Нещодавно «Слідство.Інфо» презентувало документальний фільм про сексуальне насильство проти українських чоловіків, яке вчиняли військові російської армії у катівнях Херсона.
У процесі роботи над матеріалом журналісти поговорили з Ігорем Дем’янюком, керівником відділу розслідувань воєнних злочинів слідчого управління ГУНП Херсонської області, про те, що таке сексуальне насильство щодо цивільного населення і яке покарання за вчинення такого виду злочину понесуть росіяни.
Що таке сексуальне насильство над чоловіками? Під які критерії воно підпадає?
На території Херсонської області під час окупації російські війська створювали катівні. Це місця, в які незаконно потрапляли херсонці, які мали проактивну українську позицію, допомагали ЗСУ та Силам оборони. Для того, щоб зламати їх психологічно і подолати спротив народу, росіяни застосовували сексуальне насильство. Це насильство, яке не має на меті отримання сексуального задоволення.
Людей роздягали догола і застосовували тортури. Найпоширенішим в усіх катівнях було застосування електроструму до геніталій: таким чином чоловікам завдавали сильного болю і намагалися зламати морально. Українцям погрожували зґвалтуванням: змушували роздягтися, заводили в кімнату, де вже знаходився військовий РФ з ерегованим статевим органом, і погрожували зґвалтуванням — якщо чоловік не розкаже якусь інформацію чи не визнає себе винним у вигаданому злочині.
Що це за катівні? Зі скількома кейсами зараз працюєте?
Найбільші два кейси, де до затриманих вчиняли сексуальне насильство, — це катівня ІТТ на вулиці Теплоенергетиків, 3 і катівня у будівлі ГУНП на вулиці Лютеранській, 4. Ми встановили, що через катівню ІТТ пройшло близько 500 людей, а у катівні ГУНП знаходилося понад сотня людей.
Але цей процес продовжується. Ми далі встановлюємо людей, які там перебували.
Чи вдалося встановити російських військових, що знаходилися у катівнях і причетні до скоєння цього виду злочинів?
У катівні ІТТ ми встановили майже всіх, хто там перебував: і керівників, і військовослужбовців. Десь десятьом військовослужбовцям ми повідомили про підозру: за безпосереднє катування та здійснення сексуального насильства, а одному керівнику — за віддання наказів про здійснення катування, в тому числі сексуального насильства.
В ІТТ росіяни якось почували себе вільніше. Вони не закривали обличчя, не боялися. А в катівні ГУНП окупанти, як правило, були дуже обережні. Ходили в балаклавах, майже всі закривали обличчя. Дуже часто навіть потерпілим, з яких вони знущалися, шапки натягали на обличчя.
На жаль, набагато менше осіб нам вдалося встановити по ГУНП. Але ми працюємо далі. Ми далі встановлюємо потерпілих, очевидців.
На вашу думку, чому російська армія робить це? Яку ціль вона переслідує?
Це модель поведінки, до якої вони звикли у себе. Вони розуміли, що сексуальне насильство — це інструмент, який дасть їм змогу досягти бажаного, і про це людям, які це пережили, буде неприємно говорити.
Ще до повномасштабної війни були журналістські розслідування про те, що відбувається у російських колоніях. Як вони там зі своїми засудженими поводяться – ці жахливі історії про швабри й так далі.
Крім того, мені здається, що вони, можливо, отримали зелене світло: росіянам треба залякувати населення на окупованих територіях, аби подолати опір суспільства. І їм дозволили, швидше всього, робити все, аби люди боялися. Вони використовують усі засоби, у тому числі й сексуальне насильство.
Чи є якась системність у вчиненні такого виду насильства росіянами над чоловіками?
Я не можу сказати точно, що була якась директива для застосування сексуального насильства. Але ми бачимо, що воно застосовувалося майже в усіх катівнях, майже в усіх місцях несвободи. Я так розумію, що це просто знайома росіянам модель поведінки, модель подолання спротиву.
Це зонівська культура, у якій все, що стосується чоловіків і сексуального контексту, — табу. І Радянський Союз був одним великим табором. Ця тюремна культура вийшла назовні, вийшла на цивільне населення.
Чи траплялися вам випадки, коли затримані були налаштовані негативно і не хотіли розповідати про те, що з ними робили у полоні?
У провадженнях, які ми розслідуємо, в принципі, всі чоловіки розказують про те, що відбувалося. Так, ми розуміємо, що це для них психологічна травма і це важко їм дається, але ніхто не замовчує або ніхто не відмовляється розказувати про це сексуальне насильство.
Росіяни, напевно, розраховують на те, що якщо вони застосують сексуальне насильство до чоловіка, він про це не розкаже, бо йому буде соромно і кому він пожаліється? Він – чоловік, він має про це мовчати. Росіяни цим користуються.
Як думаєте, чому у нашому суспільстві сексуальне чи сексуалізоване насильство щодо чоловіків — це досі табуйована тема, про яку не хочуть говорити?
Взагалі суспільство має до цього підійти самостійно. Це певний розвиток, коли ми всі будемо нормально до цього ставитися. Це шлях, який ми вже проходимо і який ще маємо пройти.
Мені здається, що ми ще не досить вільно про це говоримо, але ми змінюємося, змінюємо свої підходи, світогляд і бачення.
Яке покарання мають понести російські військові, що застосовували таке насильство над чоловіками?
Відповідно до міжнародного права, сексуальне насильство є воєнним злочином. Ми притягаємо росіян до кримінальної відповідальності за статтею 438 Кримінального кодексу України.
Збираємо докази, повідомляємо заочно про підозру, потім складаємо обвинувальний акт і направляємо до суду. Є певна процедура заочного розгляду. Суд розглядає це провадження і виносить вирок.
Мінімальний механізм, який зараз передбачений, — це оголошення у міжнародний розшук. Логічним завершенням є отримання вироку, після чого ми оголошуємо цих осіб у міжнародний розшук. Якщо їх зловлять, то затримають і екстрадують на територію нашої країни.
Чому важливо говорити про це?
Мені здається, зараз для слідчого важливішої роботи, аніж розслідувати воєнні злочини під час війни, немає. Я вважаю, зараз це найважливішим напрямком слідчої діяльності: показати нашим громадянам, що ми встановили тих осіб, які їх скривдили, і донести цю інформацію до міжнародної спільноти.
Про це важливо говорити, щоб весь світ бачив, що відбувається і відбувалось, що зараз відбувається на окупованих територіях, що саме так виглядає «русскій мір». Це моделі поведінки з затриманими. Придушування свободи слова. Придушування спротиву будь-якими шляхами. Від тортур і погроз зґвалтуванням до вбивств.
