98

Минулий 2021 рік приніс чимало політичних скандалів. «Слідство.Інфо» обрало п’ять найгучніших із них.

Масштабні санкції від РНБО

На початку 2021 року президент Володимир Зеленський почав запроваджувати санкції через Раду національної безпеки та оборони. Майже щотижня, часто по п’ятницях члени РНБО затверджували все нові санкційні списки щодо людей та компаній. Зокрема, вперше українські санкції застосували щодо громадян України. Зокрема, і топ-політиків.

Перші санкції РНБО запровадили наприкінці січня і стосувались вони китайських інвесторів підприємства «Мотор-Січ». Рішенням Ради їм на три роки заблокували активи, обмежили торговельні операції задля запобігання виведенню капіталів з України. Наступною під санкції потрапила Республіки Нікарагуа. Підставою стало те, що країна відкрила своє консульство на території окупованого Криму.

Найрезонансніші рішення Рада нацбезпеки ухвалила в лютому — запровадивши санкції проти народних депутатів, представників «Опозиційної платформи — За життя» Тараса Козака та Віктора Медведчука, та їхніх дружин. Санкції проти Козака, запровадили 2 лютого і майже відразу його канали — 112 Україна, NewsOne і Zik — припинили своє мовлення. Про те, яке майно на той час було у Тараса Козака, та як на його життя могли вплинути санкції, ми розповідали у блозі.

 

19 лютого запровадили санкції проти Медведчука і його дружини Оксани Марченко за фінансування тероризму.  Обмеження передбачають блокування активів, заборону на виведення капіталу, зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань тощо. Невдовзі після запровадження санкцій і Козаку, і Медведчуку оголосили підозри про державну зраду. Тарас Козак наразі перебуває в Росії, а щодо Віктора Медведчука — то у жовтні 2021 суд відправив його під цілодобовий домашній арешт, який у грудні продовжили.

Втім, не всі активи Медведчука і його родини потрапили під санкції. Деяке майно за допомогою бізнес-хитрощів таки вдалося врятувати. Детальніше про це ми розповідали у матеріалі «Офшорний порятунок».

 

У березні Рада нацбезпеки й оборони вирішили ввести санкції проти компаній у сфері користування надрами. Тоді ж наклали санкції і на низку колишніх чиновників — зокрема, Віктора Януковича та Миколи Азарова. У список потрапили і люди, які сприяють окупації Криму і Донбасу — наприклад, колишня депутатка Держдуми Росії Наталія Поклонська.

Також навесні РНБО запровадила санкції і проти «контрабандистів». Під обмеження потрапили 10 українців та майже 80 компаній, які пов’язані з контрабандою. До списку потрапив і Вадим Альперін — колишній громадянин України, тепер — Ізраїлю. У медіа та навіть президент його неодноразово називали «королем контрабанди», а ми ж детально дослідили його чорну бухгалтерію.

 

У травні Рада нацбезпеки й оборони затвердила список понад 670 людей близько 150 компаній, які потрапили під санкції — це так звані «злодії в законі», «кримінальні авторитети» та люди і компанії, причетні до російської агресії. Та за пів року з’ясувалося, що у списку були помилки аж по понад сотні людей. Як повідомляв міністр внутрішніх справ Денис Монастирський, помилки у списку призвели до несвоєчасного блокування рахунків фігурантів санкційного списку. За його словами, винних у цьому зрештою покарали, та наші журналісти виявили, що це не так.

Також кілька разів РНБО накладала санкції і на медіа. У серпні санкції ввели проти головного редактора інтернет-видання «Страна.ua» Ігоря Гужви та проти самого сайту. А на останньому засідання, 28 грудня, під обмеження потрапили телеканали «Перший незалежний» і UkrLive, які належать соратникам Медведчука. Зокрема, не так давно їхнім власником став депутат Нестор Шуфрич.

«Скринька Пандори» з офшором президента

3 жовтня журналісти в усьому світі почали публікувати матеріали з масштабного зливу секретних фінансових документів Pandora Papers. Над проєктом працювало понад 600 осіб, які охопили таємні угоди більш ніж трьох сотень політиків у всьому світі. В Україні розслідуванням займалося «Слідство.Інфо». Так, у нас вийшов великий матеріал, де ми проаналізували матеріали, та розкрили таємниці низки політиків.

Але крім цього, ми встановили, що у масиві документів згадується й ім’я президента України Володимира Зеленського та компанії, що зробила його відомим — «Квартал 95». Так, навесні 2012 року «кварталівці» зареєстрували понад десять фірм на Британських Віргінських островах, Белізі та Кіпрі. Головною у цій схемі виявилася фірма Maltex Multicapital Corp, розділена порівну між фірмами Володимира Зеленського, братами Сергієм та Борисом Шефірами, а також сценаристом студії «Квартал 95» Андрієм Яковлєвим.

Нам також вдалося підтвердити опубліковану у 2019 році схему, за якою офшорні фірми Зеленського та його команди з 2012 року нібито отримали 40 мільйонів доларів від офшорів, пов’язаних із олігархом Ігорем Коломойським. Саме тоді студія «Квартал 95» почала співпрацювати з телеканалом «1+1». За інформацією наших журналістів, ці кошти могли бути частиною історії з відмиванням брудних грошей з «ПриватБанку». Поряд із Зеленським в офшорних паперах фігурує і голова Служби безпеки України Іван Баканов.

Та у 2019 році, в розпал президентських виборів Володимир Зеленський нібито вийшов із офшорного бізнесу, пов’язаного з «Кварталом 95». Він передав свою частку в ключовій компанії з офшорної мережі «кварталівців» своєму бізнес-партнеру, а нині першому помічникові Сергію Шефіру. Втім, як свідчать документи, які ми отримали, імовірно, тоді майбутній президент та його дружина мали намір отримувати дивіденди й після виходу з компанії. На думку експертів, історія з виплатою дивідендів досить підозріла, адже отримати їх після виходу з компанії неможливо.

Під час підготовки матеріалу ми неодноразово намагалися поспілкуватися з Володимиром Зеленським щодо офшорного бізнесу. Та відповідь з’явилася лише за два тижні після публікації фільму-розслідування. В інтерв’ю каналу ICTV президент заявив, що створюючи офшори, намагався захистити свій бізнес від рейдерства. Мовляв, офшори були потрібні для захисту від української податкової і за часів президента Януковича всі так «структурували» свій бізнес.

Повернення судді Чауса в Україну

У 2016 році в Україні суддю Дніпровського райсуду Києва Миколу Чауса викрили на отриманні 150 тисяч доларів хабаря. Гроші суддя ховав у скляних банках, закопаних у землю на власному подвір’ї. Оскільки тоді він мав суддівський імунітет, його не затримали і він втік з України. Як ми раніше повідомляли, до його вивезення з України міг бути причетний колишній начальник президентської охорони Петра Порошенка, а також деякі співробітники українських спецслужб.

Понад 4 роки Чаус переховувався від українських правоохоронців у Молдові. Та 3 квітня він зник — його викрали у Кишиневі серед білого дня. За інформацією молдавських правоохоронців, після викрадення суддю вивезли за межі країни, можливо, на територію України. 

Як з’ясували наші журналісти спільно з журналістами RISE Moldova, група українців, яких молдовські правоохоронці перевіряють на причетність до викрадення судді Миколи Чауса, пов’язана з українськими спецслужбами та силовиками. Йдеться про Юрія Коваленка та Андрія Куценка. Останній для перетину кордону використовував паспорт-прикриття під іменем Едуард Ставицький. Окрім цього, Юрій Коваленко, перебуваючи у Кишиневі, використовував орендований автомобіль з GPS-трекером. 

Також до викрадення судді можуть бути причетні колишній український спецпризначенець Нацгвардії Михайло Булега, експоліцейський Олександр Костенюк та співробітник українського посольства в Молдові Сергій Сметанюк. Останній начебто був за кермом посольського автомобіля, на якому Чауса вивезли з Молдови в Україну. Тим не менш, українська влада заперечувала будь-яку причетність до викрадення судді з Молдови.

 

Вже влітку суддя Чаус «знайшовся» в Україні. 30 липня він сам прийшов до будівлі Мазурівської сільради, що на Вінниччині, голодний і майже без одягу. Чаус повідомив голові сільради, що його викрали. Після цього туди нібито приїхали співробітники Служби безпеки України і забрали Чауса. В СБУ повідомили, що не викрадали суддю, а лише «вживали заходи для забезпечення його безпеки».

Водночас, Службу безпеки у викраденні судді звинуватило Національне антикорупційне бюро. Там зазначили, що лише вони мають право на процесуальні дії щодо Чауса, зокрема, затримати його. Адже саме детективи НАБУ розслідують справу про корупцію, в якій Чаусу була оголошена підозра і згодом його оголосили в розшук. На підтвердження вони навіть опублікували відео, де автомобілі антикорупційного бюро женуться за мікроавтобусами СБУ, в одному з яких могли перевозити Чауса.

На початку серпня НАБУ все ж знайшло суддю Чауса — він перебував у державній клініці «Феофанія». 5 серпня Вищий антикорупційний суд відправив його під домашній арешт. Зараз Микола Чаус судиться з Дніпровським райсудом Києва через те, що його нібито незаконно виключили зі штату суддів. До слова, подав він позов до скандального Окружного адміністративного суду Києва, про справи очільника якого ми неодноразово розповідали.

Продовження «Вагнергейту»

У липні 2020 року в Білорусі заарештували 32 бійців російської приватної військової компанії (ПВК) «Вагнер». Правоохоронці країни повідомили, що ті нібито хотіли дестабілізувати ситуацію в країні перед президентськими виборами. Пізніше їх все ж видали Росії.

Та, як згодом виявилося, більшість затриманих у Білорусі «вагнерівців» раніше воювали на Донбасі на боці так званих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». 12 серпня 2020-го Офіс генпрокурора навіть звертався до білоруських колег з вимогою видати Україні 28 затриманих, та відповіді так і не отримав. За кілька днів низка медіа повідомили, що Служба безпеки України і Головне управління розвідки Міноборони готували спецоперацію по затриманню членів ПВК «Вагнер», але внаслідок витоку інформації про неї довідалися білоруські спецслужби.

Цю версію спростовували і керівництво української розвідки, і сам президент. Поза тим, генпрокурорка Ірина Венедіктова повідомила про три кримінальні провадження, які стосуються деталей спецоперації. Після цього у медіа, заявляли і про «злив» спецоперації після доповіді в Офісі Президента — там відповідали, що взагалі нічого не знали про операцію українських розвідників.

У вересні 2021 року американська телекомпанія CNN оприлюднила розслідування про цю спецоперацію. Згідно з інформацією журналістів, українські агенти діяли від імені начебто російської приватної компанії, яка пропонувала найманцям охороняти венесуельські нафтові фірми. Вони запропонували «контракти» 28 росіянам, які начебто були причетні до злочинів на Донбасі, та ще п’ятьом, які не брали участі в цьому конфлікті — щоб відвернути підозри. Спецоперацію нібито назвали проєктом «Авеню».

А вже у листопаді група журналістів Bellingcat та The Insider оприлюднили своє розслідування про події літа 2020 року. Відповідно до їхнього звіту, українські службісти зібрали величезний масив інформації про участь «вагнерівців» та Росії у подіях на Донбасі. Чимало бойовиків розповідали «майбутньому роботодавцеві» про свою роботу у псевдореспубліках на Сході України. Також Bellingcat підтвердили, що Офіс Президента і сам Володимир Зеленський були добре поінформовані про спецоперацію ще з червня 2020-го.

За даними розслідувачів, провалу операції могло передувати прохання Єрмака до тодішнього керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони Василя Бурби перенести її через острах зірвати перемир’я на Донбасі. Проте, знайти підтвердження цих розмов їм не вдалося. Про те, що операцію справді перенесли, йдеться й у звіті спеціально створеної тимчасової слідчої комісії у Верховній Раді.

Після публікації розслідування Зеленський повідомив, що відмовився від операції, а Єрмак не міг її перенести. За його словами, посадка турецького літака (у якому й перебували «вагнерівці») на території України посварила б Україну з Туреччиною і наразила б на небезпеку пасажирів, що летіли б цим літаком разом із найманцями. Тим не менш, наприкінці листопада Єрмак надав свідчення Державному бюро розслідувань щодо своєї участі у зірваній спецоперації, яку вже назвали «Вагнергейтом».

Російські паспорти в українських службовців

На початку грудня цього року в мережі з’явилося відео, на якому тоді ще заступник міністра внутрішніх справ Олександр Гогілашвілі ображав і хамив правоохоронцям, які попросили його показати документи на одному з блок-постів на Донеччині. Гогілашвілі обурювався, що вони не знають його в обличчя. Відео набуло значного резонансу, після чого чоловіка звільнили з міністерства.

Ми давно спостерігали за ексслужбовцем та випустило кілька розслідувань про нього. В останньому, зокрема, ми розповідаємо про те, що Олександр Гогілашвілі отримував закордонний паспорт громадянина Росії у 2012 році, який, схоже, досі дійсний. У російських реєстрах не вдалося знайти підтвердження, що Олександр Гогілашвілі вийшов з громадянства чи здав паспорт. Такого підтвердження він не надав ані на наш офіційний запит, ані під час численних спроб поспілкуватися з ним телефоном та особисто.

Цікаво, що певний час разом із Олександром Гогілашвілі із своєю дружиною – помічницею президента Зеленського Марією Левченко — проживав і керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов. А як згодом виявилося, і будинок, який орендувало подружжя — належить також російській громадянці. Тож, спільне проживання керівника військової розвідки з Гогілашвілі у будинку громадянки РФ може становити загрозу для національної безпеки України.

 

Виявилось, що випадок із Гогілашвілі, коли представник влади міг мати громадянство країни-агресора — непоодинокий. Так, нещодавно наші колеги «Схеми. Корупція в деталях» знайшли російський паспорт народного депутата від «Опозиційної платформи — За життя» Олександра Пономарьова. Відповідно до інформації журналістів, громадянство РФ нардеп отримав ще у 2003 році. А від початку війни на Донбасі Пономарьов неодноразово літав до країни-агресора.

Також у березні цього року, на довиборах до Верховної Ради переміг Андрій Аксьонов — колишній мер Добропілля та член політичної партії «Порядок». Про те, що чоловік може мати російське громадянство, отримане вже після початку війни на Донбасі, журналісти повідомляли ще у 2017 році. Втім, станом на 2021 рік Служба безпека України так і не володіла «підтвердженими даними» про російський паспорт Андрія Аксьонова. До слова, зараз чоловік фігурує у кримінальному провадженні щодо проведення так званого «референдуму «ДНР»» на Донеччині.