У десятках країн світу є проблеми, аналогічні до українських: непрозорість доходів політиків, зловживання поліцейськими своєю владою, упереджені судові рішення. Як і в Україні, із цими явищами намагаються боротися — й використовують для цього різні інструменти. У рамках спеціальної серії матеріалів «Слідство.Інфо» висвітлить кілька випадків позитивних практик, або оригінальних рішень добре відомих нам проблем. Звичайно, ці ситуації не повторюють українські реалії й не є прикладом для наслідування. Але кілька цікавих ідей та приводів для натхнення, на нашу думку, в них точно можна знайти.

Італійська мафія довго жила за принципами омерти — так званого кодексу мовчання. Омерта забороняє будь-яку співпрацю з владою і поліцією, а зраду карають смертю колишнього члена угруповання та усіх його рідних. Зрадою вважали, серед іншого, будь-які свідчення затриманих на час слідства злочинців.

Змусити італійську мафію говорити протягом тривалого часу не міг ніхто. Відтак правоохоронні органи не могли дати раду організованій злочинності, яка протягом минулого століття тісно сплелася з політикою — на усіх рівнях. Поліцейських безжально вбивали просто на вулицях, і функціонувати повноцінно могло лише правосуддя злочинного світу.

Через таку ваду в системі італійська держава не могла виконувати зобов’язання й бути надійним партнером для інших держав. Закони, які допомогли б обмежити вплив криміналітету, в країні поступово приймали. Але через слабкість влади вони просто не працювали. До одного випадку.

На початку 1990-х в Італії затримали пересічного дрібного чиновника, пов’язаного з однією із політичних партій. Не бажаючи мати проблеми через якогось «клерка», політсила відхрестилася від нього. Ображений чиновник, натомість, вирішив дати свідчення на колишніх соратників. Його слова згодом стали підґрунтям для масштабної операції по боротьбі з організованою злочинністю, названою «Чисті руки».

Три тисячі євро, які обернулись мільярдами

Маріо К’єза на суді

У лютому 1992 року прокурор Мілану Антоніо Ді П’єтро заарештував директора міського будинку престарілих Маріо К’єза. Спочатку його звинувачували в отриманні хабара за будівельний підряд у розмірі близько трьох тисяч євро. Та згодом прокуратура знайшла на рахунках К’єза в десятки разів більші суми. Звідки ці гроші могли в нього взятись? Чиновник мовчав.

І мовчав би, певно, й надалі, якби не зрада колишніх соратників. Маріо К’єза був членом італійської Партії соціалістів. Коли його заарештували, один із лідерів політичної сили Бетіно Краксі вирішив публічно відхреститися від чиновника із заплямованою репутацією, назвавши його «дрібним злодюжкою» і «плямою на білосніжній репутації партії». І тоді ображений К’єза заговорив.

На підставі свідчень чоловіка прокуратура видала ордери на арешти 44 політичних діячів і підприємців по всій країні. Ті, у свою чергу, також не мовчали. А преса та опозиційні політики постійно пожвавлювали інтерес до справи.

Часом затримання ставали абсурдними: один із членів партії соціалістів, побачивши правоохоронців на порозі свого дому, відразу почав зізнаватися у всьому накоєному. Хоча поліцейські прийшли лише, аби вручити йому протокол про накладення штрафу за незначне порушення правил дорожнього руху.

У вересні 1992 року соціаліст Серджіо Мороні наклав на себе руки, залишивши передсмертну записку. У ній він визнав себе винним у співпраці з мафією та заявив, що порушував закон не задля власної вигоди, а на користь партії. Так само він звинуватив у незаконному фінансуванні передвиборчих кампаній та співпраці з мафією всі інші великі італійські партії. Почалися численні затримання й судові процеси. Бетіно Краксі, який ще зовсім недавно заявляв про «білосніжну репутацію» соціалістів, у 1994 році втік до Тунісу. На батьківщині його заочно засудили до 24 років за ґратами.

Перші кроки боротьби з мафією

Операції «Чисті руки» передувала низка невдалих спроб розслідувань та жорстокі убивства просто на вулицях міст.Так, 16 березня 1978 року члени ліворадикального угруповання «Червоні бригади» викрали лідера Християнсько-демократичної партії, екс-прем’єра Італії Альдо Моро, а за його повернення висунули ряд вимог. Переговори тривали майже два місяці. Однак 9 травня його тіло знайшли в автомобілі у самому центрі Риму.

Альдо Моро в заручниках

Роком пізніше у Римі до машини відомого журналіста Міно Пекореллі підійшов молодий чоловік і ввічливо постукав у вікно. Коли Пекореллі опустив скло, йому вистрілили в обличчя, а потім ще тричі в спину. Про причини цього вбивства та зв’язок із розправою над Моро стане відомо аж через майже 15 років.

У травні 1982 року на посаду префекта Палермо призначили карабінера (поліцейського, — Ред.) Даллу К’єза. Йому дали єдине завдання — побороти мафію. Але вже у вересні автомобіль, у якому їхали генерал із дружиною, розстріляла група кілерів. Вбивство вжахнуло всю країну. Згодом на місце злочину принесли саморобний плакат із написом: «Тут померла остання надія жителів Палермо».

Однак активність правоохоронців, навпаки, посилилась. Сицилійські слідчі — Джованні Фальконе й Паоло Борселліно — домоглися інформації від Томмазо Бушетта, мафіозі, який втратив у міжкланових війнах усіх своїх близьких. За даними деяких свідчень, порушивши омерту, Бушетта не міг зупинитися та розповідав усе йому відоме про мафію впродовж 45 днів — із перервами лише на їжу та сон. За результатами його розповідей почалася низка судових процесів, за ґрати відправили більше трьох сотень представників мафії. Бушетта навіть «здав» ватажка одного зі злочинних угруповань, Сальваторе Ріїну. Але мафія не відступала.

Перед початком операції «Чисті руки», у 1991 році злочинними угрупованнями було скоєно 718 вбивств, 822 викрадення і 830 замахів, а також було зафіксовано 886 випадків залякування представників місцевої влади. Суспільство втомилося від постійного страху та вимагало почати зі злочинністю ефективну боротьбу.

Арешти й посадки

Улітку 1993 року розпочався судовий процес щодо великого хімічного концерну Enimont. Увагу правоохоронців привернули сумнівні угоди на виконання державних підрядів. Арештували, зокрема, експрезидента концерну Габріеле Кальярі та чинного керівника Джузеппе Гарофано. 20 липня Гарофано почав давати свідчення в суді — і того ж дня Кальярі звів рахунки з життям. За три дні знайшли мертвим відомого бізнесмена та власника Enimont Рауля Гардіні.
Згодом розпочався судовий процес, відомий як суд Кузані. Таку назву він отримав через ім’я одного з фігурантів — Серджо Кузані, фінансового консультанта Гардіні, а також, як потім виявилося — ланкою, яка пов’язувала його та італійських політиків. Він розповів, як бізнес буквально «купував» держслужбовців через фінансування їхніх передвиборчих кампаній та безпосередньо через хабарі.

Згодом на лаві підсудних опинилися й політики — міністр охорони здоров’я Ренато Альтісімо, вже згаданий лідер соціалістів Бетіно Краксі, міністр іноземних справ Джанні де Мікеліс, та інші. Невдовзі почалися судові процеси й щодо керівників інших великих корпорацій — наприклад, державної промислової групи «Інститут промислових реконструкцій» та виробника техніки Olivetti.

Усього протягом двох років операції «Чисті руки» заарештували майже півтори тисячі бізнесменів, державних чиновників і політичних діячів. Всього у матеріалах слідства фігурували майже 20 000 підозрюваних — партійних функціонерів, держслужбовців і керівників найбільших компаній.

Обкладинка однієї з численних книжок про операцію «Чисті руки» (італійською — Mani pulite)

Суд над «вічним Джуліо»

Восени 1992 Комісія по боротьбі з мафією знову заслухала свідчення колишнього члена злочинних угруповань Томмазо Бушетта. Ішлося про зв’язки з мафією чи не найвпливовішого політика тодішньої Італії — члена уряду протягом майже 50 років, семиразового прем’єр-міністра Джуліо Андреотті, якого ще називали «вічний Джуліо». За даними слідства, убитий у 1979 році журналіст Міно Пекореллі отримав записи вбитого у 1978 році політика Альдо Моро, які той вів, будучи в заручниках. Записи Моро містили чимало компромату на Андреотті — тому, коли політик дізнався про них, відразу розпорядився убити журналіста.

Зв’язки політиків із мафією Бушетта описував так: «Це не “коза ностра” зв’язується з політиками. Натомість, член мафіозного клану каже: якщо вам щось знадобиться, звертайтесь до мене. Іншими словами, “коза ностра” тримає політика в кишені. […] Він (представник мафії, — Ред.) підходить до кандидата й каже йому: “Пане, я можу зробити це зараз і для вас — і ми сподіваємося, що ви згадаєте нас, коли вас оберуть”. Кандидат перемагає, і йому треба якось розплатитися. Ти говориш йому:” Нам це треба. Ти це зробиш чи ні?” Політик усе розуміє й завжди діє».

Суд над Адреотті почався у 1993 році й тривав більше десяти років. У 2002 році 83-річного Джуліо Андреотті засудили до 24 років тюремного ув’язнення. Через рік апеляційний суд скасував вирок з формулюванням: «Андреотті не перебував із мафіозі в злочинному зв’язку, але був із ними в дружніх стосунках». Зрештою, у 2004-му суд вищої інстанції відхилив вимоги адвокатів Андреотті визнати його невинним. Прокурори просили дозволити поновити слідство, однак і їхнє клопотання суд не задовольнив.

Що змінилось?

Представники організованої злочинності здавати позицій не збиралися. 23 травня 1992 року правоохоронця Фальконе підірвали в автомобілі. Через два місяці за таких же обставин загинув його колега Паоло Борселліно. Саме ці двоє правоохоронців змогли отримати свідчення члена мафії Томмазо Бушетта.

На тих правоохоронців, які займалися безпосередньо боротьбою зі злочинністю, почалося справжнє полювання. Так, Антоніо ді П’єтро, який фактично розпочав цю операцію, звинуватили у двох і гаком десятках кримінальних епізодів. Прокурор пішов у відставку й через два роки спростував всі звинувачення — і навіть зайняв місце у сенаті Італійської Республіки. Схожа доля спіткала ще одного активного учасника спецоперації, Джованні Кесслера. Він розповідав, що після початку розслідування деякі чиновники почали погрожували йому розкрити інформацію про «нечисте минуле» його батька — Бруно Кесслера, політика та президента автономної італійської провінції Тренто.

«В газетах почалися інсинуації на кшталт: “Як ви можете розслідувати це, якщо ваш батько робив те саме?”. Нічого конкретного вони не заявляли, адже це неправда. Але, звичайно, це було неприємно, особливо для моєї сім’ї, — розповідав Кесслер. — Я обрав таку роботу й плачу за неї ціну. Деякі з моїх колег казали: витримувати подібні нападки — умова контракту. Однак моя родина такого вибору, як я, не робила…»

Кар’єра Джованні Кесслера опісля стрімко розвивалась. У 2001-му він став членом італійського парламенту, 2006-го обійняв посаду верховного комісара Італії з боротьби проти контрафактної продукції. У 2011-му очолив Європейське управління по боротьбі з шахрайством. Зараз є директором італійського антимонопольного агентства й членом Міжнародної консультаційної антикорупційної ради в Україні

Попри велику масштабність та численні арешти повністю викорінити вплив мафії на владу не вдалося. Хоча вийшло істотно його зменшити. Так, тодішній прем’єр-міністр Джуліано Амато намагався провести закон, який замінював кримінальну відповідальність за корупцію на адміністративну. Через бурхливе обурення в суспільстві президент Оскар Луїджі Скальфаро ветував його. Політичні партії, повністю дискредитовані через результати розслідувань, розпалися. Загалом свої посади залишили 80% політиків.

Ще одним результатом антикорупційної кампанії стала конституційна реформа 1993 року. Понад 80% італійців проголосували на референдумі за внесення поправок у законодавство про вибори, після чого пропорційну система відбору парламентарів, що існувала в Італії, змінили на мажоритарну.

Корупція залишилася також, однак змінилося ставлення італійців до неї. За допомоги преси вдалося переконати громадян, що ця боротьба стосується кожного з них. Один із активних учасників «Чистих рук» суддя Лучано Віоланте, який згодом став спікером парламенту, тоді казав: «Громадяни повинні були усвідомити, що боротьба йде не між мафією і державою, а між мафією і суспільством, між мафією і народом. Щойно суспільство включилось у боротьбу — мафія почала програвати».

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США