Буча та Ірпінь — міста на північному в’їзді до Києва, де сумарно мешкає 90 тисяч людей, — взяли на себе основний удар у перші дні війни. Саме через них російські війська намагалися прорватися до Києва. Попри значні руйнування, яких зазнали ці міста, зараз життя у Бучі поступово відновлюється. Журналісти «Слідства.Інфо» відвідали Бучу та Ірпінь та поспілкувалися з мешканцями, які зараз роблять все, щоб повернутися до звичайного життя.

Ірпінь і далі відбиває атаки ворога, а от в Бучі вже відносно тихо — лише інколи чути стрільбу чи віддалені вибухи. Саме у цьому невеликому містечку спалили цілу колону ворожої військової техніки, позначеної літерою «V». У Держспецзвʼязку повідомили, що було знищено понад 100 одиниць ворожої техніки.

На вʼїзді біля стели із написом «Буча» помітні сліди боїв — по дорозі розкидані залишки згорілої техніки.

У центрі міста чимало руйнувань — саме сюди спершу прорвалися ворожі танки. Місцеві кажуть, що ті «почали стріляти куди попало».

Наприклад, у центрі стоїть памʼятник воїнам-афганцям, це БРДМ. У нього окупанти вистрілили з переляку, лише трохи пошкодивши постамент. А згодом почали обстрілювати все навколо — водонапірну башту, будинки, аптеку. 

Російські військові поцілили прямо у вхід супермаркету «Новус».

Зараз він не працює — бучанам місцева влада дозволила забрати звідти воду і найнеобхідніші товари. Втім, на задньому дворі супермаркета налагодили пекарню — тепер там випікають хліб.

У Бучі, де три дні не було світла та води, а подекуди не працював стільниковий звʼязок, поступово починає налагоджуватися життя.

Один із членів ГО «Бучанська варта» на прізвисько Полковник розповів, що місту допомагають місцеві підприємці. Наприклад, із кондитерської привезли торти, які могли взяти бажаючі у центрі міста.

Зараз місто ремонтують. Весь час, поки ми перебуваємо у місті, чути стукіт і грюкіт — це місцеві лагодять водонапірну вежу, щоб повернути воду бучанам. А в районі вулиці Вокзальної, де спалили колону техніки окупантів, вже працюють майстри, щоб відновити Інтернет.

Ми натрапили на відчинену місцеву кавʼярню, де дівчина випікала круасани, щоб безкоштовно нагодувати містян, яким зараз складно добути продукти.

У місто, поблизу якого все ще тривають бойові дії, підвозять гуманітарку. Ці двоє хлопців приїхали до Бучі зі Львова — кажуть, що позичили у дядька мікроавтобус, сказали, що поїдуть у Хмельницький, але поїхали допомагати. Привезли памперси, товари першої необхідності. В дорозі навіть зловили кулю в двері. «Тепер, мабуть, доведеться дядькові сказати, що поїхали не у Хмельницький», — посміхається один із них.

На вулиці Вокзальній Буча виглядає зовсім інакше.

Саме тут у неділю знищили колону російської військової техніки, яка наштовхнулась на підірваний міст і намагалася розвернутися.

При цьому окупанти почали розстрілювати навколишні будинки.

«Тут йшла від вокзалу колона російської техніки. Там попереду міст підірвали, не змогли доїхати, розвернулися», — розповідає місцевий мешканець Микола, чий будинок практично знищили російські військові. Чоловік показує великий уламок металу: «Ось такі от речі прилітали в будинок».

Таких зруйнованих чи пошкоджених будинків на цій вулиці — десятки. У двір одного із них заїхали два танки, які мають позначки у вигляді літери «V» (війська російської морської піхоти). Поруч помітні пакети з-під російських сухпайків, чеки та цигарки із білоруського Гомеля.

Російські військові, які керували цими машинами, знайшли тут у бучанському дворі свою смерть. Тіла деяких окупантів і досі розкидані по Бучі, їх ніхто не забирає і вони починають смердіти.

Місцева мешканка розповідає, що її будинок збудував батько, зробив у ньому підвал та заповів, що тут буде бомбосховище. Вона й подумати не могла, що його слова будуть правдою — адже коли російські танки заїхали на подвірʼя, довелося справді тікати упідвал.

«Троє дітей і старі люди. Ми сиділи там сім годин», — розповідає вона.

Коли бій скінчився, їх евакуювали у школу. Лише через три дні вони ризикнули прийти забрати речі.

Гнітюче враження справляє міст із Бучі на Ірпінь, де теж ішли запеклі бої. Там і досі чергують українські військові, і часом чути автоматні черги.

На підірваному мосту зупинилася російська колона. Схоже, це був ОМОН — спецпризначенці, які везли із собою автозак для придушення заворушень.

Тут ОМОНівці і зупинилися — їхні обгорілі тіла разом з маршрутними листами, обмундируванням, куртками з нашивками спецпідрозділу і далі лежать на мосту.

Забрати трупи російських військових нікому, тому навколо них збираються місцеві бродячі собаки. Військові кажуть, що тіла треба поховати. І звертаються до росіян «забрати своїх мертвих» і більше тут не зʼявлятися.