П’ятниця, 29 Березня 2019

У Покровському виправному центрі на Дніпропетровщині відбувають покарання 82 жінки. Раніше вони працювали «на гарячці» — в кар’єрі феросплавного заводу, а тепер  — на швейному підприємстві. За це засуджені офіційно отримують зарплату. Але насправді вони ще й лишають винні державі. Щомісяця їх борги ростуть.  

«МІНУСА»

Щоранку о восьмій жінки з Покровського виправного центру шикуються біля гуртожитків. 50 з них ідуть на роботу на швейне підприємство. Там вони працюють по вісім годин. Та, схоже, жодна з них не тримала зароблені гроші в руках.

«Я жодного разу зарплату не отримувала. У мене — мінуса. Я вже навіть перестала щомісяця ходити і розписуватися за них. Тут у всіх мінус. Багато хто просто боїться про це говорити», — розповідає засуджена Єлизавета Полікарпова.  

За словами жінки, раніше вона відбувала покарання в колонії. Там з нею укладали трудовий договір і нараховували зарплату. У виправному ж центрі в неї немає ні договору, ні зарплати, ні розуміння норми виробітки:  

«Адміністрація каже, що ми мало працюємо. Люди ж не хочуть працювати тому, що це не заохочується. Хоча б по 300 гривень платили! Хто не отримує жодної допомоги з волі, страждають — немає за що навіть туалетний папір купити».

Виправні центри не схожі на в’язниці. Тут покарання відбувають ті, хто скоїли злочини невеликої та середньої тяжкості. Фото — Слідство.Інфо

Виправні центри не схожі на в’язниці: тут покарання відбувають ті, хто скоїли злочини невеликої та середньої тяжкості. Ходять вони у цивільному одязі, а їхні кімнати не мають ґрат і не охороняються. Засудженим дозволяють користуватися телефоном, частіше бачитися з рідними та виходити в магазин, щоправда, в супроводі співробітника колонії.

Засуджені жінки повинні працювати, зокрема й для того, щоб оплачувати проживання в центрі. З зарплати кожної відраховують податки, аліменти (якщо вони є), вартість одягу, прання, користування лазнею, харчування, комунальних послуг тощо.

У довідці, яку Єлизаветі Полікарповій видала адміністрація виправного центру, вказано, що минулоріч за 6 місяців роботи вона заробила 7240 гривень — в середньому 1200 гривень щомісяця. Проте за цей же час за проживання в центрі жінка повинна була заплатити понад 13 тисяч. Ці гроші вона нібито погодилася віддати сама — за заявою. Врешті жінка ще й лишилася винною.

Єлизавета Полікарпова торік за 6 місяців заробила 7240 гривень. Проте за цей же час за проживання в центрі жінка повинна була заплатити понад 13 тисяч. Фото — Слідство.Інфо

Згідно з наказом Мін’юсту, якщо засуджена виконує норми виробітку або тривалості робочого часу, її зарплата не може бути менша мінімальної. Кримінально-виконавчий кодекс зобов’язує виплачувати засудженим незалежно від усіх відрахувань мінімум 75% суми заробітку, а тим, хто має платити аліменти, штрафи, оплачувати експертизи тощо, тобто боржникам — мінімум 50. Однак, за словами засуджених, адміністрація виправного центру законодавства не дотримується.

Засуджена Вікторія Ярова каже, що за січень 2019 року без відрахувань вона заробила 350 гривень: «Я навіть не розписувалася за них. 350 гривень зарплата за місяць — такого ж просто не буває!»

За словами іншої засудженої, Тетяни Скиби, в лютому вона отримала 198 гривень, з яких вирахували гроші за проживання.

«Я навіть не розумію, яка у мене зарплата, — каже засуджена Олена Жукова. — Найбільше я отримувала 550 гривень без відрахувань. У грудні пошила 980 рукавиць і отримала 520 гривень. А в січні — 1200 пар і ще трохи костюмів й отримала ще менше — 470 гривень. Як це розуміти?»

Понад половина з 80-ти засуджених жінок Покровського виправного центру працюють на швейному виробництві. Та, схоже, зарплати жодна з них в руках не тримала. Фото — Слідство.Інфо

БОРГИ КОЛОНІЇ

На 1 березня 2019 року в Покровського виправного центру був півмільйонний податковий борг. Начальниця Інна Мицюк визнає — засуджені жінки й справді боргують установі. Адже згідно із законодавством виправні центри — на самозабезпеченні: «На швейці вони йдуть в мінуса. Я скільки казала: вам потрібно працювати, щоб забезпечити роботу закладу. Наші доходи — те, що заробляють засуджені. Тому нині з такими цінами виживати важко. Ще й засуджені не хочуть працювати».

Начальниця Покровського виправного центру Інна Мицюк. Фото — Слідство.Інфо

Скарги засуджених начальниця вважає результатом «зовнішнього впливу», а причиною низьких зарплат — невиконання норм.

Замість трудових договорів Інна Мицюк показує накази про прийняття на роботу та листи ознайомлення з ними, підписані засудженими. Жодних деталей про умови праці та зарплати в наказах немає. Мицюк каже — попри те, що борги засуджених щомісяця зростають, після відбування покарання центр ні з кого їх не стягуватиме.

—  Але ж борг у вас накопичується і ви повинні його виплатити державі?

— Так а за що я його буду виплачувати? Ми комунальні платежі оплачуємо. Харчі в борг беремо, але все одно з замовниками поступово розраховуємося.

Доходи виправного центру залежать від кількості засуджених. Оплата за комунальні послуги розраховується від планової наповненості закладу. Виправний центр розрахований на 460 жінок, проте живуть у ньому лише 82. Більшість кімнат порожні, а деякі приміщення не використовуються.

Керівник громадської приймальні Української гельсінської спілки з прав людини Олег Левицький не розуміє, чому всупереч законодавству жінки залишаються винними державі. На його думку, тільки розголос зупинив адміністрацію та не дав стягнути із засуджених начебто заподіяні виправному центру збитки. «Працюючи, нехай навіть неналежно, здійснюючи підневільну роботу, жінки залишаються винні. Такого не було навіть в рабовласницьких державах», — коментує він ситуацію.

«ГАРЯЧКА»

Нікопольський завод феросплавів входить до групи «Істван» Віктора Пінчука та «Приват» Ігоря Коломойського. Його директор, Володимир Куцін, одночасно керівник Дніпропетровської обласної організації партії «Відродження».

Останні 16 років до жовтня 2018-го засуджені жінки працювали на кар’єрі заводу. Договір з ним виправний центр розірвав у жовтні, після оприлюднених у ЗМІ інтерв’ю із засудженими. Після цього умови праці перевіряла Генпрокуратура.

Начальниця Інна Мицюк шкодує, що жінки більше не працюють на кар’єрі. Каже, що тоді утримувати заклад було простіше. Тепер знайти нового роботодавця важко. За її словами, на кар’єрі кожна засуджена могла заробити до чотирьох тисяч гривень на місяць.

Самі засуджені роботу на заводі згадують з жахом. За їхніми словами, згори кар’єру приходив «рейс» з розпеченим металом, який виливався і через деякий час застигав. Далі жінки мали гатити по цих брилах кувалдами, розбивати на дрібніші шматки та вантажити їх в ківш. Кар’єр жінки й досі називають «гарячкою».

Засуджені жінки роботу на «гарячці» згадують з жахом. Фото — Слідство.Інфо

Засуджена Тетяна Скиба, яка нині працює у швейному цеху, встигла попрацювати на заводі чотири дні.

«Я їх на все життя запам’ятала, — згадує вона, — Коли мене вперше туди привезли, я в шоці була. Каміння там тягала. Вибирала спеціальне і складала його в купу. Багато хто працював без договорів. Це було страшно. Дуже страшно. Це — не жіноча робота. Це пекло — тягати брили. Це мають робити ковшем, а не руками й кувалдами».

Жінки з виправного центру, з якими вдалося поговорити, кажуть, що за тяжку фізичну працю на заводі зарплати вони не отримували, а борг перед державою продовжував рости.

Те, що засудженим не виплачували зарплату підтвердив і прокурор ГПУ Михайло Кандиба. «Феросплавний завод перерахував на кожну з цих тридцяти засуджених понад 7 тисяч гривень на місяць. Після всіх відрахувань вони були винні ще дві, три, вісім тисяч гривень кожна», — сказав він.

Тетяна Скиба, яка нині працює у швейному цеху, встигла попрацювати на кар’єрі чотири дні. Фото — Слідство.Інфо

«ПІДОЗРУ ВЖЕ ПІДПИСАЛИ»

Наприкінці липня 2018 року працівники прокуратури Дніпропетровської області разом зі спеціалістами Держпраці, Держпродспоживслужби та ДСНС знайшли грубі порушення законодавства про працю у виправному центрі та відкрили кримінальне провадження. Із засудженими не укладали трудові договори та не виплачували зарплати, а техніки безпеки не дотримувалася. Та, за словами правозахисника Олега Левицького, покарання донині ніхто не поніс: «Прокурори посміхаються, коли говорять про це. Усе закрито, все забуто, все — викинуто в смітник».

Наприкінці березня Слідство.Інфо брало інтерв’ю у В’ячеслава Свірця — начальника управління ГПУ з нагляду за додержанням законів в місцях несвободи. Під час розмови він подзвонив у Дніпро, щоб розпитати про хід розслідування порушень на Нікопольському феросплавному заводі. За його словами, начальнику виробництва підозру пообіцяли оголосити до кінця березня. Під кінець розмови Свірцю зателефонували. «Підозру вже підписали», — сказав він, поклавши слухавку.

Матеріал підготований у межах проекту, який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Більше текстів у проєкті  #Правосилля

ми в соцмережах

напишіть нам