Обстріли росіянами прикордонних сіл на Сумщині — у новинах щоденно. Багато цих сіл спорожніли — через окупацію на початку війни та постійні обстріли. Ті ж українці, які залишаються, продовжують вести господарство та збирати врожай, хоч і побоюються повторного наступу росіян.
«Слідство.Інфо» відвідало село Іскрисківщина, що знаходиться за кілометр від кордону з Росією, та яке регулярно обстрілюють росіяни. Ми дізналися, як місцеві мешканці оговтуються після 40-денної окупації та як дають раду з наслідками обстрілів зараз.
ЗА КІЛОМЕТР ВІД ВОРОГА
Доріг тут подекуди просто немає, частина з них перекрита через сусідство із ворогом. А у деяких селах і досі бувають перебої зі світлом. Село Іскрисківщина практично спустіло. Місцевий магазин, як і до війни, залишається сільським осередком життя — тут зустрічаємо кількох жінок, які розповідають, що до 24 лютого у селі жило понад 600 людей. Зараз, за їхніми словами, половина виїхала.
Село Іскрисківщина знаходиться на кордоні Сумської області за кілометр від Росії
Попри те, що Іскрисківщина була деокупована кілька місяців тому, обстріли тут не вщухають досі. Поки журналісти спілкувалися із жінками, почувся свист. Усіх попросили сховатися, бо припустили, що почався обстріл з території Росії. Втім, за кілька хвилин місцеві запевнили журналістів, що це не обстріл, а місцевий півень навчився видавати звуки, схожі на свист боєприпасів, і тепер лякає цим селян.
Навколишня зелень приховує наслідки руйнувань, завданих снарядами ворога, однак постраждали не лише житлові будинки. Місцеві розповідають, що обстрілами пошкодило місцеве фермерське господарство, склади та навіть елеватор. Із квітня до червня, кажуть місцеві, тут було відносне затишшя, хоч громаду і обстрілювали, та два місяці тому росіяни почали сильніше обстрілювати село з артилерії.
А на початку липня тут зруйнували Іскрисківщинське професійно-технічне училище, де до війни навчалися близько 200 студентів. Раніше тут готували трактористів, кухарів, кондитерів, працівників сільського господарства та водіїв.
Наслідки обстрілів місцевого училища. Фото: Юрій Христій/Білопілля.city
Зараз зруйноване училище стоїть пусткою, у ньому перебиті перекриття, обвалилася частина стін і вигоріло начиння. За словами місцевих, на навчальному полігоні для тракторів донедавна стирчала нерозірвана міна окупантів, аж допоки не приїхали вибухотехніки та не ліквідували її.
Наслідки обстрілів училища у Іскрисківщині. Фото: Юрій Христюк/Білопілля.city
«ВНУЧКА МОЯ ВИЛА ВІД ВИБУХІВ»
Прямуємо до околиць села. Місцевий мешканець Михайло погоджується показати нам наслідки обстрілів російськими військами. Біля ферми — вирва від снаряду. Михайло розповідає, що сюди прилетіла російська міна, яка пошкодила стовп. На тому ж полі бачимо ще кілька слідів від нещодавніх «прильотів».
Сам Михайло теж якось потрапив під обстріл. Розповідає, що саме випасав худобу: «Я ганяв корів якраз отут на виході з села. У мене було два бички. Я хотів їх загнати. Майже над головою пролетіло, я впав на землю. Було страшно».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «ДОНЬКА БАЧИЛА ЯК БІЛЯ ЇЇ ГОЛОВИ ПРОЛЕТІЛА КУЛЯ». ІСТОРІЯ ЖІНКИ З ТРОСТЯНЦЯ, ЯКА ТІКАЛА ВІД ОКУПАНТІВ ТА ПОТРАПИЛА ПІД ОБСТРІЛ
Михайло розповідає, що до 24 лютого село жило звичайним життям. Роботи тут було небегато, здебільшого влаштовувалися люди, які працювали в училищі та на сільськогосподарських підприємствах. Люди вирощували худобу — у нього самого чимале господарство: корови, кури, гуси, качки, має земельну ділянку. Та з приходом війни побут іскрисківчан змінився, адже ніхто тут не очікував нападу росіян.
З початку повномасштабного вторгнення село на Сумщині покинула майже половина мешканців
«Ну просто мені не вірилося, як може так статися, що Росія нападе. Я не вірив ніколи», — розповідає чоловік. Його родина важко переживала російське вторгнення — через постійні обстріли онука чоловіка сильно стресувала. «Внучка моя плакала від вибухів. Не плакала, а вила бідна», — ділиться він. Та каже, що зараз його діти у безпечному місці — виїхали вглиб країни.
Своє ставлення до «сусідів» Михайло змінив відразу, попри те, що у нього в Росії мешкає родина. «У мене сестра живе в Тулі. Потім мені телефонує і говорить: «Що у вас таке?» Я говорю: «Як що? Ваші росіяни на нас напали». Говорить: «Не може бути. У вас там якась операція йде». Кажу: «Люда, нас бомблять. Летять снаряди». Говорить: «Не може бути». І зв’язок зник», — з гіркотою пригадує чоловік.
Відтоді він з сестрою не спілкувався. Хоча каже, що хотів би з нею поговорити. «У першу чергу запитав би: «Чому ви до нас прийшли?». Ми хотіли мирно жити», — каже він.
Нещодавно, за його словами, росіяни прорвалися через кордон. «Чутно було автоматні та кулеметні черги. Зупинили. Оце як вертоліт летів, то був взагалі жах — він майже зайшов на територію Іскрисківщини і почав пускати ракети», — розповідає Михайло. Й додає, що люди досі ховаються по підвалах. «Це нестерпно», — зітхає Михайло. І каже, що досі боїться повторного наступу окупантів.
Пошкоджений стовб та вирва на полі — наслідки обстрілів російськими окупантами села на Сумщині
Попри те, що активних бойових дій поруч із селом немає, ворог регулярно обстрілює Іскрисківщину із мінометів та іншої артилерії. Обстріли росіяни можуть розпочати, навіть коли в село привозять допомогу. «Тут ось хліб привозили. Привезли хліб увечері, літає дрон. Тільки хліб роздали, десь через пів години пішло», — каже чоловік. Місцеві кажуть, що у лісосмузі за полями — вже окупанти, проте побачити їх непросто, адже вони ховаються.
РОСІЯНИ НЕ ДАЮТЬ ЗБИРАТИ ВРОЖАЙ
Михайло розповідає як разом з односельцями ходив ближче до кордону забирати сіно. То каже, що росіяни їх тоді не обстрілювали. Однак, вони все ж завдають шкоди місцевому сільському господарству — 31 липня окупанти обстріляли сусіднє село Павлівка та спалили там близько 25 гектарів поля з пшеницею. «Щоб ми були голодні, а вони були ситі. Така логіка. Вони ж продають. Наше продали вже, а тепер хочуть, щоб ми були голодні», — вважає Михайло.
А за кілька днів до нашого приїзду росіяни обстріляли місцевий елеватор за селом. «Вони обстріляли у нас тік. Там, де за селом у нас склад. Такий був обстріл! Я корову з припону вийняв, вона як побіжить, я впав на коліна. Такі вибухи були страшні. Це моторошно. І там тік той побили, отаке там побите все там. Зараз ремонт триває. Я думаю, вони не зупиняться», — розповідає чоловік.
Михайло, мешканець Іскрисківщини, пробув тут всю окупацію і не виїждить з села навіть попри постійні обстріли
Про обстріли полів розповідають і військові, які відповідають за оборону Іскрисківщини та навколишніх територій. Павло каже, що росіяни намагаються не лише знищити врожай, але й зашкодити його збору. «Намагаються вибивати техніку. Все, що причетне до збору врожаю. У Рижівці (село за кілька кілометрів від Іскрисківщини, — ред.) було — там місцевого фермера вбило (вони мали свої комбайни). Вони попалили їм трактори, щоб затягнути наш збір врожаю», — розповідає військовий.
Втім, жнива на прикордонні Сумщини продовжуються. Коли виїжджаємо з Іскрисківщини, дорогою бачимо вантажівки, заповнені зерном. Розпитуємо одного з водіїв, як працюється в таких умовах. Розповідає, що зараз збирають врожай пшениці. Часом для того, аби забрати зерно, доводиться заїжджати на поля, де відстань до кордону з росіянами менше кілометра. Водій зізнається: працювати у таких умовах страшнувато.
