Новий реанімаційний автобус «Госпітальєрів» працює з грудня минулого року. Відтоді парамедики евакуювали із прифронтових шпиталів у тилові лікарні вже понад 500 тяжкопоранених бійців.
Журналісти «Слідства.Інфо» провели добу з екіпажем автобуса «Австрійка» Медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри» та потрапили на один із евакуаційних виїздів команди.
ШЛЯХ ДО ПОРАНЕНИХ
«Локі, ви як, вільні? Зможете на виїзд? Треба ваш бус, є поранені», — лунає у телефоні керівника екіпажу реанімаційного автобуса «Австрійка».
Менш як за 30 хвилин шестеро учасників екіпажу на чолі з «Локі» вже в автобусі. Йому лише 22 роки і він командує екіпажем, бо має медичну освіту й досвід роботи на швидкій меддопомозі.
«Тут термоковдри, джгути і венозні катетери, а тут — пюрешка, її можемо давати й лежачим, і сидячим, хто хоче їсти. Оскільки буває таке, що хлопці тільки з завдання — 2–3 дні не їли», — пояснює медик.
«Локі» — керівник екіпажу реанімаційного автобуса «Австрійка»
Сьогодні на рейсі людно — досвідчені медики вводять у курс справ новачків, які вже завтра замінять їх на наступні два тижні — саме стільки триває ротація у госпітальєрів.
Поранені чекають на медиків у невеликих прифронтових лікарнях, наскільки могли, стабілізували для транспортування на довгу дистанцію.
Поліна — членкиня екіпажу евакавтобуса
«Зазвичай ми забираємо 10 поранених — шестеро з яких лежачих», — пояснює членкиня екіпажу евакавтобуса Поліна, чекаючи біля входу в невелику районну лікарню. Звідси бійців везтимуть у тилові лікарні — там і безпечніше, і шансів врятувати їх більше.
-
- Реанімаційний автобус «Госпітальєрів»
-
- Реанімаційний автобус «Госпітальєрів»
-
- Реанімаційний автобус «Госпітальєрів»
Майже усі поранені з сьогоднішнього рейсу ще мають залізо у тілі — уламки в ногах, руках, голові. Медики підключають їх до систем, що контролюють усі показники життєдіяльності — тиск, пульс та рівень сатурації.
«Катю, введи цьому пораненому «десяточку» (шприц на 10 мл для введення знеболювального, — ред.) і крапельницю постав», — каже «Локі».
На годиннику вже далеко за опівніч. Більшість бійців знесилені і засинають. Попереду їх чекає кількагодинна дорога до шпиталю.
-
- Поранений боєць біля евакуаційного автобуса
-
- Поранені українські військові в автобусі
«НАЙГІРШИЙ ВОРОГ — ЦЕ КОМАНДИР-ДОВБ*ЙОБ»
Не спить один із тяжкопоранених бійців. Він просить у медиків поїсти. Це Женя із позивним «Джексон». Він щойно з Бахмута.
«Розтяжкою» мене їб*нуло — уламками по ногах. З легенями пощастило, а телефону — труба, бо був у руці. Ну і так рік щастило, не може ж постійно. Зараз відновлюся і назад повернуся. Буду знати, яких помилок більше не робити», — каже «Джексон».
Поранений боєць Женя із позивним «Джексон»
Чоловік від початку повномасштабного вторгнення воює у складі 3-ї окремої штурмової бригади (раніше відомої, як ССО «Азов»). Був на Київщині, Запоріжжі та Донеччині. Його перекинули на цей напрямок за 4 дні до поранення.
«У Бахмуті напряжно, через те, що новий колектив, ти його не знаєш. Ти розумієш свою задачу, яку можеш виконати, але поруч з тобою люди, за яких ти взагалі не знаєш, на що вони здатні і чи вони розуміють те, що розумієш ти. Багато що залежить від командира, бо найперший ворог — це командир-довб*йоб», — ділиться Женя.
Евакуювати поранених з їхніх позицій було вкрай складно, бо усі шляхи прострілюються.
«Ми зайшли до якоїсь бабусі й попросили у неї тачку. І людина, з якою я тільки 3 дні воюю, мене на тачці вивозила до місця евакуації — це орієнтовно 1,5–2 кілометри. Ми дуже довго йшли, 1,5 години десь під обстрілами», — згадує Женя.
Хлопцям пощастило дістатися до точки евакуації. Звідти їх до стабпункту (місце швидкого надання допомоги до перевезення у лікарню, — ред.) евакуювала броньована машина. Потім була районна лікарня і, зрештою, — автобус «Госпітальєрів».
«Джексон» пішов воювати, бо росіяни буквально прийшли до нього додому, — чоловік родом із Макарівського району на Київщині. Витримувати все допомагає підтримка близьких і моральна підготовка.
«Бахмут, Донецьк, Луганськ, Крим — я до всього готовий. Бо якщо ж морально-психологічно не готовий, то можна хоч всім ходить розказувати, що готовий, але себе не наїб*єш. Але якщо ти не готовий, то ти несеш загрозу і собі, і тим людям, які тебе оточують», — говорить «Джексон».
«УСІ ВТОМИЛИСЬ СИЛЬНО»
Злагоджений підрозділ — це надзвичайно важливо на війні, погоджується ще один поранений Ігор із позивним «Казах». У нього легкі уламкові поранення — неподалік розірвалася граната противника.
Ігор командир роти у 59-їй окремій механізованій бригаді. Каже, що його підрозділ за понад 9 місяців служби вдалося зберегти майже у повному складі, проте втома дає про себе знати.
«Втомились сильно, звичайно. Я, наприклад, у відпустці не був ще жодного разу, не заявляв просто. Хлопців намагаємося відправляти по можливості, але ситуація складна, ви ж розумієте», — пояснює Ігор.
Ігор «Казах» — командир роти у 59-їй окремій механізованій бригаді
Вони вже 4 місяці тримають позиції поблизу Авдіївки — другої найбільш гарячої точки фронту зараз. За цей час, стверджує боєць, нашу територію не віддали.
«Проте останнім часом ситуація загострилася: танки й артилерійські системи набагато щільніше почали бити. Це вже десь місяць так. Триває їхній повномасштабний наступ на Донецькому напрямку, я так розумію», — каже Ігор.
До цього підрозділ Ігоря був на Херсонщині. Щільність обстрілів і тактика ведення війни тут у росіян зовсім інакша.
«Тут складніше, бо стрілкові бої, постійно штурмові групи противника працюють. Якщо ж говорити про Херсон, то там більш позиційна війна була — арта на арту. А тут буває, що і тривалі стрілкові бої на близькій відстані — від 150 до 7 метрів».
Британська розвідка днями заявила, що ситуація довкола Авдіївки стає схожою на Бахмут. Там росіяни теж намагаються перерізати логістичні артерії та взяти місто в оточення.
