«Буча і Бучанський район. 33 дні окупації. Понад 1400 смертей, із них 37 дитячих. Понад 175 людей знайдено в братських могилах і камерах тортур. 9000 російських воєнних злочинів. 365 днів, як це знову вільне українське місто. Символ звірств армії країни окупанта. Ніколи не пробачимо. Покараємо всіх винних», — з такою заявою виступив президент України Володимир Зеленський минулого року, до першої річниці деокупації Бучі. Однак наразі Генпрокуратура повідомила журналістам «Слідства.Інфо», що за цей час підозри отримали всього 55 окупантів, ще стосовно 26 росіян скеровано до суду обвинувальні акти. Загалом, за два роки у судовому порядку було винесено лише 10 вироків.

31 березня виповнюється два роки, як Бучу звільнили від російської армії. За понад місяць перебування міста під контролем окупантів, сотні цивільних українців піддавалися тортурам і були вбиті. Українські, міжнародні посадовці та організації визнали дії російської армії воєнним злочином Росії. Лідери України, Молдови, Словаччини, Словенії та Хорватії підписували Бучанську декларацію щодо відповідальності за найтяжчі злочини за міжнародним правом, які були скоєні на території України, зокрема й з масовими вбивствами в Бучі.

Місце страти заручників на вулиці Яблунській у Бучі, де був російський штаб / Фото: Vadim Ghirda / AP

Розслідуванням воєнних злочинів росіян в Бучі займається Офіс Генпрокурора. 

Агенція журналістських розслідувань «Слідство.Інфо» звернулася до Офісу Генерального прокурора України з запитаннями щодо успішності з притягнення до відповідальності російських військовослужбовців, які здійснювали злочини над цивільним населенням під час окупації Бучі.

Як повідомили в Генпрокуратурі, розслідування встановило, що внаслідок злочинних дій російських військовослужбовців, спрямованих проти цивільного населення, під час окупації Бучі у місті загинули 695 цивільних осіб.

Станом на 21 березня 2024 року в Офісі Генпрокурора відзвітували про здійснення процесуального керівництва у 8 кримінальних провадженнях за ознаками злочину порушення законів та звичаїв війни (стаття 438 КК України), щодо 277 фактів порушення представниками російсько-окупаційних військ законів і звичаїв війни під час ведення бойових дій у Бучі.

Крім цього, у Генпрокуратурі зазначили, що повідомлення про підозри отримали 55 осіб, ще стосовно 26 росіян скеровано до суду обвинувальні акти. Загалом, за два роки у судовому порядку було винесено лише 10 вироків.

Журналісти «Слідства.Інфо» ще в квітні 2022 року ідентифікували цих «бучанських катів», яким прокуратура на той момент оголосила про підозри у вчиненні жорстокого поводження із цивільним мешканцем Бучі. У травні 2023 року Ірпінський суд Київської області виніс вирок дев’ятьом з них. Їх суд заочно засудив від 11 до 12 років позбавлення волі.

Ще один вирок російському окупанту суд виніс аж 6 березня 2024 року. Щоправда, сержант Нікіта Акімов, який за свідченням місцевих мешканців, найбільше тероризував цивільне населення Бучі, найімовірніше був убитий під Ізюмом у травні 2022 року. 12 травня його поховали в рідному місті Комсомольск-на-Амурє, повідомляли російські місцеві медіа.

Читайте на тему: Двоє «бучанських катів» не дожили до судів за свої злочини

Журналісти «Слідства.Інфо» змогли поспілкуватися із двома засудженими російськими військовими, винними у жорстокому поводженні з цивільним.

Рядовий Альберт Раднаєв, уродженець Владивостока, що за 10 тисяч кілометрів від Києва. Пішов до російської армії одразу після закінчення школи. Після строкової служби підписав контракт. Батько Альберта — теж військовий, але невідомо, чи вторгся він на територію України разом з сином, чи залишився в Росії.

Далі публікуємо розмову повністю, з незначними скороченнями.

Журналіст: Раднаєв Альберт Баірович?

Раднаєв: Припустимо.

Ж.: Що ви можете сказати з приводу того, що український суд засудив вас до 11,5 років позбавлення волі?

Р.: А… пішов нах*й!

Пізніше «Слідство.Інфо» ще раз зателефонувало Раднаєву. Він відразу почав заперечувати свою присутність у Бучі, назвавши докази суду про його перебування там під час окупації міста в березні 2022 року «дезінформацією» та вказавши, що його там «взагалі не було».

Засуджений розповів, що служив у 64 мотострілецькій бригаді РФ до 2020 року.

«Я служив там [в 64 бригаді] до листопада 2020 року. У мене у військовому квитку це вказано. У березні 2022 року я був вдома, лежав на дивані», — сказав росіянин.

Ж.: Зараз ви воюєте?

Р.: Ні, я вдома, я на вахту, бл*ть, їжджу.

Ж.: Ви брали участь у війні в Україні?

Р.: Ні, мене ні разу не було. Ні, ні, ні. Я взагалі цю х**ню не підтримую. Мені пох*й на це, мене і близьких це не стосується. Що мене не стосується — мені на це пох*й. Мені взагалі поєб*ть на це. Головне, щоб мене не потягнули туди [на війну в Україну, — прим.], нах*й мені це всралося.

Ж.: Як вважаєте, чому ви потрапили до списку засуджених росіян?

Р.: Та х*й його знає, це стара інформація, може моя база даних злита, бл*дь…

Ж.: Камери відеонагляду фіксували вас і те, що ви перебували в Бучі в березні 2022 року.

Р.: Ну, я х*й знаю. Мене взагалі там не було. Ніколи… Я не знав, що є таке місто Буча, бл*дь, чи не місто, село. Я х*й знаю.

Ж.: Що ви можете сказати про геноцид, який вчинила 64 бригада в Бучі?

Р.: Я не в курсі, я за цим не слідкую, я не дивлюся новини, нах*й мені це треба.

Ж.: Вам уже хтось телефонував з приводу вироку?

Р.: Так, це було два роки тому. Дзвонили і журналісти, і х*й знає хто. Я не знаю, хто це були. Я в Бучі ніколи не був. Я взагалі про це все не знаю нічого, про цей населений пункт. Сподіваюся, що дзвінки мені припиняться.

Також журналістам «Слідства.Інфо» вдалося додзвонитися до єфрейтора Дмітрія Сєргієнка. Його засудили до максимально терміну покарання, передбаченого частиною 1 статті 438 про порушення законів та звичаїв війни. Росіянин відмовився визнавати свою вину у вчиненні воєнного злочину, а саме жорстокого поводження, катування та незаконного утримання цивільного мешканця Бучі, пояснивши це тим, що «мабуть, не вчиняв цього».

На запитання про участь у війні в Україні, Сєргієнко каже, що «це неважливо».

Далі публікуємо розмову повністю, з незначними скороченнями.

Журналіст: А що ви можете розповісти про окупацію Бучі, що ви там робили, чому пішли воювати в Україну?

Сєргієнко: Навіщо вам це знати? Хто ви такий і чому я повинен вам звітувати про щось?

Ж.: Ви розумієте, що рано чи пізно вас спіткає покарання за злочини, які ви вчиняли?

С.: Ну, а якщо не робив, то що мене наздожене? Припустімо, що це все пізд**ж. Що ви на це можете сказати?

Ж.: Є свідчення очевидців, мешканців міста, які впізнали вас за фотографіями. Ви були зафіксовані на камерах відеоспостереження в Бучі. Докази має суд, на підставі яких вас і засудили на 12 років ув’язнення.

С.: Ну і що, виписуйте повістку, у чому проблема?

Ж.: Тобто ви були у Бучі, але не визнаєте, що ви там чинили злочини?

С.: Та яка різниця, був я там, робив… якщо є (сміх)… справу передано до суду — надсилайте повістку, я не збираюся вам щось розповідати, суду розкажу.

Ж.: Суд намагався зв’язатися з вами.

С.: Який суд?

Ж.: Ірпінський суд Київської області.

С.: Ну, щось хєрово їм вдалося зі мною зв’язатися. Не знаю, ви зі мною якось зв’язалися, а в суда не вийшло. Ви ж суду?

Ж.: Ні, я не з суду. Я журналіст з України.

С.: Ну, не знаю, що я вам можу сказати. Мені вже телефонували з цього приводу також якісь журналісти. Я їм усе розповів, кажу, що це все брехня, все це просто вигадана шляпа. Незрозуміло навіщо і якого хєра туди приплели мене. Ну не знаю.

Ж.: Що ви маєте на увазі приплели?

С.: Ну, ось так. Взяли, знаєте, як це відбувається, чоловік 10, напевно, просто рандомних людей з військової частини, які були в групі «ВКонтакті», приліпили фотографії з соцмережі, просто лівих прих**рили туди і все — «ви винні». А була там людина, не було — ніхто в цьому не розбирався, просто ось ляпнули і все, готово, «ми знайшли». Тобто мене там не було, я там не брав участі, я відслужив свій контракт, з’їб*вся звідти, з військової частини і все.

Ж.: Тобто ви не брали участь у війні проти України?

С.: Ні, я не брав участі у «СВО». Я відслужив свій контракт, два роки в Хабаровську і пішов зі служби на цивільну службу і досі х**рю тут.

Ж.: А як ви ставитеся до того, що ваша бригада  вчинила в Бучі?

С.: Я думаю, усе це брехня та вигадка. Я тримаю зв’язок із хлопцями та зі своєю бригадою, зі своєю ротою, половини взагалі навіть не були там. А хто там був, особливо нічого не розповідають. Не знаю, що там було. Не можу нічого розповісти.

Ж.: Як ви ставитеся до вторгнення Росії до України?

С.: Ну, все сумно, звичайно. Сумна ситуація, війна, спецоперація…

Ж.: Ви схвалюєте так звану «специальную военную операцию» в Україні?

С.: Хіба мені когось судити, не я ж це задумав. Поки мені не прийшла повістка — це мене не стосується.

Ж.: Якби вас це торкнулося, прийшла повістка, чи пішли б воювати?

С.: Якби мені прийшла повістка, звичайно, я пішов би. А куди мені подітися, бігти кудись?

Ж.: Ви ж розумієте, що це злочин, брати участь у війні проти незалежної країни?

С.: Ні, ну це якщо ось із цього боку подивитися… Якщо подивитися з іншого: те, що я потрібен своїй батьківщині, я ж не з власної волі туди піду. Ну, сказали — піду, не скажуть — не піду. Добровольцем не збираюся нікуди.

Додамо, усі інші військові РФ, які отримали вироки за вчинення воєнних злочинів над цивільними під час окупації Бучі, найімовірніше, залишилися живими. Про це свідчить активність більшості окупантів у соціальних мережах.

У квітні 2022 року команда «Слідства.Інфо» долучилася до розслідування «бучанського геноциду». Зокрема, журналісти допомагали правоохоронцям ідентифікувати окупантів і знаходити більше інформації про них. Також «Слідству.Інфо» вдалося ідентифікувати частину командирів 64-ї мотострілецької бригади з Хабаровська. Цей підрозділ відзначився особливими звірствами під час окупації Бучі, де були жорстоко розстріляні сотні мирних жителів, багато з яких закатували до смерті. 

Читайте також: Прокуратура оголосила підозри десятьом бучанським катам: хто вони і які злочини вчиняли

війна, воєнні злочини росії, російські воєнні злочинці