. Важливу роль у цих боях відіграла Херсонська бригада ТрО. Витіснення російських військ з островів дозволило дещо зменшити кількість ворожих обстрілів правого берега, зокрема Херсона.
Так тривало до червня 2023-го. Руйнування Каховської греблі змусило херсонських тероборонівців відійти з островів, які повністю залило водою. Варто зазначити, що під час затоплення військовослужбовцям вдавалося на човнах евакуйовувати цивільних з окупованих територій, зокрема з міста Олешки.
Друга половина року на цьому напрямку відзначилася активною роботою по лівому берегу та просуванням вглиб нього. Так, у листопаді ЗСУ підтвердили інформацію про те, що українські воїни в Херсонській області відкинули росіян на 3-8 км від лівого берега Дніпра.
Журналісти «Слідства.Інфо» наприкінці року показували роботу одного із підрозділів Сил оборони по окупантах на лівому березі.
«МОБІЛІЗАЦІЯ — ЦЕ НАШ ШАНС НЕ ЗАЗНАТИ ПОРАЗКИ У ЦІЙ ВІЙНІ»
Майже усі військові з якими журналісти «Слідства.Інфо» спілкувалися під час зйомок репортажів з фронту та для написання цього підсумкового тексту говорили про необхідність поповнення рядів ЗСУ.
«Мобілізація це порятунок для нас. Шанс не зазнати поразки у цій війні. Ми в цій війні просто мусимо вистояти довше, ніж вони (росіяни, — ред.). Тому що вони теж не безсмертні. Якщо зараз ми відмовимося від мобілізації, якщо зараз ми відмовимося пручатися, то дуже скоро все посиплеться, бо люди закінчуються, ми закінчуємося», — говорить Олександр Ябчанка.
Про необхідність мобілізувати ще близько 450-500 тисяч людей наприкінці року почали говорити й на політичному рівні. Ці цифри згадували і президент України Володимир Зеленський, і голова партії «Слуга Народу» Давид Арахамія. Урядовці тим часом 25 грудня запропонували першу редакцію законопроєкту про мобілізацію.
Запропоновані зміни стосуються і військовозобов’язаних у цілому, і ухилянтів, і чинних військовослужбовців. Серед основних пропозицій: зменшення мобілізаційного віку з 27 до 25 років, можливість надіслати повістку через електронний кабінет чи е-mail, неможливість вступити на держслужбу без базової військового вишколу або військової служби, зникнення терміну «обмежено придатний», низка покарань для ухилянтів, включно із, наприклад, пропозицією позбавити їх можливості взяти кредит чи отримати водійське посвідчення, а також демобілізація після безперервної служби під час воєнного стану протягом 36 місяців.
«Якщо ми програємо у цій війні, то вся країна перетвориться на одну велику Бучу. Тому я хочу звернутися до своїх співвітчизників. Зрозумійте, якщо ви не хочете потрапити у мʼясні штурми, то вам треба бігти у Збройні Сили України для того, аби не дозволити ворогу окупувати ваш дім. Якщо зайде Росія – там уже розмов про свободу та демократію не буде. Ці питання ви вже навіть у соцмережах не зможете порушувати. Бо вас візьмуть за вухо і під дулом автомата заведуть на мобілізацію і шансу відпетляти не буде жодного. А що вас чекатиме – можна подивитися вже. Зверніть увагу, як зараз росіяни ставляться до мобілізованих з ОРДЛО. Вони використовують їх як гарматне мʼясо в усіх операціях», — наголошує військовослужбовець окремого батальйону «Да Вінчі» Олександр Ябчанка.
Через брак людей нині, на думку заступника комбата 47-ї бригади, у 2024 році, швидше за все, не варто очікувати масштабного наступу.
«На даний момент у нас великого наступально потенціалу немає. І насправді попри велику кількість мʼяса у росіян, у них теж немає такого наступального потенціалу. Тому казати про якийсь великий наступ… Я дуже сумніваюсь. Можливі варіанти якихось невеликих звільнень територій, але я все ж думаю, що це буде оборонна війна чи повзучі наступи», — вважає замкомбата 47-ї бригади Олександр Ширшин.
Натомість замкомбата 47-ї та комвзводу «Вовків да Вінчі» припускають, що саме у 2024 році Україна може спробувати сідати за стіл перемовин, однак за такого сценарію ми маємо памʼятати, що це буде лише паузою перед новим етапом війни, а не перемирʼям.
Читайте на тему: «Одна справа слухати «Фортеця Бахмут», а інша — йти воювати»: що військові думають про мобілізаційний законопроєкт
