3924

Сивий чоловік уважно вдивляється у надруковані на папері обличчя російських військових. Він намагається не пропустити жодної деталі. Можливо, серед цих облич є ті, хто вбили його доньку під час російської окупації, а його самого взяли у полон. 

У селі Мотижин на Київщині російські окупанти чинили особливі звірства. Вони брали у полон та катували мирних жителів, багатьох потім вбивали. А тих, хто намагався виїхати з окупованого села, розстрілювали прямо на дорозі. Під час окупації росіяни вбили десятки людей, серед них — староста села Ольга Сухенко разом з родиною, волонтери, звичайні селяни, які не становили жодної небезпеки. 

У Мотижині та сусідніх селах стояла, зокрема, 37-ма мотострілецька бригада з Бурятії. Цей російський підрозділ складається з піхоти, бронетехніки, артилерії та інших родів військ. Після втечі з Київщини наприкінці березня росіяни лишили по собі спалену техніку, шеврони та штабні документи. Це допомогло журналістам «Слідства.Інфо» ідентифікувати багатьох військовослужбовців цієї бригади.

Роздрукувавши портрети знайдених окупантів, журналісти вирушили до Мотижина поспілкуватися з місцевими, які пережили окупацію. За допомогою їхніх свідчень нам вдалося встановити трьох російських військових та конкретні злочини, які вони вчиняли під час окупації Київщини.

Росіяни вбили доньку на очах у батьків 

Микола Литвиненко жив та працював у Києві. Якось разом із дружиною вони вирішили переїхати до села Мотижин — тут ближче до природи, та й можна більше часу приділяти садівництву, яке вони так любили. До подружжя регулярно приїжджали дві їхні дорослі доньки, які жили у столиці вже зі своїми родинами. 

У перші дні війни Микола забрав обох доньок до себе у Мотижин. Вони сподівалися, що тут буде безпечніше та тихіше, ніж у столиці. Але на початку березня російські підрозділи зайшли і окупували село. Микола з родиною ховалися у будинку та у погребі, сподіваючись, що російські кулі та снаряди їх оминуть. Одного дня чоловік почув гучну стрільбу і, коли вона припинилася, вибіг подивитися, що відбувається надворі. 

Микола Литвиненко з Мотижина

Житель села Мотижин Микола Литвиненко. Автор фото: Дмитро Реплянчук

«Я злякався, бо вони стріляли у всі двори. Просто стріляли по дворах. Я думав, що вони зачищають двори, стріляють по людях. Тож я крикнув, щоб наші вибігали, я хотів їх сховати. Біля ставка є очерет, там трава і нічого не видно, — згадує Микола, — Але ми не встигли. Дочка в мене повна була, вона бігла остання. Вони через паркан це побачили, і почали стріляти». 

Російські окупанти поцілили 41-річній Ярославі в тулуб. Це сталося на очах у її батьків. Микола підбіг до неї й намагався зупинити кровотечу. У цей момент на подвірʼя зайшли росіяни.

«У них оптичні приціли, вони бачили гарно все, хто вона. Я кажу: «Навіщо ви стріляли?» А він каже: «Усі, хто в чорному — для нас вороги». А вона була в чорне вдягнена. Вона ще була жива, тож ми почали просити, якщо в них є лікар, то повезти до лікаря, може ми врятуємо її», — каже Микола. 

Окупанти поклали поранену Ярославу у БТР, біля неї сів Микола, притримуючи голову доньки. Їх повезли на позиції росіян на околиці Мотижина, де був штаб і військовий лікар.

«Я бачив, що цей лікар їхній старався. Але кров пішла з рота, і рідина. Я зрозумів: це все, у неї пробиті легені».

Ярослава загинула, куля пробила їй легені. Її накрили солдатським покривалом, а Миколу взяли у полон. Окупанти відвели і посадили чоловіка у сараї, в кількох десятках метрів від російських позицій. 

41-річна Ярослава, яку вбили російські військові у Мотижині

41-річна Ярослава, яку вбили російські військові у Мотижині

Передивляючись каталог з обличчями російських окупантів з 37-ї бригади, Микола впізнав одне обличчя. Це 30-річний сержант Магомедмирза Сулейманов. Він родом з Дагестану, але живе і служить в Бурятії. Окупант, ймовірно, має стосунок до військової розвідки, оскільки проходив спеціальні навчання та вишколи. 

«Оцей (Сулейманов – ред.) схожий на одного хлопчину. Там в капонірах два БТРи було, і ще машина. Цей схожий на нього. Він був у спортивних штанях і кросівках, він був без форми. Я його побачив тільки тоді, коли був біля дочки, а потім я його не бачив. Він такий худорлявий, височенький, десь під метр вісімдесят», — згадує Микола.

Коли Миколу вели повз російський табір, ймовірно, Магомедмирза Сулейманов готував собі обід. Ми показали Миколі додаткові фотографії окупанта, і він підтвердив, що з «високим ступенем імовірності» бачив саме його. 

Українські військові знайшли документ з поля бою, де фігурує імʼя Магомедмирзи Сулейманова. Росіяни записували, хто, де і коли нібито знищив українську військову техніку. Згідно з цими документами, Сулейманов знищив український автомобіль Газель опівдні 7 березня в місті Макарів. Це усього в двадцяти хвилинах їзди від місця, де Микола бачив Сулейманова. 

«Я молився: Боже, забери вже його, як можна так довго вбивати»

Микола сидів закритий у сараї на невеликій фермі. Надворі був мороз, тож чоловік ледь витримував холод. Окупанти принесли і кинули йому покривало та валянки. За кілька днів до нього привели Олега, місцевого пастора, який керував роботою реабілітаційного центру для алко- і наркозалежних. Напередодні росіяни навідалися до ребцентру і забрали звідти пастора Олега: підозрювали, що він допомагає українським військовим. 

Ферма і сарай у Мотижині, де російські військові тримали українських полонених

Ферма в селі Мотижин, де була база росіян. Автор фото: Дмитро Реплянчук

«Вони (росіяни – ред.) підозрювали, що у нас в ребцентрі якась група живе, яка їх вбиває. Вони думали, що реабілітаційний центр — це прикриття, і що насправді там група розвідників жила. Вперше вони прийшли до нас 23 березня, а 24-го вони прийшли знову і забрали мене з собою», — згадує Олег. 

Чоловіка привезли на ферму поблизу російських окопів і кинули у каналізаційну трубу. Періодично його витягали звідти і катували, вимагаючи зізнатися у диверсійній діяльності та намагаючись вивідати якусь таємну інформацію. Після втечі росіян у цій же каналізаційній трубі знайшли закатованого до смерті місцевого жителя. 

каналізаційна труба у Мотижині, де російські військові тримали полонених і де знайшли вбитого цивільного

Фото: Олександр Назаров / hromadske

«Коли я в каналізації сидів, то десь у 10-15 метрах від мене вони чоловіка вбивали. Я вже молився і казав: «Боже, ну забери вже його». Ну півтори години, півтори години мужика вбивали. Коли я це згадую, у мене кожен раз сильний викид адреналіну, тіло все свербить і спати не можу», — каже Олег. 

Пастор Олег, який пережив полон російських військових

Пастор Олег та працівники реабілітаційного центру, які пережили окупацію, уважно передивилися каталог з обличчями російських військовослужбовців з 37-ї бригади. Усі вони впізнали одну людину — 24-річного сержанта Чингіза Гончикова. Російський окупант вже кілька років служить в російській армії. У нього є дружина та маленька дитина. Згідно з документами, які є у нашому розпорядженні, Чінгіз Гончиков служить на посаді командира бойової машини у 37-й мотострілецькій бригаді.

«Він був зі снайперською гвинтівкою. Він з-за кута постійно дивився через приціл СВД (радянської гвинтівки – ред.). Я його впізнав, бо спостерігав за його діями», – описує дії Чингіза Гончикова один з працівників ребцентра. Чоловік також розповідає, як поводився Гончиков і його колеги: «Стоять і радяться, що з нами робити. Кажуть: розстріляємо, чи в ту будівлю їх заженемо і дві гранати кинемо всередину?  Це вони жартували так, як я зрозумів». 

Російська катівня, поруч — братська могила 

Судячи зі свідчень потерпілих, з якими нам вдалося поспілкуватися, місцева ферма і була місцем для катувань та страт. Прямо за парканом ферми викопана братська могила, куди росіяни кидали тіла закатованих до смерті мирних жителів. Саме тут знайшли тіла старости села Ольги Сухенко, її чоловіка та сина. Сидячи у сараї, Микола чув, як їх катували. 

Фото: Олександр Назаров / hromadske

«Вона (Ольга Сухенко – ред.) сильно кричала, просила їх. Вони, може, тоді її саму і не били, а по черзі били її сина й чоловіка. І захоронені вони прямо там же. Їх десь з пів години катували. Я не чув, що саме від них хотіли, що питали. Просто чув, як їх били», — згадує Микола. 

Росіяни тікали вранці. За словами полонених, спершу поїхали танки, за ними йшли бронетранспортери та вантажівки. Миколу і пастора Олега не розстріляли. Один з окупантів відкрив їм двері і сказав чекати, поки не підуть останні російські військові. Чоловіки вийшли з ферми і одразу натрапили на братську могилу. 

«Ось у цій ямі Ольга Петрівна (староста села – ред.) була, тут же були її чоловік та син, ще тут волонтер був. Тут навіть плями крові лишились. І от дивіться — тут же і російські сухпайки. Он скільки крові навколо, і тут же вони і жерли», — описує пастор Олег. 

Трохи далі згодом знайшли і могилу, де була закопана донька Миколи Ярослава. Росіяни накрили її зеленою картатою ковдрою і засипали землею. Над могилою лишили клаптик паперу з написом «Ярослава Литвиненко». 

Місце, де росіяни закопали вбиту Ярославу Литвиненкj

Місце, де росіяни закопали вбиту в Мотижині Ярославу Литвиненко. Автор фото: Дмитро Реплянчук

«Вагнерівці» в Мотижині

Під час спілкування зі свідками та потерпілими, ми звернули увагу на одну деталь: люди згадували, що разом з російськими регулярними військами були окупанти, які більше нагадували найманців. Вони були у іншому камуфляжі, з іншою зброєю та поводилися також інакше. 

Знищена російська техніка в селі Мотижин

Знищена російська техніка в селі Мотижин. Автор фото: Дмитро Реплянчук

За даними офіційних слідчих, вбивства та катування мирних жителів у Мотижині, крім військових російської армії, вчиняли найманці з приватної військової структури ПВК «Вагнер» — трьом із них вже оголосили підозри

Спілкуючись з Миколою, ми показали йому обличчя підозрюваних «вагнерівців». 

Уважно роздивившись фотографії, Микола та його дружина чітко впізнали одного з підозрюваних — Сєргєя Сазонова.

«Ось це він! Він дуже на нього схожий. Це той самий, який казав, що всі, хто в чорному, то наші вороги. А якщо він ще й з «вагнерівців» — то це точно він. Я не памʼятаю, що я у нього спитав, а він каже: так, ми були і в Лівії, і в Сирії, і були у вас в 2014-му році на Донбасі. От через те я й кажу, що «вагнерівець» стовідсотковий». 

Сєргєю Сазонову 34 роки, він родом з російського Калінінграда. За інформацією українських правоохоронців та спецслужб, Сазонов є найманцем у тій самій ПВК «Вагнера». Там він служить на посаді водія командно-штабної машини. У своїх соцмережах публікує фотографії у військовій формі, а також фото з аеропортів. 

Подружжя Литвиненків переконані, що саме Сєргєй Сазонов вбив їхню Ярославу. «Він (Сазонов – ред.) один з перших прибіг. От вони ідуть до нас, а я питаю: навіщо ви це зробили? А він мені відповідає (про чорний одяг —ред.). Якщо б це був не він, то він би не відповідав. Я так думаю, що стріляв саме він», — каже Микола. 

Житель села Мотижин Микола Литвиненко

Житель села Мотижин Микола Литвиненко. Автор фото: Дмитро Реплянчук

Під час підготовки цього розслідування, Офіс генпрокурора оголосив підозри вісьмом російським військовим за злочини, вчинені ними під час окупації Мотижина — їх обвинувачують за 14 епізодами. Більшість з цих окупантів раніше ідентифікували журналісти «Слідства.Інфо».