Колишнього атовця Сергія Ковальського росіяни схопили біля будинку, у якому він жив, катували його струмом та вивезли у СІЗО в тимчасово окупованому Криму, а згодом — до Москви. Чоловікові окупанти закидають «міжнародний тероризм» та хочуть посадити до російської вʼязниці на 20 років. 

Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися з матірʼю та цивільною дружиною ексвійськового Сергія Ковальського, які виборюють його повернення додому.

«ПЕРЕХОВУВАЛИ ПОРАНЕНИХ І ВІДПРАВЛЯЛИ НА ПІДКОНТРОЛЬНУ ТЕРИТОРІЮ»

Від початку повномасштабної війни родина Серія не жила вдома. Це було надто небезпечно. Ще у перші дні окупації Херсона росіяни отримали списки з адресами та контактними номерами ексвійськових і тих, хто нині захищає Україну.

Військовий за фахом та учасник АТО у 2015–2016 роках Сергій Ковальський розумів, що його теж можуть забрати. Однак чоловік останні роки займався фермерством і не був залучений до військової справи, тому сподівався, що йому пощастить.

За словами матері Ірини Ковальської, під час окупації Херсона її син допомагав пораненим українським захисникам вибратися на підконтрольну Україні територію.

«Коли почалася війна і наших солдатів розбили на лівому березі, то було дуже багато хлопчиків, наших військових, які застрягли в очереті. Сергій, навіть не знаю, де він той човен взяв, забрав їх. Людей 15 привіз, і ми їх переховували: одягали, годували та відправляли на підконтрольну територію», — пригадує жінка.

Сам чоловік навідріз відмовився виїжджати з окупованого міста, разом з ним залишилася і вся родина.

«Ми залишилися тут разом із ним, ми його сімʼя, ми підтримували його як могли, допомагали. Було дуже страшно, але ми молились, сподівались та вірили. 3 серпня його взяли. І почалося пекло», — каже Ірина.

Дружина Олександра Шаталова не бачила затримання Сергія. Жінка якраз поїхала у квартиру своїх батьків, однак вже через кілька годин туди росіяни привезли Ковальського.

«Я відразу все зрозуміла. Він не міг туди сам потрапити, бо не поїхав би через блокпости на мосту. Стоїть і каже: «Дай телефон той, що на російській сімці». Я кажу: «Заходь», а він головою хитає і за спину показує», — розказує Олександра.

Сергій забрав телефон і пішов. У вікно жінка побачила, що його супроводжують пʼятеро озброєних чоловіків і саджають до білого позашляховика з тонованими вікнами.

«НА МАЛЕНЬКОМУ КЛАПТИКУ ЦІЛИЙ ЛИСТ»

За кілька днів Ковальського вперше привезли додому представники ФСБ, аби забрати якісь документи. Щораз вони робили це групою: четверо входили до будинку, ще принаймні двоє завжди залишалися стежити з вулиці.

Олександра Шаталова — цивільна дружина колишнього військового, якого росіяни вивезли у Москву

«Вони працюють сильно на психологію: тиснуть на жалість, втираються в довіру. Намагалися показати, які вони хороші. Завжди спокійно зі мною говорили, запевняли, що все буде добре, що все це формальність і його відпустять. Але я ж не з іншої планети», — каже Олександра.

Під час одного з таких візитів Сергію вдалося передати рідним записку. Він лишив згорнутий папірець, розміром усього кілька сантиметрів, у склянці для зубних щіток у ванній кімнаті.

«Ти розумієш, що він передає нам якусь інформацію, дуже уважно вчитуєшся у кожне слово. Бо ти ж розумієш, що він не може написати 10 таких листів, а ось на такому клаптику міститься усе, що він думає, що нам треба зробити, кого знайти», — розказує Олександра, тримаючи на руках молодшу доньку Елю.

Саме за дітей — Елю та Еву, зізнається жінка, переживала найбільше. І саме вони не давали їй опустити руки після затримання Сергія.

«Ми перший раз змогли поїсти тільки через тиждень після того, як його взяли. Я, крім як сидіти біля вікна, нічого більше не могла. Я чекала, що його можуть привезти в будь-яку хвилину. Не могла навіть відійти від будинку далеко», — каже жінка.

У записках Сергій просив вибачення за те, що зараз не з родиною і не може їх захистити. Він розказував про умови утримання, постійні катування, а також зміг передати імена хлопців, які сидять з ним у камері, та телефони їхніх дружин.

Їх утримували у підвальному приміщенні на вулиці Лютеранській у Херсоні, каже дружина та зачитує фрагмент однієї з записок Сергія: «У підвалі погано чути вибухи, але чути. Як я раніше міг не їсти весь день? Тут нас годують тільки якщо згадають — половина одноразової тарілки макаронів або пів банки тушонки. У туалет буває по 3–4 дні не випускають».

За словами Олександри, росіяни утримують у підвалі Сергія разом з дев’ятьма іншими чоловіками, яких окупанти об’єднали в одну справу. Жінка запевняє, що не знає жодного з цих ув’язнених.

«ВІД ШИЇ ДО ПОЯСА БУВ СУЦІЛЬНИЙ СИНЕЦЬ»

Олександра пригадує, що одного разу ФСБовці привезли Сергія Ковальського додому, аби забрати якісь документи, та дозволили йому прийняти душ і переодягтися. Саша, попри заборону росіян, зайшла до ванної кімнати та побачила побите тіло чоловіка.

«Щоб ви розуміли: це був один суцільний синець — від шиї та до поясу. Це була синя людина. Він сказав тільки «струм» — і я все зрозуміла», — говорить жінка.

Про постійні тортури чоловік пише і матері. У своїх записках Сергій говорить, що в таких умовах з ним сиділи навіть жінки та діти.

Записки Сергія Ковальського

«Сьогодні виводили на допит дитину. Я почув вік хлопчика — 14 років. Судячи з усього його взяли за те, що фотографував техніку. Серце кровʼю обливається від того, що він сидить у таких умовах і бачить все це», — пише Сергій.

За словами матері, через два місяці після викрадення, 6 жовтня, сина вивезли у СІЗО тимчасово окупованого Криму.

«Сімферополь — це найстрашніше місце. Ці два місяці, що він провів тут (у Херсоні, — ред.), це, звичайно, як в пеклі, але Крим — це найстрашніше. Там нелюдські умови: їх били, катували, знущалися. Він там пробув десь чотири дні, наскільки я розумію, але це були найстрашніші дні», — розказує Ірина Ковальська.

«БОЮСЬ, ЩО ВІН ТАМ І ЗАЛИШИТЬСЯ»

Зараз Сергій у Росії. Його утримують у слідчому ізоляторі «Лефортово» у Москві. Росіяни закидають йому «міжнародний тероризм» — це 361-ша стаття Кримінального кодексу РФ, яка передбачає від 10 до 20 років вʼязниці. Чоловіку заборонили побачення, передачі та навіть листи, каже матір.

«Адвокат у нас є, але йому платити треба, а допомоги жодної. Я, Саша і троє дітей залишилися. Усе, що могли, ми вже віддали. Всім плювати. Я не можу нікуди додзвонитися: «Вибачте, перенавантаження. Спробуйте, будь ласка, пізніше», — розказує Ірина.

Днями адвокат має знову спробувати навідати Сергія, каже мама, однак вони із Сашею бояться, що витягти звідти чоловіка не вийде, бо у списках він проходить як цивільний.

«Обміни ніби тривають, я розумію, що стараються наших витягати, але дуже повільно йде цей процес і мене це лякає. Я боюсь, що цивільні так і залишаться там», — говорить Олександра.

На новорічні свята буде вже п’ять місяців, як Сергія немає вдома, каже Олександра. За понад три роки стосунків — це перша їхня тривала розлука.

Жінка тримає у руках невеликий клаптик паперу, згорнутий у трубочку. Це остання написана нею записка для Сергія, яку Саша так і не встигла віддати. Вона вирішила, що зберігатиме її аж до повернення чоловіка додому у вільний Херсон.