Хоч законодавство фактично забороняє університетам передавати свої землі у приватні руки, їхнє керівництво знайшло спосіб це обходити. Житлові комплекси та бізнес-центри з’являються на території кампусів частіше за необхідну для студентів та працівників інфраструктуру. 

На забудованих житловими комплексами землях вже не вчитимуться студенти, а університети отримують неспівмірно малі компенсації. Тільки на території київських «вишів», за даними, які ми здобули, на сумнівних умовах з’явилась сотня комерційних будівель, поглинувши зелені зони та майно освітніх закладів.

Комерційна таємниця університетських земель

Новини про плани адміністрації Національного авіаційного університету звести на території кампусу 14 житлових будинків стали несподіванкою не лише для містян. Вони були сюрпризом і  для тих, кого торкнуться першочергово — працівників та студентів університету. Забудова може знищити зелені зони кампусу, та ускладнити пересування між різними корпусами. 

З новин про майбутнє свого закладу дізнався й голова студентської ради Національного авіаційного університету (НАУ) Володимир Падєрін. За його словами, про таку ймовірність університетська спільнота почала говорити на початку року — після виборів ректора закладу. Тоді керманичем НАУ став Максим Луцький, який і раніше обіймав високі посади в керівництві закладу, та був помічений в активному лобіюванні ідей забудови кампусу. Після його призначення університетом почали ширитися чутки про забудову, але офіційних оголошень чи публічних обговорень не було. Навіть за таких умов Володимир очікував, що адміністрація НАУ йтиме на контакт з університетською спільнотою та хоча б поділиться своїми планами. Натомість єдиним заходом, де ймовірно підіймалося питання забудови, була зустріч новообраного ректора університету Максима Луцького з обмеженим колом працівників університету, яких обирали самі представники адміністрації.

«Була зустріч ректора з трудовим колективом, де було показано план відновлення стадіону, і все. Студентів там не було. Знайомого професора не пустили на зустріч — його просто не було в списках», — скаржиться на ігнорування адміністрацією НАУ колективу університету Володимир Падєрін. —  «Було заявлено, що публічних обговорень не буде: ми не повинні, тому їх не буде. Їхня позиція така: ви студенти – ви на п’ять років, а ми – на довше. І нас не дуже цікавить ваша думка. І взагалі, ви – діти».

Університетська спільнота досі не знає, на яких умовах НАУ віддасть землю під забудову. Минуло майже три місяці з отримання дозволу на початок будівельних робіт, але все ще не відомо, де саме з’являться нові житлові будинки та що університет отримає натомість. За словами студентів, з’ясувати це неможливо. Хоч основою цих інвестиційних планів стала державна земля, посадовці університету відмовляються демонструвати угоди широкому загалу, та сприймають їх як комерційну таємницю. Єдиним джерелом інформації щодо амбітних планів Максима Луцького може слугувати офіційне повідомлення університету про зустріч ректора з представниками освітнього комітету Верховної Ради. На комітеті Максим Луцький презентував свої ідеї щодо розвитку університету. У ній йдеться про те, що завдяки появі 14 житлових будинків на території НАУ, очільники університету планують залучити інвестиції, що дозволить не тільки відремонтувати всі гуртожитки закладу, але й отримати нові спорткомплекс, стадіон, центр культури та навіть студентську їдальню. Та чи це можливо?

Максим Луцький на презентації планів забудови НАУ депутатам. Фото: Пресслужба НАУ

Депутати, які заслуховували плани ректора НАУ, мають сумніви щодо можливості реалізації такого проєкту. За словами народного депутата від «Слуги народу»  Романа Грищука, під час презентації Максим Луцький не продемонстрував документів чи хоча б розрахунків, які б могли підтвердити його слова. Грищук не певний, що проєкт може бути реалізований з фінансової точки зору: «Сумніваюсь, що можна звести на території НАУ стільки будинків, щоб відремонтувати 18 гуртожитків університету. А якщо туди ще додати реконструкцію стадіону, спортивного комплексу, то це просто в грошах неможливо. Взагалі не вигідно будувати. Відбувається просто замилювання очей: називаються загальні фрази, а про конкретні умови не йдеться. Щоб отримати документи, загнати техніку та почати забудову».    

Обіцянкам адміністрації не вірить і голова студради НАУ Володимир Падєрін. Він розповідає, що це не перша спроба університету залучити інвестиції в обмін на власну землю. Та жодну з них не можна вважати успішною — вигода від цих інвестицій виявилася примарною.

За попередні роки, через інвестиційні угоди на університетських землях зросли 7 житлових будинків на 3381 квартири та два комерційні спорткомплекси. Наприклад, за інвестиційною угодою від 2007 року на території закладу було побудовано житловий комплекс на понад 1000 приватних квартир. Тоді інвестор обіцяв передати університету 10% від загальної площі квартир, та надати 7 тисяч квадратних метрів адміністративних приміщень на перших поверхах будинку під потреби НАУ. Також саме забудовник мав своїм коштом розробити проєктну документацію на будівництво житлового комплексу. 

Натомість НАУ витратив власні гроші — майже 9 мільйонів гривень на розробку документів, а замість 10% від площі квартир погодився отримати лише 4%. Та не отримав жодних адміністративних приміщень із обіцяних 7 тисяч «квадратів».  Такі результати університетських «інвестицій» можна помітити й в інших проєктах на територіях НАУ, які нерідко закінчуються кримінальними провадженнями та роками судових засідань замість обіцяних інвестицій у розвиток закладу.

Університетська спільнота покладає провину за провал попередніх інвестпроєктів і на чинного ректора НАУ — Максима Луцького. До того як очолити університет, Луцький довгий час обіймав різні керівні посади в НАУ. Зокрема був першим проректором та впливав на рішення щодо «інвестицій» закладу. Також працював у Міністерстві освіти і науки, яке мало б контролювати дії закладу. Крім того, Луцький як депутат  був головою комітету освіти Верховної Ради, члени якого наразі намагаються протидіяти спробам забудувати землі НАУ.  

«Він був першим проректором — правою рукою ректора. Є його підписи на додаткових угодах, де змінювались умови (інвестування — ред.)», — скаржиться голова студентської ради НАУ Володимир Падєрін. На думку Володимира причиною таких рішень може бути приватний інтерес посадовця: «У нього (Максима Луцького — ред.) є зв’язок зі всіма компаніями, які займалися забудовою НАУ. Зв’язок через одне, два рукостискання: власників, директорів».

Так, наприклад, директором та власником приватної компанії ТОВ «Дитячий світ-Солом’янський» був Сергій Клименко. Ця компанія фігурує в кримінальному проваджені щодо забудови житлом території НАУ.  Окрім того, що Сергій є відомим бізнесменом, також він був помічником Максима Луцького у час, коли той був народним депутатом. До того ж Клименко керував збанкрутілим «Терра Банком». Який пов’язували з Максимом Луцьким.

Студенти протестують проти забудови НАУ, “Марш за Київ”, 2021 рік. Фото: facebook Kyiv vibes

В цілому університетська спільнота не проти інвестицій для розвитку закладу. Але саме умови, за яких ці інвестиції «проштовхуються» та попередні інвестиції викликають спротив.   

«Ніхто не проти реконструкції стадіону. Питання в іншому — чи будуть виконані ці договори? Бо попередні або не виконані, або змінювалися настільки, що вигода ставала мізерною. І це залежить від ректора. Навіть старі угоди було важко отримати – комерційна таємниця. Це ж використання державної землі!», — скаржиться голова студради Володимир Падєрін.

Автономія університетів: «ми тут нічого не робимо, нічого не контролюємо»

Національний авіаційний університет — не єдиний державний заклад, що позбувся своєї землі в обмін на примарні обіцянки. У Києві 47 державних закладів вищої освіти, і на землях 12 із них зросли комерційні будинки. Такою практикою користуються як найбільші університети України – Київський національний університет імені Шевченка, Київський політехнічний інститут та Національна академія внутрішніх справ, — так і менші заклади, як от Київський університет імені Бориса Грінченка. Лише в Києві на державних гектарах університетів з’явилась понад сотня житлових будинків та іншої приватної нерухомості.

На мапі нижче зображені київські землі університетів. Зеленим позначені ділянки, що ще й досі у власності «вишів». Червоним — ті, де повиростали багатоповерхівки або ж торгові чи бізнес-центри. Якщо натиснути на відповідну ділянку, то можна побачити, кому вона належить, її площу та інші примітки. «Шпильками» ж позначені конкретні ЖК. У більшому розмірі карта доступна тут.

Лідер серед «забудованих» університетів — КНУ імені Шевченка. На його землях виросли 49 бізнес-центрів та житлових будинків на понад 10 тисяч квартир сумарно. Якщо порахувати чинну кількість студентів університету, то виходить, що на кожного третього з них припадає квартира, збудована на землях закладу. 

Інші «флагмани» київської освіти не відстають: КПІ ім. Ігоря Сікорського та Національна академія внутрішніх справ на двох побудували 21 будинок. Та академія лідує у іншому: майже на кожного студента закладу припадає квартира, збудована на території кампусу. Загалом тут на 1825 студентів припадає 1892 помешкання. 

Інфографіка кількості студентів ВНЗ vs кількості квартир на території кампусів

Значна частина цих забудов виникла на підставі інвестиційних угод, схожих на ті, які укладалися у Національному авіаційному університеті. Та проблеми з такими «інвестиціями» не оминули й інші університети. Так, Лінгвістичний університет втратив земельну ділянку, на якій було зведену одну з секцій житлового комплексу «Ліко-Град». У якості компенсації за цю ділянку забудовник обіцяв звести  гуртожиток площею у 2,5 тисячі квадратних метрів. Однак інвестор так і не виконав свої зобов’язання. Так само гуртожиток за свою землю мав отримати Київський «політех». Адміністрація КПІ раз по раз підписувала схожі інвестиційні угоди з різними інвесторами, які не забезпечували університет обіцяними ремонтами, студентським житлом чи іншими вигодами. На території звели уже чотири житлових комплекси, а гуртожиток натомість не введений в експлуатацію вже протягом 16 років від початку будівництва.

Як і НАУ, більшість закладів неохоче діляться інформацією про інвестиційні угоди, адже сприймають їхні умови як комерційну таємницю. Тому про умови таких інвестицій, наслідком яких стає втрата університетської землі, зазвичай стає відомо зі звітів аудиторів або ж  кримінальних проваджень, які фіксують наслідки такої діяльності закладів.

Так забудовується кампус КНУ ім. Т.Шевченка. Фото: lun.ua

Аудитори Рахункової палати зазначають, що винними у таких втратах часто є самі заклади. Остання перевірка показала, що університети не тільки не контролювали фактичне виконання інвесторами своїх зобов’язань, але й підписували угоди таким чином, що проконтролювати їх виконання та користь для «вишів» неможливо. Зокрема, заклади не фіксували істотні умови цих угод, розміри земельних ділянок, що передавались під забудову, їх грошову оцінку. Тому майже всі проаналізовані аудиторами угоди закінчилися для університетів судовою тяганиною та фінансовими втратами. 

Такі випадки вдалося підтвердити в низці київських університетів: Національному авіаційному університеті, Київському університеті харчових технологій та Київському національному лінгвістичному університеті. На думку аудиторів, такі угоди можуть свідчити про корупцію під час ухвалення рішень, які надають такі переваги забудовникам.

Спротив знизу як вихід

Не тільки київські університети втрачають землі. Як показали результати аудитів, тільки за п’ять років, з 2015 по 2019 рік, площа земельних ділянок, переданих в управління українським  «вишам», зменшилась щонайменше на 24,3 тисячі гектарів. Це співмірно приблизно чверті  площі Києва. Відповідальність за це, на думку фахівців Рахункової палати, лежить не тільки на університетах, але й на Міністерстві освіти України, яке мало б контролювати діяльність закладів. Але міністерство цього не робить та навіть не володіє інформацією про причини «зникнення» земельних ділянок. Ба більше, саме представники МОН зрештою погоджували численні інвестиційні угоди, за якими університети забудовували свої ділянки. 

Думки аудиторів стосовно неефективності контролю за майном університетів поділяє й народний депутат Роман Грищук. За його словами, Міністерство самоусунулось від проблем, пов’язаних з контролем вищих навчальних закладів, віддавши прийняття рішень виключно на власний розсуд адміністрації закладу.

Роман Грищук. Фото: “Слуга народу”

«МОН зобов’язано це робити (контролювати, як університети розпоряджаються земельними ділянками — ред.). За законом вони розпорядники цього майна, тому мають контролювати. Але політика така: є автономія університетів, тому ми тут нічого не робимо, нічого не контролюємо. Міністерство не знає, скільки майна є в університетів, та все одно підписує якісь інвестиційні угоди», — скаржиться Грищук.

На думку Романа, така політика навчальних закладів призводить до хаотичної забудови університетських кампусів, яка не приносить співмірної вигоди для університетських спільнот, адже «виші» не отримують натомість нічого або ж значно менше, ніж могли б. Тому у комітеті ведеться обговорення законодавчих змін, які мають змінити правила гри.

«Щоби будувати політику, треба розуміти статус: скільки у тебе? Міністерство освіти має порахувати всі земельні ділянки, виявити, що втрачено. Ми бачимо, що міністерство не є нормальним розпорядником. Наша логіка передати на рівень вище (функцію погодження інвестиційних угод — ред.): до Кабінету міністрів. Та надати університетам прозору процедуру, за якою, якщо є якесь неліквідне майно, на прозорих, конкурсних умовах: хто дасть більше грошей та кращу концепцію (як його можна реалізувати — ред.)», — пояснює Роман Грищук те, як депутати можуть виправити ситуацію з неконтрольованою забудовою університетських земель.

На жаль, зміни до законодавства не допоможуть повернути університетам втрачені земельні ділянки та гроші. Також це не вирішить і вже існуючі проблеми Національного авіаційного університету, який вже має договір, за яким університетські зелені зони можуть перетворитись на будівельні майданчики. Хоч наразі дозвіл на будівництво призупинений через порушення, університетська спільнота не вірить, що адміністрація зупинить спроби забудови. На думку студентів, захистити зелені насадження може тільки активний спротив університетської спільноти та місцевої громади:

«Варто залучати інвестиції під техно парки, такі як Unit City. Чи під хаб для розвитку стартапів. Не починати будівництво житлових будинків. Бо стане гірше не тільки в рамках університету, стане гірше для всіх, хто живе поруч», — ділиться думками голова студради НАУ. — «Я вже на зборах студради сказав, що якщо дійсно заїде будівельна техніка, то це має бути або захоплення будівельного майданчика, або корпусу».

Ректор Національного авіаційного університету повідомив, що у його закладу є право на забудову. Та підтвердив свої плани на її продовження, як тільки будуть вирішені проблеми з документами. Натомість у Луцького не відповіли на питання щодо умов, за яких на університетських гектарах зростуть новенькі багатоповерхівки. Ба більше, у НАУ відмовилися повідомляти будь-яку інформацію щодо своїх попередніх «інвестицій».  

Під час підготовки матеріалу ми також звернулися за коментарями до інших, згаданих у матеріалі, університетів. Натомість єдиний заклад, який повідомив умови, за яких на його ділянці з’явилася житлова забудова –  Київський національний лінгвістичний університет. Цей «виш» наразі судиться з інвестором та намагається все ж отримати обіцяний гуртожиток. Інші заклади або проігнорували наші запити, або відмовились повідомляти умови, на яких на університетській землі зросли будівлі. Зокрема запити проігнорували й найбільші «забудовники»: КНУ імені Шевченка, Національна академія внутрішніх справ та КПІ імені Ігоря Сікорського. 

Також загальними словами у відповіді обійшлися й у Міністерстві освіти, яке мало б контролювати те, як забудовуютьсяя землі української освіти.

Методологія дослідження: для аналізу були обрані вищі навчальні заклади, які зареєстровані в Києві, мають державну форму власності та не підпорядковані Національній академії наук України.

Головне фото: nv.ua