Від Нікополя до Запорізької атомної станції, яку ще 4 березня окупували росіяни, через Каховське водосховище — всього 12 кілометрів. Місцеві розповідають, що у ясну погоду ЗАЕС видно як на долоні. Щоправда, весь час, який журналісти «Слідства.Інфо» провели поруч з окупованою станцією, протилежний берег Дніпра був затягнутий димкою. Це відбувається через постійні обстріли окупантів, а також через те, що росіяни обстрілюють Запорізьку теплову електростанцію, розташовану поруч із атомною, здіймаючи хмари пилу.
Інтенсивні обстріли Нікополя, Марганця та прилеглих населених пунктів розпочалися у середині липня — відтоді щодня тут фіксують кілька десятків «прильотів». Приблизно половина мешканців виїхали, а ті, хто залишаються — продовжують ходити на роботу та нашвидкоруч лагодять зруйноване росіянами.
«ВСІ БОЯТЬСЯ РАДІАЦІЇ, ВСІ ВСЕ РОЗУМІЮТЬ»
Дорогою до Нікополя більше автівок їде нам назустріч, аніж у бік міста. У колись 116-тисячному місті із двома великими заводами зараз залишилося менше половини мешканців. Люди виїжджають здебільшого через постійні обстріли — щоночі російська артилерія та «Гради» завдають ударів по місту і населеним пунктам поблизу.
Без супроводу посадовців журналістів до міста не пускають, тож поки чекаємо на дозвіл, розташовуємося у селі Мусіївка, що поруч із Нікополем.
З мусіївських пляжів, що виходять до Каховського водосховища, добре видно атомну станцію. На березі річки знайомимося з місцевим мешканцем Олександром. Розпитуємо про життя поруч із захопленою росіянами станцією. Чоловік каже, що вороги не криються, бо, певне, розуміють, що українські військові не будуть стріляти по атомній станції.
«У них підла війна. Вони заховалися — ми ж їх не можемо бити, — додає він. — Всі бояться радіації, всі все розуміють».
Вид на Запорізьку АЕС з Мусіївки поруч з Нікополем
Олександр звертає увагу на димку, каже — вчора горіло на Запорізькій тепловій електростанції. «Дивіться, вона вся в диму», — каже чоловік.
Так триває уже декілька днів.
Він розповідає, що вже півтора місяці окупанти щоночі обстрілюють наш бік водосховища — починають близько 10-11 вечора, а завершують аж на світанку. Каже, що з села, Нікополя та Марганця виїхало багато людей.
«Діти, літні люди, жінки. Люди бояться. Всі мають, звісно, надію на ЗСУ. Поки йде війна, ніякої спокійної роботи вже не буде, — розповідає чоловік. — Ніколи цього Росії не пробачать».
Окупована росіянами Запорізька АЕС розташувалася за 12 кілометрів через водосховище від Нікополя
Тієї ночі з боку Енергодара вороги випускали «Гради» й артилерійські снаряди щонайменше раз на годину. Як повідомило потім керівництво Дніпропетровської військово-цивільної адміністрації, у ту ніч Нікополь обстріляли 42 рази й влучили у будівлі суду, ринків та автовокзалу, а також пошкодили житлові будинки.
«ДИХАЄМО ЧЕРЕЗ РАЗ»
Отримавши дозвіл на вʼїзд, прямуємо до Нікополя. На вʼїзді у місто нас зустрічає Наталія Горболіс, керуюча справами Нікопольської міськради, вона супроводжуватиме нас під час поїздки.
Разом із нею прямуємо до центру міста. Попри те, що попереду вихідні, а у мешканців закінчилися робочі зміни, людей на вулицях не багато. У кавʼярні навпроти сидить пара, поряд проїздить кілька велосипедистів. Поруч із охайним бульваром у асфальті помітна нова латка. Наталія розповідає, що 19 серпня сюди прилетів снаряд артилерійської системи «Град».
«Стріляли у Нікополь та близькі до нього села. Обстрілювали «Градами» та з артилерії. Це — місце прильоту», — показує вона.
Керуюча справами міськради Нікополя Наталія Горболіс на місці прильоту у місті
Розповідає, що вже півтора місяці вогонь російської артилерії не вщухає, хоча до того місто жило відносно спокійно.
«З 12 липня ми щоночі під обстрілами, — каже керуюча справами. — Щонайменше 50% населення покинули місто. Евакуаційних заходів не було, це люди самі прийняли рішення виїхати у більш безпечне місце. Ховатися — це нормально».
Поки оглядаємо місце від прильоту, з вікна посіченого уламками снаряду будинку поруч визирає жінка й витрушує від пороху мʼяку іграшку. Згодом визирає її чоловік і запрошує нас оглянути, як виглядає їхнє помешкання після обстрілу.
Жінка витрушує мʼяку іграшку в ушкодженому обстрілами будинку в Нікополі
Коли заходимо у квартиру, перше, що помічаємо — густий шар будівельної пилюки та цю ж пилюку у повітрі.
«Дихаємо через раз», — каже Юрій, власник помешкання.
На стіні тісної кімнати висить український прапор, а у привіконні протилежної — зяє діра. Чоловік каже, що її розбило уламком. Тими самими уламками пробило шафу та понівечило речі. Він демонструє подертий та понівечений одяг і каже, що тепер у нього є брендовані речі, та показує колекцію уламків снарядів, які позбирав у хаті. Юрій з дружиною поступово прибирають та планують ремонтувати меблі та речі. Виїздити поки не збираються — попри те, що помешкання постраждало.
«Колекція» фрагментів снарядів, які Юрій з Нікополя зібрав у себе в квартирі
Чоловік розповідає, що перший вибух 19 серпня був о пів на четверту ранку у районі пам’ятника із танком, що неподалік.
«Ми дуже швидко бігаємо з дружиною: зібралися і у бомбосховище. У підвал, звісно. Потім другий вибух був — не знаю де — трохи гучніший. А на третій раз будинок трохи підстрибнув і у вухах трохи звеніло», — розповідає Юрій.
Юрій каже, що через обстріли Нікополя вони з дружиною навчилися швидко тікати до підвалу
Кішку господарів квартири довелося шукати — вона так злякалась «прильоту», що знайти її у понівеченій квартирі вдалося не з першого разу. Коли намагаємося погладити, господарі не радять — кажуть, що ще не відійшла від шоку, тож може подряпати.
Кішку господарі квартири після обстрілів Нікополя знайшли не відразу
«Я ШКОДУЮ, ЩО МІЙ БАТЬКО ЗАХИЩАВ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ»
Далі прямуємо у двір. Тут Наталія показує ще кілька вирв від «Градів». У навколишніх будинках розбиті вікна. Управляюча каже, що намагаються допомагати нікопольчанам будівельними матеріалами, та швидко лагодять проблеми з інфраструктурою після обстрілів. Звідси прямуємо до танка, що розташувався у міському сквері поруч із меморіальними дошками полеглим у Другій світовій.
«Мабуть, злякалися пам’ятника танку. Може подумали, що він заряджений та буде стріляти в них», — іронізує Наталія.
Танк у сквері Нікополя, який обстріляли росіяни
У сквері людей теж небагато — лише юна пара та кілька літніх людей. Коли ховаємося під розлогою ялинкою від раптового дощу, один з них підходить до нас. Пан Олександр каже, що народився під час війни, й не гадав, що доведеться таке побачити. Чоловік каже, що виїжджати не хоче, але й обстріли переносить важко — серце підводить у такому поважному віці. Розповідає, що його батько воював під час Другої світової та загинув.
Пан Олександр народився під час Другої світової, але не думав, що йому доведеться переживати обстріли у Нікополі
«Я шкодую, що мій батько захищав Радянський Союз. Краще б він не захищав його. Захищав, загинув, а тепер ще вони на нас напали, — каже пан Олександр. — Ми їх захищали, а вони тепер вбивають нас. Це ж сором для Росії. Страшний сором». І додає: «Приїхали на нашу територію і заховалися в атомній станції. Ви воювать приїхали? Так воюйте! Чому ви сидите на атомній станції і стріляєте по Нікополю та іншим містам?».
Наостанок він каже, що і танк, і памʼятні дошки радянській армії, присвячені Другій світовій, варто було прибрати вже давно.
Наталія показує парк Слави, куди в алею прилетіли снаряди. Поруч – багатоквартирний будинок, у якого бракує кількох верхніх поверхів. Ушкодження закриті будівельною плівкою, аби запобігти подальшому руйнуванню. В іншій багатоповерхівці снаряд влучив у дах. «Пробило п’ятий поверх, розірвалося. Упав п’ятий поверх на четвертий. Загинув тут мешканець четвертого поверху», — розповідає жінка.
Ушкоджена російськими снарядами алея у парку Слави в Нікополі
Один із зруйнованих російськими обстрілами будинків у Нікополі
Загалом у місті пошкодили вже понад 700 будинків та чимало обʼєктів соціальної інфраструктури. Наприклад, ворожий снаряд прилетів до туалету місцевої мешканки, й уламками уразило ліцей №16 поблизу.
На подвірʼї ліцею пораються чоловіки – заступниця директорки Анна Поваренко каже, що то батьки дітей та випускників прийшли допомогти позабивати вибиті шибки.
«Внаслідок ворожого обстрілу у нас пошкоджено було 34 вікна, шифер на даху уламками пошкодило. Пішли тріщини по будівлі у приміщенні бібліотеки — отакі у нас наслідки сьогоднішнього обстрілу», — каже вона.
Анна Поваренко розповідає про наслідки обстрілу ліцею у Нікополі
Від вибуху ніхто не постраждав. Анна розповідає, що це трапилося о другій ночі, а відбій тривоги був пів на шосту, тому всі були в укриттях. Тим часом чоловіки, закінчивши встановлювати черговий лист фанери на місце віконної шиби, жартують: «росіяни так хочуть нас децифікувати, що аж денацифікували місцевий туалет».
Навчатися у ліцеї будуть дистанційно.
«Ну, немає взагалі пояснення. Немає тут у нас військових частин поряд. Взагалі нічого такого у нас тут немає. Просто сусіди, двори звичайні», — каже заступниця директорки ліцею.
Батьки вихованців ліцею у Нікополі взялися допомагати подолати наслідки обстрілів
Поки оглядаємо руйнування на у місті, починається повітряна тривога. Але люди не сильно поспішають ховатися. Розпитуємо Наталію, чому ніхто не реагує.
«Вони реагують більше уже на наші сирени, коли нас попереджають про небезпеку під час артилерійського обстрілу», — каже жінка. Й додає: «У нашому місті не було ніяких військ, військової техніки, ніяких баз. Ви когось бачили з військових чи військову техніку?».
«У ТУ НІЧ У НІКОПОЛІ НІХТО НЕ СПАВ»
Прямуємо у міську раду поговорити з мером Олександром Саюком.
«Нікопольці живуть мирним життям. Вони лягають спати, вони прокидаються, а їх обстрілюють», — розповідає він. Кількість прильотів перестали рахувати ще у липні, коли дійшли до понад тисячі загалом.
«У ту ніч (коли захопили ЗАЕС, — ред.) ніхто у Нікополі не спав. Коли стріляють по атомній станції і це в онлайн-режимі показують в інтернеті…», — каже Саюк. Мер емоційно додає, що хоч і розповідають, що станція захищена, але якщо є бойові дії та станцію обстрілюють, може бути що завгодно.
Мер Нікополя Олександр Саюк непокоїться за можливі наслідки обстрілів сусідньої АЕС, захопленої росіянами
Передусім його непокоїть безпека міста, за яке він відповідає. Втім, каже, що Нікополь у разі аварії може залишитися неушкодженим, але можуть постраждати інші міста та країни.
«Все буде залежати від того, куди дме вітер, яка буде аварія, яке буде забруднення. Це стосується і Європи, і України, і Криму, і Росії», — підсумовує мер Нікополя.
