«Хороми правосуддя»

Поділитися
Поділитися

Українські судді, нажаль, не завжди є взірцями виконання закону. І тут йдеться не тільки про незаконне збагачення чи фальсифікацію судових рішень, про що вже неодноразово робилися розслідування. Інколи судді привласнюють державне майно. Зокрема, недешеві службові квартири переписують на себе, оббираючи так чином державу на мільйони гривень. А в цей час тисячі малозабезпечених сімей по всій країні чекають на бодай якесь поліпшення житлових умов.

В кімнатці в комунальній квартирі на Троєщині мешкає велика родина Максименків. У спальному районі столиці на 18 квадратних метрах проживають Саша, Максим, Денис, Настя, маленький Орест та їхні батьки. Наче сучасна версія української народної казки про рукавичку.

– У меня три школьника, двое в садик еще ходят и один, самый маленький, на домашнем воспитании, – розказує багатодітна мама.

В елітному селі Козин в передмісті Києва мешкає вже інша родина. В цьому районі також оселилися президент Порошенко, опозиціонерка Тимошенко, нардепи Шуфрич і Льовочкін та багато інших впливових людей. Господаря вдома немає, невістка власника підтверджує, що тут дійсно мешкає суддя.

 – А ви донька пана судді?

– Ні, я його невістка. Пана Олександра вдома немає.

Що об’єднує ці дві родини з різних світів? І перша, і друга не один рік чекали на безкоштовне житло в столиці від держави. Однак, хеппі-ендом квартирна історія закінчилася не для всіх.   

Історія боротьби суддів Апеляційного суду Київської області за житло розпочалася в 2008 році. 18 суддів подали позов проти держави. Вони вимагали, аби їх, відповідно до закону,  забезпечили житлом у Києві. Врешті-решт, судді Гайдай, Капічон та Каленченко, наприклад, за рахунок держави стали власницями квартир в елітній новобудові в центральному районі Києва. Їхні колеги Березовенко та Черкасов отримали житло в інших будинках, але також в новобудовах. Список власників недешевої нерухомості від держави довгий.

Суддя-спікерка Алепяційного суду Київської області пояснює, що судді вимагали забезпечити їх житлом:

 – Деякі судді були змушені щодня витрачати багато часу для проїзду до своєї роботи в місто Київ. Дехто долав по 100 кілометрів в одну сторону, щоб доїхати на роботу, – пояснює Людмила Сушко.

Печерський районний суд, який розглядав позов, постановив стягнути з державного казначейства понад 30 мільйонів гривень на закупівлю квартир для суддів.

– Однак, оскільки тривалий час рішення не виконувалося, судді були змушені були звернутися в Європейський суд з прав людини, – пояснює суддя-спікерка.

А вже в 2013 році Європейський суд з прав людини зобов’язав державу Україна виконати рішення від 2008 року, тобто, забезпечити позивачів житлом.

– Починаючи з 2013 року на спеціальний рахунок Апеляційного суду Київської області почали надходити кошти для придбання житла, поступово суд почав закуповувати квартири для суддів, – додає пані Сушко.

 

Загалом, на рахунки апеляційної інстанції було перераховано понад 25 мільйонів гривень на забезпечення суддів житлом. «Слідство.інфо» передало всі документи по квартирній справі незалежному юристу та розпитало як мало би бути виконано рішення суду.

– Рішення суду мало би виконуватися таким чином, що Апеляційний суд для себе закупляє квартири і він надає у користування, це не квартири, які передаються у власність. Немає такого положення, яке б зобов’язувало суди передавати квартири у власність суддям, є лише норма, що судді мають забезпечуватись житлом, – розказує юрист кампанії «Чесно» Іван П`ятак.

Однак, по факту, 15 суддів, частина з яких вже у відставці, оформили службові квартири одразу у приватну власність. Деякі з них навіть зазначали це в деклараціях: «Право власності набуте за рішенням суду». Попри те, що в рішенні суду чорним по білому зазначається, що квартири мають передаватися лише у користування, суддя-спікерка Людмила Сушко суперечностей не бачить.

– Я вам проведу невеличкий лікбез. Право користування є речовим правом, і воно може виникати на підставі різних підстав… Також право користування може виникати на підставі права власності, – пояснює пані Сушко.

Всі квартири, які були куплені суддям, знаходяться винятково в новобудовах. А ще увагу “Слідства.Інфо” привернула ну дуже нескромна квадратура житла. Наведемо лише декілька прикладів. На момент позову  родина судді Березовенко, наприклад, складалася з 4-х людей, вона стала власницею квартири на 120 квадратних метрів. Склад сім’ї суддів Гайдай та Черкасова складалися з 3 особ, вони отримали у власність квартири на 110 та 107 квадратів відповідно. Чому такі великі площі? Тому що судді за важку працю мають право на додаткові квадратні метри.

В кімнаті, де мешкає багатодітна родина Максименко, хоч і тісно, але чисто і акуратно. Крім Максименків, в комунальній квартирі проживає ще дві родини. Найбільша проблема – це зайняти черги в ванну та кухню. Через це постійні сварки з сусідами.

– Я сегодня очередь в ванную полдня ждала, а если я первая попадаю, потом претензии от соседей, – розказує багатодітна мама Зорина Максименко.

 

В черзі за житлом родина Зорини Максименко стоїть вже 5 років. Говорять, з чиновниками спілкуються регулярно, але користі з того ніякої. Чоловік Зорини займається ремонтами, на життя грошей вистачає, а от на придбання нового житла за власні кошти ні.  

– Общаюсь с чиновниками, вот недавно ходила в жилищный фонд, заместитель начальника так и сказала: у нас жилье не дается, нет жилья, – додає пані Зорина.

А де жили судді Апеляційного суду Київської області до того, як отримали житло в столиці? Поки йшли суди за житло в столиці, заступник голови суду Олег Ігнатюк встиг купити цей будинок в передмісті Києва на 190 квадратних метрів. Квартиру в Києві від держави продав після того, як набув право власності. З нашою знімальною групою спілкуватися категорично відмовився.

Володіє маєтком поряд з Києвом ще одним з тих суддів, яким держава купила квартири. І хоч будинок на 450 квадратних метрів виглядає повністю жилим, Микола Авраменко вказує його як об’єкт незавершеного будівництва. Крім того, у власності судді та його дружини знаходиться дві елітні автівки.

– Скажіть, чому будинок досі не введено в експлуатацію?

– Ну так в дружини  моєї спитайте!

– А ви не знаєте?

– Не знаю! – нервує суддя Микола Авраменко.

Судді Олександру Сліпченку держава також купила квартиру. В його декларації вказано будинок на 100 квадратів, який він придбав в той час, поки судився з державою за житло. Ми вирушили в елітне село Козин аби розшукати нерухомість судді. Однак, на місці на знімальну групу чекав сюрприз. Суддя провів реконструкцію будівлі, після якої її метраж виріс в кілька разів. Однак, в декларації такі зміни пан Сліпченко забув вказати.

– Чому Ви не задекларували, що відбулася реконструкція будинку?

– Мене перевіряла Вища кваліфікаційна комісія суддів України, ніяких порушень не виявила в моїй декларації.

–  Ви отримали квартиру, хоч маєте маєток в Козині, Ви не вважаєте це недоброчесним?

– Я коли в Афганістані служив, я тоді нічого не отримав, – говорить суддя.

У багатодітної матері Зорини Максименко жодних надій на житло від держави не лишилося. Одна зі спілок багатодітних родин Києва вирішила відкрити на її ім’я рахунок, аби зібрати кошти та викупити для сім’ї Максименко хоча б ще одну кімнату в комунальній квартирі.

– Їй треба зібрати 200 тисяч гривень, велике прохання, хто скільки може, треба зібрати ці кошти, бо ми розуміємо, що на державу надії мало, – говорить голова Спілки багатодітних родин Деснянського району Ганна Ольховик.

 

Лише в Києві в черзі на житло стоїть понад 68 тисяч сімей. Це багатодітні родини, люди з обмеженими можливостями, військовослужбовці та інші. Деякі чекають на квартири вже десятиліттями, однак, для багатьох з них черга рухається лише назад. В той час як інші привілейовані члени суспільства отримують за рахунок платників податків недешеву нерухомість.
/ЄВГЕНІЯ МОТОРЕВСЬКА, “Слідство.Інфо”

Поділитися
Поділитися

Автор розслідування

Євгенія Моторевська

Не менш важливі розслідування