Брак людей у війську чи не найбільше відчуває на собі піхота, бо їм доводиться довше бути на позиціях через недостатню кількість людей на заміну. Журналісти «Слідства.Інфо» отримали можливість зустріти піхотинців 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», що вийшли з позицій під Бахмутом. Чоловіки 9 діб жили у норах під постійними обстрілами, економлячи їжу і воду.
Про це йдеться у новому репортажі «Слідства.Інфо».
«ЖИТТЯ ОДНИМ ДНЕМ»
У підвалі, де журналісти чекають на піхотинців, тепло і майже затишно. Буржуйка і картаті килими на стінах роблять свою справу. Цей підвал за кілька кілометрів від лінії фронту на Бахмутському напрямку. Тут піхотинці, які мають замінити побратимів «на нулі», чекають дозволу на вихід. Сюди ж повернуться ті бійці, що провели в «норах» на передовій 9 діб.
На годиннику 01:30 ночі. Провести заміну солдатів на позиції можливо лише вночі та невеликими групами через постійні артобстріли та роботу ворожих дронів.
«Це життя одним днем. Тому що ти йдеш і не знаєш, що буде. І сховатися немає куди. І це ж не те що там «лясь» — впав один снаряд чи одна міна. Воно там падає безупинно. Все ж пристріляно, вони (росіяни, — ред.) чекають, поки ми йтимемо», — каже піхотинець Володимир із позивним «Саул».
За пів години він має вирушати з цього теплого підвалу. Чоловік супроводжуватиме групу до позицій, бо йтимуть у повній темряві. Треба людина, яка орієнтується на місцевості.
Вони з побратимом вирушатимуть лише з наплічниками. Туди пакують тільки найнеобхідніше: їжу, воду та бойовий комплект. Усього по мінімуму, бо шлях до позицій близько 2 кілометрів.
«Коли їжа і вода закінчується, то нам, звичайно, скидають з дрона «подарунки», але там по 200 грамів води в пляшках та ще й вони розбиваються, коли падають. Так чекаєш ту воду, а її на пару ковтків», — розказує «Саул».
«ПАПА, ТИ ТАМ ЩЕ ЖИВИЙ?»
За словами бійця, він у ролі провідника зовсім нещодавно. Чотири дні тому військовому, який виконував цю роль, відірвало ногу, тож «Саулу» довелося його замінити.
«Саул» родом із Сумщини та у Збройних Силах з невеликими перервами, починаючи з 2014 року. У нього троє дітей, тож, наголошує чоловік, він міг би не йти воювати зараз, однак ухвалив таке рішення через дітей.
«Саул»
«Я хочу, щоб там, де вони живуть, було тихо. Саме тому я тут. Це найголовніше. У мене навіть найменший все розуміє. Пише мені: «Папа, ти там ще живий?». Розказує, куди йде, що робить. Це дає енергію», — каже «Саул».
«З ЇЖЕЮ І ВОДОЮ ЕКОНОМНІШЕ, ХЛОПЦІ»
Перед самим виходом на позиції хлопців, вже у бронежилетах і касках, збирають разом, аби показати на мапі шлях та проінструктувати.
«Якщо буде обстріл, ви залягайте і потім, як припиниться, продовжуйте рух. Обережно! Тримайте дистанцію — це найголовніше», — низьким і впевненим голосом каже військовий з позивним «Казбек».
«Казбек»
Чоловік видає бійцям рації, павербанки та нічники. Суворо, трохи по-батьківськи, нагадуючи, що їх вони мають передати побратимам, яких змінюватимуть на позиціях.
«З їжею і водою економніше, пацани. «Подарунки» ми будемо з дрона скидати, але воно важко все це. Ми, наприклад, кладемо 6 пляшок води, але коли зі 100-метрової висоти їх скидаємо, то лишається одна-дві», — наголошує «Казбек».
У такий спосіб бійцям доставляють також батареї до рацій, їжу та сигарети, бо проходити цей маршрут людям надто ризиковано.
«А як надовго ми заходимо? Днів на 5? Хоча де 5 там і всі 10…», — запитує, ніби та не чекаючи відповіді піхотинець із позивним «Сіма».
«Казбек» переконує, що так надовго бійців «на нулі» не залишають, хоча нинішню групу мають замінити після 9 діб перебування на позиціях.
Заміна бійців на позиціях зрештою триває аж до самого ранку. Ми бачимо, як поступово чорно-біла картинка з дрона, який спостерігає за місцевістю, куди заходять бійці, світлішає і вирви, якими вкрита земля поруч, стають ще більш помітними.
По рації нарешті доповідають, що бійці, яких змінили на позиціях, дісталися до точки та чекають на машину.
«МЕНЕ ВИБУХОВОЮ ХВИЛЕЮ ВІДКИНУЛО»
Трохи згодом до підвалу спускаються втомлені та чорні від землі піхотинці із позивними «Дєд» і «Харьок».
«Дєд» відмовляється від будь-яких розмов та нервово закурює. Натомість «Харьок» з беземоційним обличчям розказує все про їхнє перебування «на нулі».
«Там росіяни постійно малими групами намагаються заходити на наші позиції. Своїх, я так розумію, вони не забирають, тому що 200-ті там лежать вже близько місяця біля нашого бліндажа», — каже військовий.
Військовий пояснює, що їхні позиції розташовані ледь не впритул до російських, бо інколи вони навіть чують їхні голоси.
Обличчя «Харька» перемазане землею та обпечене з лівого боку — це слід від ворожого дрона.
«Харьок»
«Дрони — це взагалі хвороба номер один. Оце мене вибуховою хвилею відкинуло. А слідом інший вибух — нервово-паралітичний газ скидали. Добре, що в нас з собою протигази були», — каже «Харьок».
Про пережите за 9 діб чоловік розказує на диво спокійно, хоча долучився до війська лише кілька місяців тому. Сам він з Харкова, з району, який найбільше постраждав від обстрілів окупантів, Північної Салтівки. Зруйнований і будинок «Харька», тож останні два роки він жив у гуртожитку. Там же та отримав повістку.
«Я не намагався «відкосити». Війна є війна, я так для себе вирішив, тому не бігав вже, а пішов проство у військкомат, пройшов навчання і потрапив сюди у піхоту», — пояснює «Харьок».
На запитання «Скільки тепер вони матимуть часу на відпочинок?» чоловік спантеличено знизує плечима. Попередня група піхоти потрапила під обстріл, тож людей бракує, а отже, і надто тривалого відпочинку тим, хто повернувся, гарантувати не можуть.
Читайте також: «Росіяни закидають авіабомбами мирне селище, повністю стирають його зі світу», — поліцейський з прикордоння Сумщини
