1

У травні Міністерство освіти і науки отримало заяву від приватного вищого навчального закладу «Київський університет культури» з проханням провести акредитаційну експертизу. Фактично – перевірку. Її кожен ВИШ проходить що 5 років, інакше його можуть позбавити ліцензії, а з нею – права набирати студентів та видавати дипломи.

Перші результати перевірки КУКа – як звуть Київський університет культури в народі – настільки приголомшили, що до неї приєдналося «Слідство.Інфо».

– У нас є статут, який говорить, що такий заклад існує, є ідентифікаційний код, відповідно, в статуті є юридична адреса. Юридична адреса – Чигоріна, 20.

Разом з представницею МОНу Неонілою Наконечною та головою експертної комісії, професоркою Київського національного лінгвістичного університету Вірою Ніконовою ми йдемо на кафедру філології КУКа. Перший сюрприз чекає вже на вході.

За цими дверима має знаходитись приватний університет культури, але натомість вивіски на дверях говорять, що тут знаходиться державний університет. Зараз ми спробуємо розібратися, який навчальний заклад знаходиться в цьому корпусі.

З порогу нас відправляють у приймальню. Але чомусь зовсім не того вишу, який ми прийшли перевіряти.

– Вам потрібно звернутись в адміністративний корпус на Щорса, 36.

– Там же державний заклад, а в мене написано приватний.

– Но ви звернулись в Київський національний університет культури і мистецтв.

Схоже, за офіційною адресою КУКа просто немає. Тоді де він?

НЕОНІЛА НАКОНЕЧНА, методистка вищої категорії Інституту інноваційних технологій та змісту освіти:

– В нас вже 4 комісії формально направлені, залишається ще наступних 14, включаючи філії, які є в Кіровограді, Одесі і в Черкасах.

Їдемо на Щорса, 36, куди нас наполегливо відправляли. Там чекає другий сюрприз – посилена охорона та зачинені двері.

– Кажуть, карантин.

– Дайте мені якісь документи.

– В мене нічого немає.

Чоловік, що називається начальником охорони, переконує нас: корпус порожній, а оглядати приміщення не можна. Можемо підхопити заразу. А от у студенток, напевно, вже виробився імунітет.

– Чи проходить у вас навчання?

– Та. Єсть.

– От сьогодні були пари якісь?

– Так.

– А ви знаєте, що у вас карантин?

– А ми заочниці!

Може, від нас щось приховують? Після півторагодинних поневірянь члени комісії доходять однозначного висновку.

ВІРА НІКОНОВА, Голова експертної комісії:

– Такого закладу просто не існує. Таке в мене враження.

Пані професорка помиляється. КУК таки існує, але, як доведе «Слідство.Інфо», – тільки на папері. І його існування комусь дуже вигідне.

ДМИТРО ТАБАЧНИК, екс-міністр освіти і науки:

– В плановому порядку ми попросимо наших партнерів – Державну інспекцію навчальних закладів – впродовж 4 кварталу подивитися на рівень освіти в цих вищих навчальних закладах. Тому що див не буває!

Так Дмитро Табачник у 2013-му році відгукувався про підозрілі університети, які треба нещадно ліквідовувати. Та, схоже, у період його керівництва МОН дива таки ставалися.

Остання акредитація приватного КУКа за напрямом філологія датована червнем 2010-го року. У січні 2014-го ВИШ спокійно отримав продовження ліцензії за підписом міністра.

Згідно з поданим КУКом пакетом документів, у нього були і студенти, і викладачі, і навіть приміщення.

У довідках приватний університет культури згадав про 8 факультетів, 29 кафедр, 641 викладач, 4479 студентів, з яких 2 241 – денної форми навчання та 2 238 – заочної. А ще – чотири приміщення для навчання. Перші два корпуси – на Чигоріна, 20 та Щорса, 36 – КУК нібито орендував у Фонду держмайна. Ще два приміщення мав власні.

За документами, на Щорса 36 Б та В мають бути два корпуси університету. Але замість них, практично в центрі Києва, виросли висотки.

Схожість назв і спільні приміщення – це ще не все, що пов’язує Приватний київський університет культури з державним Київським національним університетом культури та мистецтв. До обох має безпосередній стосунок юний орел української естради та нардеп Михайло Поплавський. А ще – його син Сашко.

За даними реєстру фізичних та юридичних осіб, Михайло та Олександр Поплавські – засновники компанії «Укрконцерт». А вона – прямий засновник приватного вищого навчального закладу «Київський університет культури».

Навіщо ректору державного університету та його синові приватний ВИШ із майже ідентичною назвою? Справа запахла не високим мистецтвом, а грошима.

Ми розшукали тих, хто офіційно вчиться в КУКу, у соціальних мережах. Усі 20-ть знайдених нами студентів на своїх сторінках вказували, що вчаться в державному університеті. З приватної переписки з ними ми зрозуміли: більшість знає, що вчиться у приватному КУКу, але всі на 100% впевнені, що дипломи матимуть від державного ВИШу. Ймовірно, схема працює так: студентів-контрактників зараховують до приватного КУКу, де вони вчаться на базі державного ВИШу. Після третього курсу їх відраховують з КУКу і переводять на контракт до державного університету, де вони отримують відповідні дипломи.

– А є якісь дані про те, скільки дипломів вони видають?

НЕОНІЛА НАКОНЕЧНА, методистка вищої категорії Інституту інноваційних технологій та змісту освіти:

– В цій справі ми не можемо цього побачити, тобто на даному етапі ми не можемо на це подивитись.

Скільки це грошей? На сайті інформаційної системи МОН «Конкурс» вказані ціни на навчання в КУКу за 2011 рік. Суми залежить від факультету та форми навчання. Візьмемо найнижчі – 4 з половиною тисячі гривень на денній формі навчання та 3 з половиною на заочній. Навіть якщо відтоді ціни не змінилися, а всі студенти вчаться на найдешевших спеціальностях, щороку вони платять КУКу майже 18 мільйонів гривень!

Ми спробували отримати пояснення від представників обох навчальних закладів – приватного й державного, але марно. У приміщення нас не пускають, сайти в них не працюють, а за телефонами, які значаться в установчих документах, слухавки ніхто не знімає.

Не бере мобільний і найспівучіший ректор країни Михайло Поплавський. За непідтвердженою інформацією, після перемоги на виборах він поїхав за кордон.

– Абонент поза зоною досяжності.

Ми надіслали інформаційні запити у ВИШі та відповідальні державні установи і нетерпляче чекаємо на відповіді. А тим часом пошуки КУКа триватимуть. Не могли ж його, як у тій пісні, з’їсти аборигени.

МАРІЯ ЗЕМЛЯНСЬКА, Слідство.Інфо