Дорога з Києва до Дептівки, що розташувалася майже на кордоні Чернігівської і Сумської областей, виявилася складною. Частина шляху — розбиті польові дороги, якими колись їздила сільськогосподарська техніка. Частина — лісові дороги, якими за сухої погоди можна спробувати дістатися до села хіба позашляховиком. За дощової погоди ця дорога перетворюється на болота.
Вже пів року минуло відтоді, як Дептівку Сумської області звільнили з-під окупації, але відремонтувати вдалося лише одну дорогу — на Конотоп. Місцеві кажуть, що такі дороги залишили після себе російські окупанти, які зайшли у село наприкінці лютого. Переповідають, як росіяни їздили у «зчіпках» важкою технікою через навколишні ліси, від яких йде шлях на Чернігівщину.
Після дощу дороги навколо Дептівки на Сумщині перетворюються на болота
Журналісти «Слідства.Інфо» завітали до Дептівки, щоб більше дізнатися про місцевого священника, якого ще на початку серпня затримали за підозрою у співпраці з окупантами та пропаганді ідей «руського міра». Однак розговорити місцевих мешканців виявилося непростим завданням — багато хто боїться помсти з боку церковника. Значно охочіше у Дептівці розповідають про злочини російських військових.
«Я — ЦЕРКОВНА ЛЮДИНА»
У Національній поліції повідомили, що священник церкви російського патріархату «пропагував ворожу ідеологію, виправдовував дії країни-агресорки в Україні та підтримував окупацію її територій». Окрім того, він всіляко допомагав ворожій армії, передаючи їй матеріальні ресурси (зі слів місцевих — їжу та паливо, — ред.).
Згодом «Слідству.Інфо» вдалося встановити його особу — ним виявився отець Олександр Бойко, який служив саме у Дептівській церкві. Чоловік і раніше мав проблеми із законом, зокрема, через крадіжки та незаконну вирубку лісу.
Отець Олександр Бойко не захотів спілкуватися з журналістами про обвинувачення проти нього
20 вересня у Конотопському міськрайонному суді мало відбутися засідання у справі отця Бойка, але зрештою його перенесли. Обидва прокурори у цій справі не зʼявилися на засідання — один через відпустку, а причини відсутності іншого суддя не зазначила. Олександр Бойко прийшов на засідання з адвокатом. Щоправда, з журналістами спілкуватися він не захотів — сказав, що вперше чує про звинувачення у колабораціонізмі.
«Я — церковна людина», — відповів священник та пішов геть, порадивши звернутися до його адвоката. Втім, адвокат теж говорити про справу не захотів.
Не надто охоче про отця Олександра говорять й у селі, де була його парафія. Розпитуємо у продавчині одного із місцевих магазинів, чи є хтось із вірян, хто міг би розповісти про отця. Вона радить звернутися до жінки, яка працює у крамниці за рогом, яка ходила до церкви та може знати про те, що відбувалося із храмом у Дептівці під час окупації. Однак, щойно ми питаємо про історію зі священником, продавчиня відмовляється говорити й демонстративно відвертається, пересуваючи крам на полицях.
На подвірʼї церкви у Дептівці порався лише робітник, сама ж церква стоїть замкнена й пуста
Прямуємо до церкви Різдва Богородиці. Стара деревʼяна будівля виглядає не надто охайно, та ще й російські окупанти залишили поруч свої сліди — на табличці із інформацією про храм досі помітні отвори від ворожих куль. Поруч із церквою порається лише старший чоловік, який косить траву.
Місцеві кажуть, що зараз сюди призначено іншого священника, який приїздить на службу із сусіднього села. Викликають його здебільшого на свята, решту часу храм стоїть порожній та зачинений. Про нового «батюшку» тут відгукуються схвально — на проповідях він згадує про українських воїнів, допомагає військовим та й взагалі має проукраїнську позицію.
«ЗА ЩО ЙОГО ВБИЛИ РОСІЯНИ? НЕ ЗНАЄМО»
У будинку навпроти церкви на ослінчику сидять дві старші жінки у барвистих хустках і теплих куртках. Одна з них за пазухою тримає кошеня. Кішка Маша — дитя війни, народилася вже після окупації, і тепер горнеться до своєї хазяйки. Хата пані Тетяни, в якої на руках дрімає улюблениця, теж постраждала під час окупації — в один із днів окупанти влаштували стрілянину, тож пошкодили стіни будинку та шифер на даху. «Стріляли чи з автоматів, чи з кулемета. Дірки у стінах ми позаклеювали скотчем, а у шифері позадували монтажною піною», — розповідає жінка.
Пригадує, що росіяни стріляли так, що страшно було вийти з подвірʼя. На околицях села, де майже ніхто уже не мешкає, окупанти спалили будинки. Та застрелили одного з місцевих мешканців — 32-річний Володимир ішов саме додому, коли його перестріли росіяни. Хоч чоловік і встиг підняти руки, але налякався і побіг. То й окупанти його розстріляли. Місцеві жінки кажуть, що загиблий усім допомагав, був сумирним і нікого й ніколи не ображав. «За що його вбили росіяни? Не знаємо», — зітхає одна з них.
У одному із місцевих магазинів вірянка церкви у Дептівці відмовилася говорити про отця, якого звинувачують у колабораціонізмі
Крім будинку Тетяни, того дня окупанти постріляли й місцеву церкву. «Ото безбожники, нічого немає для них святого. Ми хоч до церкви і не ходимо, але з повагою ставимося до храму», — зітхає вона. Коли починаємо розпитувати про отця Олександра, під запис говорити відмовляється — каже, що не хоче зайвої популярності.
У Дептівці на Сумщині місцеві виявилися не надто охочими розповідати про свого колишнього пастиря
Однак її співрозмовниця, яка попросила не називати своє імʼя, розповідає, що отець ніколи не вирізнявся проукраїнською позицією. «Чула від тих, хто ходив до церкви, що він і до великої війни часто згадував про те, що Росія — наш великий друг. А вже як війна почалася, то й поготів — переконував не противитися і прийняти все як є», — каже жінка. Й розповідає, що той підгодовував окупантів у хрестильні в церкві та міг навіть надавати їм притулок. «Вони постійно тут крутилися, аж було лячно виглядати на вулицю», — пригадує вона.
«ВІН — СВЯЩЕННИК, НЕ МЕНІ ЙОГО СУДИТИ»
Ще кілька мешканок Дептівки щойно чули питання про священника, якого підозрюють у колабораціонізмі, теж відмовляються говорити. «Він — священник, не мені його судити», — каже одна з них, відвертаючись і прямуючи геть.
Втім, одна із жінок радить розпитати місцеву підприємицю, яка тримає велику рогату худобу, птицю та має невеликий парк сільськогосподарської техніки. Вона ходила на допити до прокуратури з приводу окупації села, адже не покидала Дептівку навіть у найскладніші дні.
Росіяни влаштували у Дептівці стрілянину та навіть не пошкодували місцеву церкву
Будинок підприємиці Катерини помітний відразу: у подвірʼї стоїть чимало комбайнів, у гаражі поруч пораються чоловіки — лагодять двигун білого мікроавтобуса. На наше прохання кличуть господиню. Катерина каже, що росіяни трохи пошкодили будівлі комплексу, але поступово працівники замінюють шибки та відновлюють наслідки вторгнення. Про отця Олександра теж переважно мовчить та відвертається убік. «А що про нього сказати? Краще вже нічого», — додає жінка.
А от чоловіки на території виявляються більш говірливими. Кажуть, що місцевий «батюшка» мав кримінальне минуле. «Нібито в тюрмі у нього було прізвисько «Фломастер». Як його змогли після таких пригод висвятити в отці — загадка», — каже один із них. Розповідають, що той і досі, схоже, має звʼязки з кримінальними колами — коли торік отця затримали за незаконне вирубування лісу, той швидко вирішив питання і відбувся лише штрафом.
«КУЛІ ЛЕТЯТЬ, А МИ ТАМ ЛЕЖИМО І МОЛИМОСЯ»
Врешті, після довгих блукань по селу знаходимо жінку, яка погоджується розповісти про отця Олександра. Марія — дружина місцевого дяка, який служив у церкві разом із отцем. Вона виходить до нас у яскравій зеленій хустці та вибачається, що не причепурилася.
Марія, дружина дяка, що служить у Дептівській церкві, погодилася розповісти про священника
Їхній будинок розташований на околиці села, неподалік від вʼїзду до Дептівки, тож усі «принади» окупації родина відчула на собі. Хоча будинок і не постраждав, але танки та техніка росіян проїздили повз. «Ми чули танки, вони так гарчали, це був жах», — пригадує вона. Каже, бувало, як їздили колони російської техніки, то їх супроводжували літаки та гелікоптери.
Марія розповідає, що спочатку російські військові зайшли до села та нікого не кривдили. Вони облаштували в одній із покинутих хат на вʼїзді опорний пункт, натягали туди матраців і зробили позицію для снайперів. «Боялися, що наші військові можуть сюди зайти, а це був би єдиний шлях», — каже жінка.
Втім, схоже, коли відбулася ротація, інші окупанти поводилися вже не так сумирно. «Кулі летіли так, що ми навіть до будинку не заходили. Втекли в поле і там сховалися у болоті. Ото кулі летять, а ми там лежимо і молимося, аби то швидше закінчилося», — розповідає жінка.
«НЕМАЄ ПРАВДИ»
Марія каже, що все село обʼєдналося проти окупантів — люди допомагали одне одному продуктами чи просто по господарству. А оскільки у селі був звʼязок — хоч і поганий, — то передавали односельцям дані про пересування російських військових селом, аби не потрапити під ворожий вогонь. «Люди ховалися всі, бо вже передавали, що танки їдуть. Росіяни кого бачили, в того й стріляли», — ділиться вона.
Та схоже, отця Олександра це не стосувалося. Жінка розповідає, що той на своїй автівці проводив росіян стежками навколо села. Та й до повномасштабного вторгнення мав проросійську позицію. «Треба любить Росію. Без Росії ми — ніхто», — цитує одну із його проповідей Марія.
За її словами, вже як прийшли російські солдати до села, то отець Бойко казав, що «прийшов російський Іван, і він виведе звідси всіх нацистів та бандерівців, поставить всіх на місце». «А мій чоловік каже: так а де тут нацисти, бандерівці? Батюшка, що ви таке балакаєте», — пригадує Марія й зітхає.
Питаємо, як її чоловік, який працював із батюшкою, ставився до відверто проросійської позиції отця. «Та погано ставився», — похмуро каже Марія. Й розповідає, що до них вже приїздили прокурори та багато годин опитували про діяльність отця Бойка. «Не хочеться нічого особливо балакати, бо це все даремно. Він собі ходить і сміється, і нічого йому не буде», — розповідає вона. Й додає: «Ми вже боїмося, що прийдуть його дружки і хто зна що буде», — каже жінка й трохи нервово ковтає.
Наступне засідання призначили на 17 жовтня, та, схоже, мешканці Дептівки, де раніше була парафія отця Олександра, не надто вірять у те, що його покарають. «Якщо прокурори не зʼявилися на суд, то про що ми можемо говорити?», — питає Марія. Й розповідає, що від селян на суд ніхто не поїде. «Немає правди», — зітхає жінка.
Читайте також: Священник-колаборант і проросійська благодійність: як колишній Московський патріархат може підтримувати «руський мір» на Сумщині
