Вбивство під «Чорним Сонцем»

Поділитися
Поділитися

23 березня 2017 року у центрі Києва був впритул застрелений  Денис Воронєнков, депутат Російської Держдуми, член Комітету із безпеки та протидії корупції. У Росії його називали корупціонером і зрадником, а в Україні –  цінним свідком у “справі Януковича” і  розслідуванні  злочинів проти Євромайдану. Вбивство сталося об 11:26 на перехресті бульвару Шевченка і вулиці Пушкінської та було зафіксоване відеокамерами готелю “Прем’єр-Палас”.

Саме це відео дає можливість посекундно відтворити події. Того ранку Воронєнкова супроводжує лише один охоронець. Чоловіків наздоганяє невідомий у капюшоні і червоних кросівках. Кілер звертається до жертви, переконується, що помилки немає, і стріляє впритул. За мить кулю отримує ще й охоронець. Вбивця робить ще три постріли у Воронєнкова і кидає пістолет ТТ біля жертви. Охоронець дістає зброю із сумки і кілька разів влучає у груди і обличчя зловмисника.

За кілька годин після стрілянини радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко оголосить виконавця убивства російським агентом, хоча той мав при собі посвідчення бійця Нацгвардії України на ім’я Павла Паршова. За словами Геращенка, Паршов ніколи не був у Росії, але у лютому 2015 року пішки перейшов через кордон України із Білоруссю і пройшов навчання у російському таборі з підготовки диверсантів, який працює ще з часів НКВС. І вже після навчання кілер, за словами Геращенка, пішов служити до Нацгвардії:

– Впевнений, що організатор і замовник цього злочину перебуває в Російській Федерації. Те, що кілер – це громадянин України, говорить лише про те, що Російська Федерація має величезну кількість агентів і осіб, на яких вона може впливати або задіяти в убивствах – заявив Геращенко.

Цю версію наразі спростовують вже колишні побратими Павла Паршова із батальйону “Донбас”:

“Ми рік прослужили разом із Паршовим. Слухаючи його, я розумів, що він бажає захищати Україну, а не, як на даний момент його подають, що він там завербований”, – каже боєць батальону “Донбас” Сергій Жержевський.

Сергій – активіст Майдану. Коли почалася війна — пішов добровольцем до батальйону “Донбас”. Сергій пережив Іловайський котел та  чотири місяці полону. Коли його обміняли, знову повернувся у “Донбас” на контракт. Із Павлом Паршовим він служив рік, багато спілкувався із ним, адже разом займалися східими єдиноборствами. Сергій не має сумнівів щодо патріотичних настроїв Паршова:

“Багато поглядів співпадало із моїми. Тобто, це було в інтересах України. Наприклад, вибити ворога із нашої землі. І, відповідно, займалися підготовкою, щоб була можливість, скажімо так, воювати” – додає боєць «Донбасу».

 

Зі слів “донбасівця”, Паршов із позивним “Боксер” ніколи не брав участі у бойових зіткненнях. Отримував 10 тисяч гривень на місяць і повне забезпечення. Зрештою отримав і статус учасника бойових дій, хоч служив лише на блок-постах. Сергій каже, що така служба Паршова не влаштовувала, мовляв, той хотів безпосередньо на передову, тому намагався звільнитися від контракту із Нацгвардією: “Він ніс службу, досить добре виконував свої обов’язки. Але при цьому каже: робіть догани і звільніть мене. Казав, що його запрошують в Правий Сектор і він зможе там воювати”.

От тільки після звільнення Паршов до Правого Сектору не пішов і на передову воювати не поїхав. Під час служби Паршов не приховув від колег по батальйону, що до війни кілька років жив у Росії, регулярно скаржився на власного батька, який підтримав анексію і залишився у Криму. “Крим якраз наболіле. Можливо, оце вбивство Воронєнкова з таких поглядів, що той голосував за анексію. Тобто, можливо, його ще настроїли, що він росіянин”, – міркує Сергій Жержевський.

Крайній радикалізм у поглядах Паршова став причиною його числених конфліктів у батальйоні: “Там скоріше неонацизм, ніж націоналізм. Кричалки – такі як “Зіг Хайль”. Це перекладається як “слава перемозі”, але чому тоді не українською це казати? Татуювання були — німецький хрест, різні ієрогліфи, руни. Хлопці, які в цьому розбирались, задавали питання, але відповіді не отримували – сварилися тільки”.

Павла Паршова навіть поховали під рунами. Це відбулося у Павлограді. Закриту труну накрили чорним прапором із білим зображенням так званого “Чорного сонця” — це один із різновидів символу Коловрат, популярного в неоязичників. Його використовує і батальйон Азов. Але Паршов у Азові не служив.

Із численої родини на похороні була лише мати Паршова і кілька кремезних чоловіків у чорному, які ретельно закривали обличчя і тікали, побачивши відеокамери. Замість хреста на  могилі убитого — руна “Треба”, або “Воїн духу”. Це означає пренесення самого себе в жертву заради поставленої мети. На табличці із іменем – руни народження і смерті. Подібну символіку пов’язують із рідновірством, але не українським, стверджує Верховний Волхв Руського православного кола Світовит Пашник:

“Наші рідновіри переважно використовують те, що притаманно нашому народу. От в течії РПК у нас священим символом є тризуб. Це скандинавські симовли, це руни, вони відомі. Такі хрести вони більш переважно традиційні для Російської традиції. Тобто робити такі дашки — це їхня традиція”.

Світовит не приховує, ще до АТО українським рідновірам важко було конкурувати із російськими, які мали потужне фінансування: “ФСБ, можливо, засилало сюди спеціальні загони, щоби вони створювали так само рідновірівські організації. Вони про себе дали знати, коли почалася війна, тоді стало зрозуміло хто є за кого. Українські рідновіри стали на захист Української держави, а багато московських рідновірів, промосковських, вони перейшли воювати за ДНР і ЛНР. Ось наші хлопці стикаються із ними по різні барикади, кажуть: “Наші воюють за Україну, а ті воюють проти нас”.

Російські рідновірські організації, попри публічну опозиційність до режиму Путіна, насичені агентурою спецслужб, запевняє Ілля Пономарьов, один із лідерів антифашистського руху у Росії. В день вбивства він мав зустрітися з Денисом Вороненковим. А в 2009-му його друга й колегу по руху “Антифа”, правозахисника Станіслава Маркелова разом із журналісткою Анастасією Бабуровою, розстріляли у центрі Москви.

“Влада мала дуже велику кількість агентури ось в цих скінхедських, фашистських, неонацистських організаціях. Але це скоріше тому, що це було просто. Для них бар’єр співпраці з владою менше, тому що є патріотична ідея боротьби за Батьківщину”, – каже Ілля Пономарьов.

Ілля – депутат Держдуми двох скликань, єдиний російський парламентар, що проголосував проти ратифікації анексії Криму.  Наразі Пономарьов пов’язує вбивство Дениса Воронєнкова із російськими спецслужбами:

“У Росії традиційно усі “обнальні” схеми кришуються ФСБ. Тут одне з відгалужень цих самих “обнальних” схем, в яких працював цей самий кілер. Завідомо в цій історії він потрапляв в поле зору російських спецслужб. Те, що російські спецслужби його бачили до цього – ця ймовірність дорівнює 100%. Не 99%, а 100%. Чи був при цьому факт вербування, чи ні? Знову таки, якщо людина “відлежувалася” в Росії, ймовірність цього дуже висока”.

Павло Паршов кілька років поспіль переховувався у Росії від українського правосуддя. Кримінальну справу за фіктивне підприємництво із метою ухиляння від сплати податків порушили проти цілої групи зловмисників у Дніпропетровську ще у 2011 році. Майже усі фігуранти сповідували рідновірство. Четверо з них, у тому числі Паршов, виїхали до Росії і навіть не отримали підозри. Решта –  провели за гратами від двох до майже трьох років, розповідає адвокат обвинувачених Олена Кречетникова:

“Деякі з людей перебували під вартою 813 днів, 847 днів. Це дуже великі терміни для такої справи. Згодом були обрані застави, але вони були непомірні. Від трьох мільйонів, шести мільйонів, дев’яти мільйонів. Ці суми були непідйомні і ніхто не міг внести”.

За інформацією Пономарьова, Паршов був учасником  кримінального угруповання, яке могло контролюватися ФСБ. Докладні інструкції кілер отримав в Донецьку, де останній раз був 6 березня: “Те, що я чув від слідчих, вони вважають, що у цієї групи було кілька вбивств на рахунку. Вони вважають, це було замовлення комерційне, але яке прийшло по лінії спецслужб”.

Чи були свідчення Воронєнкова в українському суді причиною для вбивства? Ілля Пономарьов у це не вірить, адже Воронєнкову навіть охорону довго відмовлялися надати, попри його численні скарги на погрози. Цінності свідчень у справі Януковича не підтверджує і Генеральна прокуратура України:

“Його бачення цього розвитку подій, воно є важливим. Але, знову ж, сказати, що воно поможе розслідуванню справи Януковича щодо цих злочинів, щоб сказати, що воно може бути використане, як прямий доказ вини Януковича, то цього ми не можемо”, – каже начальник департаменту спецрозслідувань Генеральної прокуратури Сергій Горбатюк.

Втім, очевидно, що російська влада не жаліє тих, хто переходить на бік супротивника. Варто нагадати про гучне вбивство іншого втікача із Росії, Олександра Литвиненка. Його отруїли у Лондоні у 2006-му. Майже десять років йшло розслідування та слухання цієї справи. І тільки нещодавно   британське слідство офіційно проголосило замовниками і організаторами вбивства Литвиненка російські спецслужби. Скільки знадобиться часу українським правоохоронцям, щоб розкрити справу Вороненкова – не відомо. Досі імена організаторів численних резонансних вбивств в Україні так і залишаються неназваними.

/Олександр Курбатов для “Слідства.Інфо”

Поділитися
Поділитися

Автор розслідування

Олександр Курбатов

Не менш важливі розслідування