preloder
Понеділок, 1 Липня 2019

Деякі частини найбільшого у Гватемалі озера Ісабаль набули дивного червонуватого забарвлення. Першими два роки тому це побачили місцеві рибалки. 

Побоюючись, що забруднення відвадить покупців риби, вони попросили місцеву владу провести розслідування. Поряд з озером розташована шахта заводу з видобутку нікелю, що належить швейцарській компанії Solway Group.

Як переслідують журналістів, які взялися розслідувати забруднення навколишнього середовища — розповідає OCCRP та Forbidden Stories. 

За кілька тижнів бездіяльності влади люди були у відчаї. На знак протесту мешканці найближчого містечка Ель Естор заблокували дороги до шахти, заважаючи постачати руду до портового міста Пуерто-Барріос.

До речі, понад 40% нікелю, який видобуває шахта, призначається для експорту в Україну. 

Червоний дим валить з труби Compañía Guatemalteca de Níquel, 9 березня 2017 року. Рибалки звернули увагу, що вода озері Ісабаль, що роташовується неподалік, набула дивного червнуватого кольору. Джерсон Зітумул

За 12 днів після початку блокади, протест спалахнув з новою силою — влада порушила обіцяну провести зустріч з рибалками. Поліцейські спецпідрозділи застосували сльозогінний газ та розігнали протестувальників. Повідомляли також про стрілянину. 

Того дня застрелили місцевого рибалку Карлоса Кока Мааса. Його тіло кілька годин пролежало на дорозі, як згадує його вдова Крістіна Ксоль Поп. 

«Ми зателефонували в прокуратуру, щоб вони забрали тіло, але ніхто не приїхав, — розповіла вдова виданню Forbidden Stories. — Він так пів дня й пролежав на землі, потім його забрали додому». 

Прокурорка з питань захисту прав громадян Хільда Пінеда сказала журналістам, що розслідування про можливу причетність поліції до смерті Мааса продовжується. 

Від початку влада заперечувала, що в день протесту хтось загинув. Однак на фото та відео місцевих журналістів Карлоса Чока та Джерсона Кситумула, видно, що протестувальника справді застрелили.  

Майже за місяць після сутичок прокуратура оголосила журналістам і п’ятьом рибалкам звинувачення за шістьма статтями: погрози, підбивання до злочину, змова, незаконне об’єднання, незаконний мітинг та демонстрація, збитки та незаконне затримання. 

Згідно з обвинувачувальним актом, журналісти брали участь у протестній акції, під час якої кілька годин незаконно утримувались четверо співробітника Solway.

Кситумула заарештували, обом журналістам висунули звинувачення в погрозах та насиллі. 

За даними американської неурядової організації «Комітет захисту журналістів», за останні 10 років вбито щонайменше 13 екологічних журналістів. Тривають розслідування щодо ще 16 смертей, які сталися за загадкових обставин. 

Forbidden Stories (об’єднання 40 журналістів — представників 15 видень, включно з OCCRP) також відзначають, що журналісти, які розслідують проблеми навколишнього середовища, часто стикаються з арештами, погрозами й насиллям. 

«Коли журналісти висвітлюють екологічні проблеми, вони часто пишуть про компанії або корумповані особистості, тісно пов’язані з владою», — каже Брюс Шапіро, виконавчий директор Dart Center for Journalism and Trauma. — Їхніми ворогами стають найнебезпечніші люди світу. Я не можу назвати жодної іншої теми, в якій журналісти-розслідувачі стикалися б з більш небезпечними людьми, ніж в екології».

У випадку з журналістом Карлосом Чоком, до його будинку увірвалися невідомі люди й почали стріляти. Журналіст переховувався кілька місяців, був змушений продати камеру та мотоцикл, щоб прогодувати родину, але зміг зберегти комп’ютер, де зберігається вся його робота.  

«Журналісти живуть у страху»

Цьогоріч Forbidden Stories провели розслідування у Гватемалі, Індії й Танзанії, щоб розповісти, яка небезпека загрожує журналістам, які пишуть про міжнародні видобувні компанії. 

У Танзанії місцевим та іноземним журналістам було досить складно розповісти, як впливає на екологію важкодоступна золота копальня компанії Acacia Mining, яка належить канадському гірничому гіганту Barrick Gold Corp. 

«Золотий рудний Північна Мара розташований більш ніж у тисячі кілометрів від Дар-ес-Салама, де працюють редакції майже всіх ЗМІ країни. Тому журналістам дуже важко слідкувати за тим, що відбувається в цих віддалених місцях», — каже Тунду Ліссу, танзанійський опозиціонер й адвокат, який раніше представляв інтереси дрібних золотошукачів у регіоні. 

Люди, які живуть поблизу підприємства, понад десять років страждають від екологічних наслідків видобутку золота. Після промислової розробки копальні в навколишньому середовищі залишаються важкі метали, які згодом виявляють у водопровідній мережі.

Люди, які живуть поблизу копальні, понад десять років страждають від екологічних наслідків видобутку золота. На фото — золота копальня Північна Мара в Танзанії. Forbidden Stories

Марк Нега працював лікарем у цьому регіоні 2013 року. Він розповів, що шість пацієнтів звернулися до нього після контакту з водою поблизу копальні. 

«Вони пішли купатися неподалік від зони видобутку, відтак у них почалася нездорова шкірна реакція», — згадує лікар. 

У 2009 році дослідження виявило високий рівень важких металів та ціанідів неподалік копальні. Вміст важких металів, таких, як миш’як, кадмій та свинець, часто перевищений поблизу місць видобутку золота. 

У травні влада оштрафував Acacia Mining на майже 2,5 мільйона доларів за порушення природоохоронного законодавства та невиконання урядових директив щодо ремонту негерметичних сховищ, де зберігають відходи. 

Місцеві також заявляють про багаторічні порушення прав людини. 

У селі Кенеде 2016 року співробітник танзанійскої поліції, яка охороняє копальню, вбив місцевого мешканця. Це був батько шістьох дітей Самуель Мучуну Вамбуру, який проникнув на територію копальні в пошуках золота. Місцеві «чорні шукачі» втратили основний прибуток 2002 року, коли копальню Північна Мара почала комерційний видобуток.  

Вамбуру вбили за два роки після того, як врегулювали колективний позов місцевих мешканців проти компанії Acacia Mining.

Позивачі скаржаться на високу смертність і травматичність під час роботи в копальні. Відтак Acacia зобов’язалася «сприяти дотриманню прав людини та застосовувати належні методі вирішення конфліктів». 

Канадська компанія Barrick Gold стверджує, що не веде операційного контролю за Acacia та закликає їх дотримуватися принципів ООН у сфері бізнеса та прав людини. 

Золото з домішками
OCCRP та Forbidden Stories відслідкували рух золота від Північної Мари до плавильного заводу в Індії, який є постачальником таких техногігантів, як Apple, Canon і Nokia. Усі вони прийняли стандарти корпоративної соціальної відповідальності щодо дотримання норм етики праці й охороні навколишнього середовища. 

Погрози та заборона публікацій

За словами міністра з питань захисту навколишнього середовища Джануарі Макамби, частина відповідальності за шкідливий вплив копальні лежить на державі. 

«Минула досять років, відколи ми помітили проблему, а сховище донині забруднює навколишнє середовище, воно донині негерметичне, — каже Макамба про сховище копальні Acacia. — На нас лежить відповідальність за те, що довірилися копальні». 

Та основну відповідальність, за його словами, несе саме Acacia, яка «проігнорувала всі директиви уряду». 

Як повідомили Forbidden Stories в Acacia, «копальня не отримувала ніяких підтверджень або технічних даних у зв’язку з наказом про охорону навколишнього середовища або нещодавною заявою міністра з питань навколишнього середовища». 

Уряд також завадив журналістам були спостерігачами в цій ситуації. 

Свобода преси в Танзанії неухильно слабшає від часу обрання президентом Джона Магуфулі 2015 року. Сьогодні країна займає 118 сходинку (зі 180-ти) у Всесвітньому індексі свободи «Репортерів без кордонів», втративши від 2015 року 43 позиції. 

Закон Танзанії про кіберзлочинність від того ж року запровадив ув’язнення до 3-х років, штраф від 5 мільйонів танзанійських шилінгів (близько 2,1 тисячі доларів) або обидва ці покарання за публікацію інформації або даних, які вважаються «брехливими, неточними або такими, що вводять в оману». Це призвело до переслідування журналістів та звичайних громадян. 

«Від часу набуття чинності закон використовували для переслідування десятків журналістів, — написала у своєму звернені до президента група громадських активістів 2018 року. — Лише протягом одного тижня п’ятьом людям за законом про кіберзлочинність висунули обвинувачення за пости у Facebook, повідомлення у WhatsApp та інших соцмережах. Серед них одного громадянина засудили до трьох років за образливий допис про президента Джона Магуфулі у Facebook». 

У березні Східноафриканський суд встановив, що закон про ЗМІ частково порушує договір Східноафриканської спільноти про керування, дотримання принципів демократії та верховенства права. І доручив уряду Танзанії привести його у відповідність із цим договором. 

«Нині журналісти відчувають великий страх, а надто ті, хто критикує уряд», — каже Джабір Ідрісса, журналіст із Занзібару, острову біля узбережжя Танзанії. Кілька років тому він працював у двох тижневиках, які згодом заборонила влада. 

Ідрісса почав писати про забруднення навколишнього середовища в районі, де розташована копальня Північна Мара у 2009 році. 

«Ми довго обговорювали в ньюзрумі, які матеріали випускати, — каже Ідрісса. — Публікувати їх було б ризиковано, тому що великі цабе не хотіли , щоб населення знало, на яких умовах Acacia та уряд уклали контракт». 

Попри небезпеку, матеріали вийшли. 

«Журналістика — це така робота — розповідати людям правду», — каже він. 

У червні 2017 року в одному з видань, де працював Ідрісса, вийшла стаття, де йшлося про зв’язок між двома колишніми президентами країни та порушеннями, яких припустилися в угодах про видобування корисних копалин кілька десятиліть тому. Того ж дня міністр інформації, культури, мистецтва та спорту Танзанії Харрісон Мвакімбе заборонив газету на два роки. 

Головний редактор видання Саймон Мкіна розповів інформагенції, що почав отримувати телефонні дзвінки з погрозами. Ідрісса втратив роботу й так і не зміг повернутися в журналістику. Щоб прокормити родину, йому довелося влаштуватися в магазин одягу на Занзібарі. 

Forbidden Stories знайшли багато журналістів, які були заарештовані, яким загрожували або підлягали цензурі від танзанійської влади за те, що писали про гірничу промисловість. 

«У країнах з економікою, що розвивається, люди дуже часто залежать від природних ресурсів. Ці ресурси цінуються і в промисловості, і у владі, що створює небезпечну ситуацію для журналістів, які висвітлюють їхнє видобування», — каже Меган Паркер, виконавчій директор американської спільноти журналістів, які займаються проблемами навколишнього середовища. 

Пісочна мафія

Проблеми забруднення навколишнього середовища та ризик для журналістів, які пишуть про це, не обмежуються Африкою та Латинською Америкою. 

Компанія V.V. Mineral, яку очолює індійський бізнесмен Субраманьян Вайкундараджан, видобуває більше берегового піску, ніж дозволив уряд. Це відомо зі звіту експерта, який представили у Верховному суді Мадраса. 

«До 90% легального та нелегального видобутку піску монополізувала ця родина», — каже Сандья Равішанкар, журналістка з південного штату Тамілнад, а якому квітне незаконний видобуток піску. 

У коментарі для Forbidden Stories Вайкундараджан відзначив, що «затримання видобутку до завершення перевірки не означає заборони». Про експертний висновок, який подали до суду, голова компанії V.V. Mineral заявив, що «всі звинувачення безпідставні та не відповідають закону».  

Від вересня 2013-го до 2017 року з Тамінладу експортували понад 2 мільйони тонн піску, попри тимчасову заборону його на видобуток у штаті. Серед імпортерів компанії по виробництву будівельних матеріалів по всьому світу, зокрема в США та Німеччині.  

У звіті, який у травні опублікувала Програма ООН з питань навколишнього середовища, йдеться, що «видобуток піску в річках призвів до забруднення, зниженню рівня води у водоносних горизонтах та посиленню посухи». 

У звіті, який у травні опублікувала Програма ООН з питань навколишнього середовища, йдеться, що «видобуток піску в річках призвів до забруднення, зниженню рівня води у водоносних горизонтах та посиленню посухи». На фото — видобуток піску в індійському штаті Тамінлад. Forbidden Stories

Сандья Равішанкар почала писати про незаконний видобуток річного піску у 2013 році. Після того, як у 2015 році вона опублікувала розслідування в India’s Economic Times, того ж дня на газету та на неї особисто подали позов про наклеп.  

Відтоді журналістка не могла знайти видання для своїх розслідувань аж до 2017 року, коли індійський некомерційний новинний сайт The Wire нарешті опублікував результат її роботи. 

Вона каже, що отримувала дзвінки з погрозами, за нею стежили, а в інтернеті опинилися записи з камер відеоспостереження, на яких Равішанкар спілкується зі своїм джерелом. 

У листі до комісара поліції міста Ченнай від 24 вересня 2018 року журналістка написала, що має «вагомі причини вважати, що один зі старших чиновників поліції Індії в змові з «пісочною мафією» і його найняли, щоб стежити за мною».

Попри залякування, Равішанкар каже, що «ані на мить» не думала припиняти розслідування. 

«Вогні гаснуть саме тоді, коли густішає темрява»

Тактика залякування й нападів на журналістів, які займаються проблемами навколишнього середовища, має «реальну стримувальну дію», як каже американський журналіст Сол Елбайн, який висвітлював убивства журналістів-екологів для Пулітцерівського центру.  

«Мірою того, як наш світ дедалі ближче підходить до екологічної кризи, з сільської місцевості, де скоюються більшість екологічних злочинів, приходить дедалі менше вартісних репортажів, — розповідає Елбайн Forbidden Stories. — Іншими словами, вогні гаснуть саме тоді, коли густішає темрява».

Пеньки на території лісу, де вирубали дерева під час підготовки місця для розробки кар’єру, на трасі Сімферополь — Феодосія (Крим), 5 березня 2010 року. Олексій Сувіров / УНІАН

ми в соцмережах

напишіть нам