У полоні війни: чому сімʼї з дітьми все ще залишаються у Бахмуті 

Бахмут — нині найгарячіша точка фронту. Російська армія вже сім місяців кидає усі свої сили на захоплення міста, систематично знищуючи його. Попри активні бойові дії, тут залишаються понад 6 тисяч місцевих, близько 200 з них — це діти. 

Журналісти «Слідства.Інфо» побували у Бахмуті та поспілкувалися із жителями міста та, зокрема, сім’єю з дитиною, яка не планує виїжджати.

«МІСТО ГОРИТЬ»

Минулого разу «Слідство.Інфо» було у Бахмуті у листопаді. Тоді журналісти розповідали про 30 рятувальників, які попри постійні обстріли, залишалися в частині та продовжували гасити пожежі від майже безперервних «прильотів», роздавали гуманітарну допомогу та підвозили місцевим воду.

Зараз все менше рятувальників залишається у місті. А у центрі Бахмута, де розташована їхня частина, перебування вже більше схоже на лотерею — усі будівлі довкола без вікон або й взагалі згоріли вщент, дороги всипані склом, у повітрі стоїть їдкий запах диму.

«Все гірше і складніше стає. Якщо раніше горів один будинок чи квартира, то зараз десятки квартир вигорають і, на жаль, нам не дають (постійні обстріли, — ред.) їх погасити», — каже Юрій Галич, начальник 8-го Державного пожежно-рятувального загону.

Просто за пожежно-рятувальною частиною підіймається густий стовп чорного диму. Горить будівля банку, що навпроти міськвиконкому, — вранці у неї вчергове влучили росіяни.

«Бахмут — це пекло, коли ти їдеш вулицями, а вони горять. Їдеш, а перед тобою падають міни. Потрібно швидко орієнтуватися, за який будинок заїхати. Я якось хлопцям кажу: «Та він (Бахмут, — ред.) горить». Вони мені: «Та це туман», а потім «й справді горить, буквально кожен район», —  каже член евакуаційної групи Бахмутського районного відділу поліції Павло Дяченко.

«РОСІЯНИ ВЖЕ В 700–800 МЕТРАХ ВІД МОГО ДОМУ» 

Робота артилерії та стрілецької зброї буквально не стихає ні на хвилину. Під звуки вибухів дорогу переходить чоловік 50-ти років. Каже, кварталом нижче вже другий день лежить тіло і він хоче відшукати його родичів чи принаймні повідомити поліцію, аби його забрали.

«Я в стороні Опитного (селище на південь від Бахмута, вже окуповане росіянами, — ред.) живу. Росіяни вже в місті, метрів 700–800 від мого дому», — тремтячим голосом каже Олег.

Чоловік ще не встигає договорити, як просто за його спиною у будівлю банку знову влучає снаряд. Поліцейський, який охороняє від мародерів адмінбудівлю неподалік, почув вибух і кличе до себе в укриття: «Ви якщо в центрі будете ще, то знайте, що тут можна сховатися, якщо обстрілюють».

Олег повідомляє про тіло загиблого, на що правоохоронець буденно відповідає: «Накритий вже? Значить, знають про нього, заберуть».

Загибель цивільних у Бахмуті вже справді стала страшною буденністю. Майже щодня ВЦА Донеччини повідомляє про смерті містян від обстрілів.

«СОНЯ, ХОЧЕШ ВИЇХАТИ?»

Людей на вулицях майже не зустріти. Більшість переховується у підвалах. Помітити обжиті укриття можна за димарями «пічок-буржуйок», що стирчать з-під землі. В одному із таких живе родина Огнєвих із 9-річною дочкою Софією.

Роман Огнєв — місцевий мешканець, який разом з сім’єю залишається у Бахмуті

«Пиляємо, рубаємо, воду носимо — оце і всі наші заняття тут. Ми зараз вже самі в цьому підвалі живемо, інші поїхали. Ну, людей можна зрозуміти, важко все це слухати — «прильоти», «відльоти», штукатурка з даху сиплеться», — каже Роман.

Вони із дружиною Мариною мали свою агенцію нерухомості. Розвивали цей бізнес у місті понад 20 років, каже жінка.

Марина Огнєва — місцева мешканка, яка живе з сім’єю у підвалі багатоповерхівки

«Я практично кожну квартиру, особливо в центрі, знаю — хто там живе, коли купили. Звичайно, боляче бачити, як це все руйнують. Але комусь же треба залишатися в місті. Мені здається, що покинути все — це теж свого роду зрада», — переконує Марина.

Родина каже, разом із донькою пробували виїжджати у тихішу Костянтинівку до сина та повернулися, бо тут їм спокійніше.

Облаштувалися Огнєви у підвалі однієї з багатоповерхівок, неподалік від своєї квартири. Щоправда, туди вже не навідуються, бо виходити назовні надто небезпечно. У підвалі кілька поділених на зони кімнат: тут вони сплять, тут готують їсти на «буржуйці», а ось тут Соня вчить уроки.

Софія Огнєва — учениця 3-го класу, яка живе з батьками у Бахмуті

«Тато вмикає генератор і я під лампою вчуся», — пояснює дівчинка, яка навчається у 3-му класі.

Каже, з підвалу вже майже не виходить — тільки погодувати голубів та собак: «Раніше ми, звичайно, кожен день виходили з мамою, а зараз тільки коли тихо. Там була халабуда, де жили собаки, але після прильоту стало 2 собаки замість 4-ох».

Школярка переконує, що їй не страшно залишатися у Бахмуті, бо вона постійно в укритті.

«Я ж тут (у підвалі, — ред.) тільки сиджу, а тут максимум штукатурка може сипатися», — якось по-дорослому відказує дівчинка.

За словами мами Софії, вони просто вирішили приймати складнощі, які підкидало їм життя, і переконалися, що з усім впораються.

На запитання журналістів, чи не думало подружжя виїхати заради доньки, батько каже, що вони заради неї і залишилися. Дитина говорить, що в іншому місті буде «якось незвично».

Соня — одна із близько 190 дітей, які досі залишаються у Бахмуті, повідомили журналістам «Слідства.Інфо» у районному відділі поліції.

«МОЖЕ ТАКЕ БУТИ, ЩО МИ ВЖЕ І НЕ ЗМОЖЕМО ЇХ ЗАБРАТИ»

Евакуацією із Бахмута зараз займаються волонтери та спеціально сформована рота поліції «Білий янгол». Вони єдині мають броньовану автівку, пояснює інспектор з комунікацій Бахмутського районного відділу поліції та член евакуаційної групи Павло Дяченко.

«У Бахмуті ми кожного дня працюємо. Спілкуємося з місцевими, закликаємо виїжджати. Бо от, наприклад, нещодавно під час влучання люди були на вулиці, загинув чоловік і 12-річний хлопчик», — каже Павло.

Павло Дяченко — член евакуаційної групи Бахмутського районного відділу поліції

Саме тому, пояснює поліцейський, родинам з дітьми приділяють значно більше уваги — навідуються по кілька разів, аби переконати евакуюватися, та самостійно шукають людям квартири.

«Ви просто не уявляєте, як важко відмовити людині, коли телефонують і кажуть: «Будь ласка, допоможіть, поїдьте туди-то», а ми розуміємо, що там вже сіра зона і нас навіть військові туди не пустять», — пояснює Павло Дяченко.

Так само в останні тижні перед захопленням росіянами Соледара заїхати у місто вже було неможливо.

«Це навіть не своє життя покласти, а людину підставити. Бо ж вона знаходиться в підвалі — це вже на такому етапі хоч якась безпека. Витягати її на вулицю, навіть для евакуації — величезний ризик», — говорить чоловік.

Евакуація з Бахмута поки триває, проте росіяни намагаються його оточити, перерізавши основні дороги, що ведуть до міста. Уже зараз колись основні шляхи до міста «Костянтинівка–Бахмут» і «Слов’янськ–Бахмут» не можна використовувати.

Читайте також: «Мрію ще раз побачитися»: історія жінки з Бахмута, яка розшукує пораненого сина