37-ма бригада морської піхоти — одна з новостворених бригад, котру готували саме для українського контрнаступу на Півдні. Зараз вона воює на межі Донецької та Запорізької областей, де українська армія прорвала першу лінію оборони росіян. Заміновані поля — одна з проблем, яка сповільнює український контрнаступ. Росіяни використовують різні види мін, зокрема й заборонені міжнародними конвенціями. Наразі на Півдні приблизно 1,5 тисячі мін на 1 кілометр квадратний. За підрахунками українських саперів, один день боїв — це 30 днів розмінувань.

Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися з командиром інженерно-саперної роти 37-ої бригади морської піхоти 23-річним Романом «Фоксом» про саперську роботу, види мін та проблеми, що виникають під час розмінування території.

«САПЕР БЕЗ СТРАХУ — НЕДОВГО САПЕР»

У саперів є певний алгоритм, якого ти мусиш дотримуватися. Якщо сапер починає розслаблятися й у нього пропадає страх, то його потрібно на певний час відсторонити від задачі, щоб він трішки прийшов у себе. Коли у сапера пропадає страх, то він не надовго сапер. Сапером він може називатися тоді, коли він вийшов на пенсію. До цього моменту він — метелик-одноденка. (Сміється)

Роман «Фокс» — командир інженерно-саперної роти 37-ої бригади морської піхоти

У роботі сапера є дуже багато нюансів. Так, є алгоритм роботи з тією чи тією міною, однак у нас є люди… От піхота, коли захоплює ворожу позицію, то вона поводить себе як стадо інколи. У них є бажання — трофеї, трофеї… якийсь російський автомат чи боєкомплект. Це закінчується завжди одним — пораненням або смертю. Ти постійно пояснюєш, що не можна так робити, що треба спочатку перевірити, стягнути. Бо росіяни люблять після себе позалишати… Вони не любителі, вони вже професіонали. Росіяни після себе дуже, дуже багато чого залишають, і це все треба перевіряти додатково.

«САПЕРА НЕ МОЖНА ПІДГАНЯТИ»

На кожному напрямку свої нюанси, тому їх порівнювати не доцільно. Наразі у хлопців щоденна розвідка. Вона полягає у виявленні мінно-вибухових загороджень на визначеній ділянці.

Пройти усі ці російські мінні загородження — реалістично. Але, на жаль, в основному, все повільно просувається, тому що це важко. Сапера не можна підганяти, якби кому не хотілося, щоб пошвидше контрнаступ пройшов, догнав їх (росіян, — ред.) до Криму, щоб вигнав з Криму… На це все потрібний час. 

Саперу потрібно десь 15 хвилин, щоб стягнути одну міну: повністю зробити весь комплекс, правильно перевірити її, нормально стягнути, відкинути через важіль “кішку” (інструмент для зняття шнурів на розтяжках і їх дистанційної детонації, — ред.), щоб відтягнути у бік. Якщо прямо тягнути, ти не знаєш, що під землею: там може бути детонаційний шнур до тієї точки, де ти стоїш; або там може бути закопана на потрібну глибину ще одна міна, на якій ти будеш лежати й тебе просто розірве, коли ти будеш стягувати ще ту гранату. 

Потрібно бути готовим до всього й акуратно працювати з боєприпасом. Ти маєш провести цей комплекс правильно від «а» до «я», навіть якщо знаєш, що нічого не станеться. Просто щоб убезпечити себе і свій особовий склад. 

МІНИ ЗАРАЗ — ЦЕ НАЙБІЛЬША ПЕРЕШКОДА

Мін дуже-дуже багато. Постійно потрібно вести інженерну розвідку. Відповідно, готуються нові маршрути, об’їзні маршрути, бо знову ж таки, бачите, погода в нас яка… є ділянка, де пікап уже не проїжджає. Треба розмінувати іншу дорогу, бо різнотипна техніка: є така, яка проїде і їй «до лампочки», а є той самий пікап, який через колію не проїде. А якщо зупинився, ти — ціль. Зупинятись не можна, постійний рух! Весь час рухаємося. Противника не можна недооцінювати. Він завжди знає, хто буде і коли буде. 

МІНА ПФМ-1 «ЛЕПЕСТОК»

Є великий спектр касет, який був ще за Радянського Союзу зроблений. Наприклад, міни ПФМ-1 (протипіхотна фугасна міна «Лепесток», — ред.) у СРСР було доблесно зроблено за системою 50 на 50: половина навчальних і половина бойових. Тобто росіяни порушують усі конвенції: вони замінували, сапер знайшов «Лепесток», а на ньому пише “У” (учбовий, — ред.). І сапер думає, що його ввели в оману, бо поставили навчальну міну. Але коли починає рухатися піхота — починаються підриви. А ми ж не можемо застосовувати власні протипіхотні міни через підписання конвенцій. Бо ми чесні. 

НОВІ РОСІЙСЬКІ МІНИ

Найновіша міна десь 2018 року з’явилася — це ПОМ-3. Вона була зроблена вже на базі попереднього комплексу неконтактного вибухового пристрою НВУ-П «Охота», який ще застосовувався в Афганістані, тому що там совєти (органи державної влади СРСР, — ред.) стикнулися з тим, що душмани (афганські моджахеди — члени нерегулярних збройних груп, мотивовані ісламською ідеологією, організовані в єдину повстанську силу в період громадянської війни в Афганістані, воювали проти законного уряду Афганістану і Радянської Армії, у 1979-1992 роках, — ред.) просто проганяли стадо баранів по мінному полю і, відповідно, знімали так мінне поле. А ця міна вже сама налаштована на коливання руху людини. І от біжить якась тварина, то міна не спрацьовує, а якщо якісь коливання по ґрунту створює людина, то це призводить у дію одну з п’яти встановлених мін. 

А друга міна — це ПОМ–2 (протипіхотна міна осколкова натяжної дії, — ред.), яка там стоїть у касеті, ще не зведена. Вона, як касетна, розкидається з «ураганів» та «смерчів». 

Відповідно розкидає усіх, а ПОМ-3 — це ПОМ-2  і НВУ-П «Охота» в одній міні. Вона має сейсмодатчик: зразу вже падає, відкидає сейсмодатчик і зводиться. Тільки вона ловить людину на відстані 10 метрів, вистрілює на висоті до 1,5 м і вибухає. У неї уражаючі елементи у вигляді дисків як-от циркулярка — незахищена людина на відстані 12 метрів має суцільне ураження.

ПРОБЛЕМИ РОБОТИ ВНОЧІ 

Якщо дивитися на розтяжки без інфрачервоного спектра, то ти не бачиш їх навіть в ідеальних умовах світла, зокрема місяця. А коли ти вмикаєш інфрачервоний ліхтар, то тебе видно за кілометри: якщо злетить десь дрон з нічником, то він буде бачити світло в посадці.
Тобто не можемо дозволити вночі посвітити. Хоча у нас тут є воїни, які люблять зі «світломузикою» поїхати.

Вночі ми не можемо працювати, бо дуже багато чого можна пропустити. Тобто якщо поле, наприклад, і невисока трава, то в ідеалі можна з мінником походити і позбирати собі: помітити і потім під ранок постягувати. А якщо з розрахунком, що там будуть ПМНки (протипіхотні міни, — ред.) і розтяжки, то це може погано закінчитись. Знову ж таки, якщо сапер нічого не бачить, то це…  яким би він «асом» не був — це може призвести до певного наслідку. На жаль. У нас зараз два сапери залишилося без стопи — стали на протипіхотні міни.  

Заміноване поле на Півдні України / Фото: телеграм-канал українського військового TrenerDiaries

ДИСТАНЦІЙНЕ МІНУВАННЯ

Під Херсоном (йдеться про події до деокупації правого берега Херсонщини, — ред.) у нас були переправи, вони ж артерії, які були перебиті, і залишався в нас один брід. Ми через той брід доставляли продукти й боєприпаси, забирали 200-х, 300-х. У БМП (бойова машина піхоти, — ред.) було 10 хвилин, щоб переїхати брід, заїхати на точку, розвантажитися, завантажитися і втекти назад. Росіяни просто засікли наш брід і подумали: «запустимо ми дві ракети «ураган» і закинемо туди міни ПТМ-4». Як наслідок — підрив БМП і двоє 200-х. 

Тоді ми почали їх шукати, знайшли на той момент тільки три міни: ця, що зірвалася, і дві ще. Там висока трава і було прийнято рішення, що ми їх знищувати не будемо, тому що ми знайшли тільки три, а ще три там будуть лежати. Тому нашу дорогу перекрили і на той момент зупинили просування. 

РОСІЯНИ ШВИДКО ВЧАТЬСЯ ВОЮВАТИ

Про те, що москалі-довб**оби, розказують ті люди, які просто не були в бойових діях, які цього не бачили. Я за весь цей час ні разу не бачив, що вони — довб**оби.  Тому що росіяни з нами вчаться воювати. Дуже швидко. Тобто щойно у нас щось нове з’являється — нові засоби та способи, нові ідеї, то коли вони це викупають — вчаться. 

У плані мінування у них є цілий окремий факультет. До встановлення мін вони підходять творчо, тому що їх нічого не обмежує. Нас обмежують, знову ж таки люди, людяність і конвенції.  Для них замінувати дитячу іграшку — це завиграшки.

«Я НЕ ДУМАЮ, А ПРОСТО ПРАЦЮЮ»

Я не знаю, чому обрав цей напрямок. На той момент чогось прийняв таке рішення. Є така фраза «вибух — це мистецтво». Кожна професія творча, особливо сапер.

Я не думаю, я просто працюю. Війна — це постійний ризик. Ти постійно ризикуєш, але ти від цього нікуди не дінешся. Цю роботу потрібно робити, тому що від цього дуже багато залежить. І піхота без інженера туди не піде. Вони бояться. Мало того, що їм потрібно стрибнути в посадку, де стоїть кулемет, так ще невідомо, що там робиться безпосередньо по мінах.

Зазвичай найважче у роботі командира — це відправляти людей на роботу. Простіше — це взяти й зробити все самому, але я один. І, відповідно, завдання командира — це навчити правильно поставити задачу, зробити всі заходи, якщо людина боїться виконувати роботу. Щоб людина мала й знала все, чого їй достатньо для виконання роботи.

Роман «Фокс» — командир інженерно-саперної роти 37-ої бригади морської піхоти

Командир взаємодіє з усіма іншими підрозділами, щоб у разі чого можна було їх витягнути. На випадок, якщо там щось у підрозділів не вийде, то я володію всією обстановкою доріг. Я знаю, як доїхати в будь-яку точку, куди відправляю своїх людей. Якщо буде потрібно — я поїду за ними.

ЯК ПЕРЕЖИТИ, КОЛИ ХЛОПЦІ ПІДРИВАЮТЬСЯ

З холодною головою до цього треба ставитися, тому що якщо ти будеш накручувати себе на кожного 300-го, то нервів не вистачить. Так, коли тільки починав свою бойову частину кар’єри, то спочатку було важко, коли в мене на руках помирали мої люди. А потім ти просто зливаєшся, ти стаєш до цього холодний.

Читайте також: Сотні снарядів за раз: як працює українська аеророзвідка під Бахмутом

війна, воєнні злочини росії, Донеччина