«Ігри у ветеранів»

Поділитися
Поділитися

Живих ветеранів Другої світової війни в України залишилося, на жаль, небагато. Щоправда, кожного року з бюджету виділяються мільйони гривень на підтримку ветеранських організацій. В них, як виявилося, замість справжніх воїнів засідають люди, які мають дуже віддалений стосунок до війни. Чим займаються ці дивні структури і чи підтримують вони реальних ветеранів розбиралося Слідство.Інфо.

Микола Панченко разом з друзями два роки тому вирішив створити освітню організацію. Не школу чи інститут, а місце, куди можна було б запрошувати цікавих лекторів і всіх бажаючих цих лекторів послухати. Так народився проект «Освітня асамблея».

«Ми зовсім не обмежені в темах», – каже Панченко, – «у нас теми від історії до геополітики, від економіки до астрономії. Будь-яка цікава тема – і ми завжди раді провести її тут, в «Освітній асамблеї», раді допомогти лекторам-початківцям, які тільки починають свій шлях – як науковий, так і суспільно-активістський. Або звертаємося іноді за допомогою до таких досвідчених уже професорів» – каже Панченко.

У лютому організація відсвяткувала двохріччя. За цей час активісти провели понад 200 заходів, які відвідали більше шести з половиною тисяч осіб. Грошей зі слухачів організатори не беруть, лекторам не платять гонорари. На чому ж заробляють засновники?

Панченко пояснює – ні на чому: «Жодної монетизації. Освіта має бути доступна кожному і, відповідно, всі наші заходи безкоштовні. У нас є такий невеличкий благодійний внесок – за бажанням слухача – 15 гривень. Це чисто на чай та печиво, що у вільному доступі для всіх слухачів в необмеженій кількості».

Приміщення для проведення лекцій «Освітня асамблея» отримала від Київської обласної ради – з пільгою. Відтак за оренду великі кошти платити не треба. «Щоправда, є комунальні платежі, які, особливо взимку, дуже високі, але ми з цим справляємося або з наших, або з цих 15 гривень, з благодійних внесків ми живемо» – каже Микола Панченко.

Минулого року «Освітня асамблея» стала одним з переможців конкурсу від столичної мерії. І тепер на розвиток організації її засновники мають шанс отримати майже 200 тисяч гривень.

Та є і інша сторона «громадського активізму».

«Живе» вона, наприклад, на засіданнях Держслужби у справах ветеранів війни та учасників АТО. Щороку тут ділять куди серйозніші  бюджетні гроші, ніж ті, що отримає «Освітня асамблея». Держава виділяє чималі суми на підтримку ветеранських організацій. Цього року ділити між собою приблизно 20 мільйонів гривень прийшли керівники 40 організацій. Ніякого відбору проектів тут немає. А отримані гроші, за словами самих же чиновників Держслужби, громадські організації ділять за простою схемою: 35% на зарплати, 20% – на комунальні платежі і лише 45% – на проведення запланованих заходів.

Хто таким чином отримує бюджетні гроші? Давайте придивимось пильніше.

Наприклад, Петро Цибенко, колишній народний депутат цілих шістьох скликань. Всі шість – від Компартії. Вже 8 років він очолює «Організацію ветеранів України». Минулого року їй дістався 1 мільйон 200 тисяч гривень від платників податків.

На що ці гроші витрачають? Все – у фінансовому звіті, який, до слова, «лежить» у відкритому доступі – на сайті Держслужби.

Пленуми, з’їзди і конференції. На це і витратили ледь не весь бюджет.

На що ще?

У квітні минулого року організація відправила двох членів у Білорусь за 7 000 гривень, у травні – на 5 000 гривень купили квітів для пам’ятника Ватутіну та «Невідомому солдату». Тоді ж провели акцію «Бессмертный полк», за аналогією з тією, що організована в Росії кремлівським керівництвом.

Де ж в цьому переліку допомога ветеранам Другої Світової?

Заступниця голови організації Ангеліна Мойсеєва каже:  мета організації – всебічний і правовий захист усіх ветеранів. Більше години жінка нас переконувала – вони роблять чимало для ветеранів.

«Слідство.Інфо» розшукало в Києві справжнього учасника Другої Світової. Євгену Демиденку – 91 рік, День Перемоги 1945-го він зустрів на флоті. Хто з цих громадських організацій йому допомагає зараз?

«Никто. Ни жену не поздравляли – она участник войны, с 1944 года на железке проводником работала. Ни меня – 90 лет, никто не поздравлял з Днем Рождения. Ну и в 91 никто», – каже Демиденко. – «Никакой помощи нету… Вот приходит эта соцпомощь… Но они социалка – что они могут? Денег у них нету» – додає ветеран.

Півтора мільйони гривень. Саме стільки у 2016-му з бюджету отримав «Всеукраїнський союз громадських об’єднань учасників бойових дій, ветеранів військової служби та правоохоронних органів».  Хто засвоює ці гроші?

Керівник організації – генерал-полковник Віктор Палій. За часи президентства Кучми – очільник розвідки Міноборони. Після відставки став співзасновником низки юридичних осіб, громадських організацій і навіть політичної партії. А в 2013-му потрапив на сторінки видання «Солдаты России». Тоді генерал Палій привіз в Одесу народжений у Росії молодіжний збір «Союз – Наследники Победы».

Серед соратників Палія – Анатолій Кремнєв. Він називає себе генералом козацтва. Відомий присутністю на заходах скандального «Посольства Божого», роздачею неофіційних нагород і випуском книги «Козацьке Братство. Лицарі України». За шкіряною обкладинкою – серед славетних лицарів – генпрокурор-втікач Віктор Пшонка та екс-президент Янукович.

Телефоном Кремнєв пообіцяв нам інтерв’ю – і з ним самим і з Віктором Палієм. Та за кілька годин передумав, пославшись на термінове відрядження.

Кінофестиваль «Море зовет». У ньому у 2015-му році взяла участь ще одна громадська організація – «Всеукраїнська асоціація ветеранів-підводників». 350 тисяч гривень на діяльність організації вони отримали з бюджету України. А фільми показували чомусь у російському Санкт-Петербурзі.

Ракети стратегічного призначення. Україна живе без них вже понад 20 років. Але гроші ракетникам з організації «Союз ветеранів Ракетних військ стратегічного призначення України» справно платить. Минулого року – 350 тисяч гривень.

І підводники, і ракетники, як і ветерани Цибенка, прописані на вулиці Липській,16 в Києві. Та про них тут не знає навіть консьєрж.

І це лише верхівка айсбергу – каже Вікторія Губська. Вона досліджує тему так званих ветеранських організацій. Крім центральних офісів в Києві, вони мають ще й обласні, міські і районні осередки. Кожне таке відгалуження отримує ще й гроші з місцевих бюджетів.

« Там виділяються чималі кошти. В кожному районі це від 100 тисяч до півмільйона, і ці кошти йдуть, нібито, на статутну діяльність цих організацій. Ми почали перевіряти як громадські діячі, і зрозуміли, що ці організації оплачують приміщення або зарплату. І все. Тобто, ці кошти перетікають з бюджету на утримання цих приміщень і на зарплату керівників цих організацій. І вони не доходять до реальних, до жменьки цих ветеранів, які залишилися» – розповідає Губська.

Дмитро Різниченко – київський правий активіст і учасник бойових дій на сході країни. Нещодавно він прийшов на чергове засідання, де Держслужба у справах ветеранів розподіляла кошти між названими структурами. Гострі питання Різниченка до учасників зборів закінчилися бійкою з Віктором Палієм.

Зараз Дмитро каже – бійки не хотів: «Просто у них все вже розписано – хто за ким виступає, хто кого підтримує, раз, раз. І тут я розумію, що цей цирк мене тупо починає дратувати. Потім жінка виходить, каже: «Я від вас допомоги жодної, в мене син воює, в мене чоловік інвалід». Там у неї багато бід, в неї нема де жити, вона, власне, і є ця людина, якій мусить вся ця гидота допомагати. А вони кажуть: «Вибачте, жіночка. Жизнь трудная, що робить…» Ну тут, думаю, я вже скажу. В мене питання про «Безсмертний полк» таки є, я хочу спитати – якого дідька і чому російська агентура фінансується не Кремлем, а прямо з українського бюджету? Так же ж не може бути. Ото, власне, вийшов – спитав»… – завершує Резніченко.

Як виявилося, кулачна сутичка була недаремною. Через неї на тему витрачання бюджетних мільйонів сумнівними ветеранськими об’єднаннями звернули увагу і медіа, і політики.

Що пропонують робити з виділеними грошима?

«Треба виділяти гранти на якийсь проект. Тобто, якщо є якась конкретна задача, під цю конкретну задачу пишеться проект – що отак ми її зробимо, подається на конкурс – відкритий конкурс – не так, як вони – сіли, між собою проголосували все і розійшлися» – каже Різниченко.

В створеній волонтерами «Освітній асамблеї» кажуть, що із задоволенням взяли б участь у відкритому конкурсі проектів. І тоді «Освітня асамблея» існувала не у шести містах, як зараз, а у 26. І розвивалася б далі.

/Максим Опанасенко, бюро “Свідомо” для «Слідства.Інфо».

Поділитися
Поділитися

Автор розслідування

Максим Опанасенко

Не менш важливі розслідування