Мальовниче селище міського типу Нововоронцовка, розташоване на березі Каховського водосховища, до кінця березня перебувало на самому кордоні з російською окупацією. Хоча це й Херсонська область, окупанти обійшли його стороною. Проте весь час обстрілюють. 2 травня селище обстріляли з «Градів», пошкодили будинки та місцеву школу. Один чоловік із травмою черепа був доправлений до лікарні. Не вщухає вогонь тут і дотепер.
«Слідство.Інфо» побувало у обстрілюваному росіянами селищі та розпитало місцевих, як це — жити на лінії фронту.
Мапа розташування лінії фронту та вільних сіл Херсонської області станом на 18 травня 2022
Перед селищем — вказівник. Дніпропетровська область закінчилася, починається Херсонська область. Нововоронцовка — форпост перед російськими позиціями. Це — так званий «нуль», територія, за якою починається кордон, де йдуть активні бойові дії. Саме тому тут гаряче — росіяни постійно обстрілюють селище. Військові кажуть, що окупанти регулярно використовують системи «Град» та «Ураган». Нерідко селище обстрілюють і забороненими касетними бомбами, які перетворили частину Нововоронцовки на руїни. Ворожа артилерія досягає до селища навіть за десятки кілометрів, із глибини Херсонської області. А район дислокації українських військових обстрілювали, зокрема, і фосфорними бомбами.
Під час роботи журналістів у Нововоронцівці весь час було чути вибухи, тому працювати доводилося швидко та обережно, а коли починався обстріл — ховатися у підвалі.
«БІДИ ТАКОЇ ЛЮДЯМ НАРОБИЛИ, ПРОСТО ЖАХ»
Частину селища, де розташувалася одна зі шкіл, обстрілюють відразу з кількох напрямків — з окупованої Херсонщини (з сіл Золота Балка та Крещенівка) та з-за Дніпра, де також стоять теж росіяни. А зовсім поруч із Нововоронцовкою, за селом Осокорівка, що нижче вздовж водосховища, — вже російський блок-пост.
У супроводі військових прямуємо до місцевої школи. Тут зруйнований дах та ліве крило, другий поверх теж пошкоджений. Були влучання й у будинки — військові кажуть, що прилетіло три ракети. Люди, на щастя, не постраждали. Та дісталося цілому району, так званому «Посьолку». Там практично ніхто уже не живе: багато хат зруйновано вщент, частина з них вигоріла.
Вибиті вікна у школі, Нововоронцовка, Херсонська область
Залишки даху школи поруч з будівлею у Нововоронцовці, Херсонська область
Одна із зруйнованих шкіл у селищі Нововоронцовка, Херсонська область
Прямуємо до центру села. Один із місцевих працівників електромереж, який попросив не називати його ім’я, розповідає, що окупанти регулярно влучають у місцеві мережі. Електрики працюють постійно, бо обстріли тут щодня: за дві години виїжджають, швиденько лагодять. Сам він тричі потрапляв під обстріли касетними бомбами. Одного разу сховався за парканом, то у тому паркані залишилося 15 дірок. А йому пощастило. Його сусіду уламками від касетної бомби посікло голову та обличчя. Та завдяки їхнім зусиллям у селищі практично немає перебоїв з енергопостачанням.
Український прапор у центрі обстрілюваної Нововоронцовки, Херсонська область
Центр селища Нововоронцовка, де йдуть бої з російськими окупантами, Херсонська область
Місцевий чоловік розповідає, що одна бабуся ще досі залишається у обстрілюваному районі Нововоронцовки попри те, що у її будинку пробило дах та повиносило вікна.
«Так вона тепер Путіна проклинає, бо так тяжко заробляла все життя на той будинок. Що тепер з ним робити — не знає. Біди такої людям наробили, просто жах», — каже він.
Наслідки обстрілів, Нововоронцовка, Херсонська область
Військові показують один з будинків та спалений автомобіль поруч. Це — «копійка», автомобіль їхнього замполіта. Згоріла вона під час обстрілу від влучання снаряду. Поруч з нею лежить і його каска. Сам замполіт жартує — треба забрати її в музей, адже вона врятувала йому життя.
Спалена російським снарядом «копійка» замполіта, Нововоронцовка, Херсонська область
Каска поруч з автомобілем, яка врятувала життя військовому, Нововоронцовка, Херсонська область
«ВИЇХАЛИ, БО НЕ ТРЕБА ЗАВАЖАТИ ВІЙСЬКОВИМ ПРАЦЮВАТИ»
У селищі зустрічаємо й біженців з сусідньої Осокорівки, де зараз тривають запеклі бої. Рая знайшла притулок у обстрілюваному росіянами селищі. Її разом із мамою Іриною Михайлівною евакуювали сюди. Тож тут вона живе уже понад 20 днів. Далі родина вирішила не їхати — вірять у наші Збройні сили та у те, що скоро зможуть повернутися додому.
Рая та її мати Ірина вже 20 днів живуть в евакуації в обстрілюваному селі, Нововоронцовка, Херсонська область
В Осокорівку росіяни зайшли у березні.
«Ми тоді в магазині стояли, хліб якраз нам привезли. Заходить продавчиня, і каже: тихенько стійте, скупляйтесь, не показуйте страх. Росіяни прийшли. Приїхали на БТРі. Ми не виходили, а вони постояли та й поїхали далі», — пригадує Ірина Михайлівна.
Розповідає, що окупанти їздили на танках та БТРах по селу.
«Відразу вони нас не рухали, а потім почали стрілянину. Далі вже ракетами стріляли», — каже жінка.
Залишилися в Осокорівці здебільшого чоловіки та старші люди, які не захотіли покидати свої господарства. Сусідка Раї відмовилася виїжджати, хоча дочку свою відправила подалі від села. Рая каже, що більша частина села виїхала.
Зачинений магазин у селі поруч із лінією фронту, Нововоронцовка, Херсонська область
«У Осокорівці хати такі понівечені — дахів немає, скло повилітало, деякі хати позгорали. На кожній вулиці», — розповідає вона. Їхній будинок теж понищило снарядами, тож родина здебільшого ховалася у погребі. Зараз там немає ані світла, ані води, ані звʼязку. «У селі постійні обстріли. Хочеться, щоб швидше це закінчилося, і ми могли повернутися назад», — додає її мама.
За словами Ірини Михайлівни, росіян в Осокорівці стояло небагато — десь чоловік сто: всі молоді були, років по 17-18, та здебільшого поводилися ввічливо, місцеве населення не тероризували. Її донька розповідає, що окупанти вкрали у магазині якусь їжу, за кілька днів привезли і залишили записку: «Вибачте, ми їсти хотіли».
Наприкінці березня Осокорівку звільнили українські військові. Жінки пригадують, що спочатку не зрозуміли, що насправді відбувається.
«Якось я з магазину йшла, чую — летить. Ну я й пішла далі, бо вже не так страшно. Навпростець пішла, іншою дорогою. А потім зрозуміла, що то вже наші військові зайшли, і стало спокійніше», — каже Ірина Михайлівна.
Її донька пригадує, як українські військові звільняли село.
«Коли наші почали їх ганяти, вони почали метатися по селу. Вони поїхали в один бік, чую: бабах. Тоді одного підбили. Тоді дивлюся, інший поїхав в інший бік. Знову чути: бабах. І того вже підбили. Тільки кілька людей з них залишилося. Вони втекли на танку десь у бік Золотої Балки. А один з БТРів закопали, — розповідає Рая, яка саме вийшла тоді з укриття. — На одній з вулиць жили двоє, і їх потім по всій Осокорівці почали ганяти. Памʼятаю, на вулицю вийшла, і наші йдуть. І сваряться: як це так, одного впустили. Знайшли потім його».
Покинула домівку родина наприкінці квітня, через близькість лінії фронту.
«Думали, все буде нормально, а потім нам сказали, щоб ми їхали. Ми з мамою поїхали, а батько залишився допомагати сусідам. Виїхали, бо не треба заважати військовим працювати. Чекаємо, коли скажуть, що можна повертатися», — каже Рая.
Обстріляне росіянами домогосподарство, Нововоронцовка, Херсонська область
Снаряд, яким окупанти поцілили у базу Збройних сил, Херсонська область
Такими касетними снарядами окупанти обстрілюють селище Нововоронцовка Херсонської області. Біженцям тут знайшли житло і забезпечили гуманітарною допомогою. Місцеві — ті, хто залишився в Нововоронцовці — теж допомагають: приносять борщ та підгодовують їх. Попри це, звикнути до обстрілів практично неможливо. «Боязно, наче страшно стає. А потім ти знаєш, що буде, але страх все одно залишається. Думаєш: коли вже перестануть стріляти», — каже Рая.
«ЖИТТЯ Ж ВАЖЛИВІШЕ, НІЖ БУДЬ-ЯКИЙ ГОРОД»
Ігор, директор спортивної школи Нововоронцовки, зараз керує місцевим сховищем. До укриття приходить чимало людей, переважно на ніч. Гуманітарну допомогу привозять раз на тиждень та видають у двох точках. В основному це їжа, дефіциту ліків також немає.
Ігор, мешканець Нововоронцовки, керує місцевим сховищем, Херсонська область
За словами Ігоря, дві третини населення селища, де до війни жили 6,5 тисяч людей, — виїхали: залишилися здебільшого чоловіки, а жінки з дітьми виїхали. Каже, що за останній тиждень дітей взагалі не бачив.
Розповідає, що росіяни окупували сусідні села — Осокорівку, Любимівку, Крещенівку, — а у саму Нововоронцовку, по суті, не заходили.
«Заїхали чотири БТРа, а потім зайшли наші хлопці, взяли селище під свій контроль. І нам спокійно. Але дуже багато «прильотів» у селище», — каже він.
Тепер росіяни стали обстрілювати й ті частини, які раніше не були під вогнем.
«Не знаєш, де ховатися: чи прилетить воно в той самий момент, чи не прилетить. Люди виходять в основному зранку, до обіду, а потім ховаються, бо росіяни починають обстрілювати. Ми вже звикли до цих вибухів», — розповідає Ігор.
Чоловік їде на мотоциклі в селищі, поки росіяни здійснюють артилерійський обстріл, Нововоронцовка, Херсонська область
Ця звичка допомагає людям виживати. Хоча у цьому регіоні і зірвали посівну, їсти людям буде що.
«Хто ж буде засівати, якщо тут міни літають. Але люди садять городи. Я теж садив, навіть підгортав. Садять там, де бачать, що можна — тобто там, де не прилітає. Життя ж важливіше, ніж будь-який город», — каже чоловік. Та додає: «Я дивлюсь на наші Збройні сили, і точно знаю: вони (росіяни, — ред.) сюди не зайдуть. Я думаю, що нескоро, але погонять їх конкретно».
Один із місцевих чоловіків каже: Нововоронцовці певною мірою пощастило, бо чомусь окупанти вирішили, що селище — це Дніпропетровська область, а Херсонську область вони вже зайняли.
«Покаталися по селищу, і виїхали на край села, там стояв блокпост, вони були з піхотою, пішли подивилися — там нікого не було, і повернулися назад. І сказали — ваше селище не цікаве взагалі. Спочатку вони хотіли оточити Кривий Ріг, а потім зрозуміли, що звідси великий гак, і пішли на інший напрямок», — каже він.
Поле та зруйновані будинки у селищі Нововоронцовка , Херсонська область
Військові розповідають, що у деокупованому районі стояли десантники із 106-ї Тульської дивізії. Зараз загиблі російські військові годують місцевих ворон — їхні тіла ніхто не забирає з навколишніх полів. Українські військові уже самотужки закопують тіла ворогів, бо потепліло і ті почали смердіти. Кажуть, що полонених тут не беруть — після того, що трапилося у Бучі, Бородянці та Маріуполі.
