Операції з відновлення нервів у руках і ногах військових, які отримали уламкові поранення тривалі і складні, а кількість бійців, котрі потребують такого лікування, значно перевищує кількість спеціалістів.
Журналісти «Слідства.Інфо» побували на одній з таких операцій. Як виглядає нейроопераційна та про що мріє військовий перед вирішальною операцією журналісти розповідають у репортажі «Вирішальна операція: чи повернеться поранений боєць на фронт?».
«МЕНЕ ТРИ КІЛОМЕТРИ ТЯГЛИ НА ПРОСТИРАДЛІ ДО МАШИНИ ЕВАКУАЦІЇ»
Ми знайомимося з Антоном, бійцем 3-го окремого батальйону «Волинь» Української добровольчої армії, за кілька годин до операції. Вона вирішальна для бійця. Від її результату залежить, чи зможе він знову нормально ходити. Зараз військовий не відчуває свою ліву ногу. Уламок пройшов крізь ногу, пошкодивши мʼязи та розірвавши нерв.
Антон отримав поранення у Великій Новосілці на Донеччині, потрапивши під танковий обстріл на спостережному пункті. Тоді йому здавалося, що на цьому його історія скінчиться.
«Я відчув присмак пороху і впав. Я думав, що вже помру, бо дивно так, я лежу і нічого не відчуваю. Потім я вже зрозумів, що в мене пробита легеня, бронижелет злетів, бо влучило у лямку, праву руку і ліву ногу я не відчував», — пригадує Антон.
Антон показує місце травмування
Хвилин 40 боєць пролежав без допомоги, бо побратими, які були з ним на спостережному пункті, поверталися до тями після контузії.
«Ще й машина евакуації близько не могла підʼїхати, бо міномет працював. То хлопці поклали мене на простирадло і кілометри три тягли до неї. І я думаю: «Чого я не втрачаю свідомість, вже ж стільки крові втратив? Де цей момент, що я вже вирублюсь і прокинуся в іншому місці?», — розказує військовий.
До першої «зупинки» — прифронтової лікарні — хлопець доїхав у свідомості. Далі протягом двох місяців були різні міста і різні лікарі: хтось витягав уламки, хтось ставив металеву пластину в руку, хтось витягав уламок із легені.
«Він був розміром три на три сантиметри, іржавий, тому заражав кров, мені щодня кололи уколи від столбняку, але дістали зрештою. Є й такі уламки, що не заважають, то вони так і лишаються у тілі».
ДЕСЯТА ОПЕРАЦІЯ: ЧИ ЗМОЖЕ БОЄЦЬ ЗНОВУ ХОДИТИ?
Ця операція для Антона вже десята та попри те, що вирішальна, хлопець каже, що не хвилюється і вже активно будує плани майбутнє.
«От зараз наступ почався, я дуже хочу взяти участь у наступі. Дуже сильно. Це ж найцікавіше, що може бути. Щойно рука і нога відновляться, поїду до своїх», — з надією говорить військовий, готуючись до операції.
Доки Антон лікується, його підрозділ активно просувається вперед на Донеччині — у червні вони звільнили село Нескучне.
«Ми якраз, коли я ще був, дроном літали, з міномета працювали по Нескучному, а тепер вони там. Кажуть, дуже багато трофейної зброї тепер мають», — розказує військовий.
«НЕРВ НАРОСТАТИМЕ ПОВІЛЬНО, ЯК ХВІСТ У ЯЩІРКИ»
Оперуватиме Антона лікарка ортопед-травматолог Оксана Мироненко. Від початку повномасштабного вторгнення вона лікує і військових, і цивільних, які отримали поранення від бойових дій – такі операції безкоштовні. Та попри 17 років досвіду та вже сотні подібних операцій, жінка каже, що ніколи не знаєш, що на тебе чекає в операційній, особливо, якщо це уламкове поранення. Бо коли фрагменти снаряду потрапляють у тіло, вони хаотично вражають мʼязи, кістки та нерви, тому часто складність маніпуляцій, що чекають лікарів, важко передбачити.
Оксана Мироненко, лікарка ортопед-травматолог
«Хірургія — це така штука: щоразу ніби вперше», — каже Оксана.
В операційній грає повільна мелодія. Асистенти пояснюють, що кожна команда лікарів вмикає щось своє, бо під музику, мовляв, легше сконцентруватися, ніж під монотонні звуки моніторів.
Минає близько години перш ніж лікарці вдається знайти нерв, через який ліва нога бійця знерухомлена. Він повністю розірваний. Цілі фрагменти зшивають під мікроскопом — настільки кропітка робота.
«Я його зараз зшию, але він наростатиме дуже повільно, як хвіст у ящірки — міліметр на добу. Якщо вдасться при цьому і мʼязи зберегти, то все у нього буде добре, але треба буде прямо пахати, щоб воно все відновилося», — пояснює лікарка вже під час операції.
Оксана Мироненко під час операції
Ще за годину Антону накладають гіпс. Він потрібен для того, аби він випадково не розігнув ногу та не порвав зшитий нерв.
Військовий в операційній
«Важливо розуміти, що у цієї операції немає результату. Людина прокидається і все в неї так само. Минуть місяці перш ніж він мені напише: «О, в мене щось трохи рухається», – пояснює Оксана Мироненко.
Більшість її пацієнтів-військових успішно проходили реабілітацію та знову поверталися на фронт.
«Спілкуюся ж з усіма. І буває: ти його полікувала, він знову отримав поранення і знову лікуєш, а буває — пішов і загинув. І це взагалі найстрашніше, що можна дізнатися. Тоді починаєш думати: «А, може, не треба було його лікувати? Був би собі живий», — ділиться Оксана Мироненко.
Загалом від початку повномасштабної війни тільки лікарка ортопед-травматолог Оксана Мироненко проперувала понад 150 бійців. Черга на подібні операції в Інституті травматології та ортопедії, каже жінка, розписана на наступні 4 місяці.
