Одеські тюрьми. Закрита територія. Колючий дріт. Хто потрапляє сюди — перебуває у майже повній ізоляції від суспільства та зовнішнього світу. Що відбувається за колючим дротом, — в більшості випадків залишається майже невідомим.
В систему пенітенціарних закладів Одеської області входять шість закладів, чотири з яких розташовані безпосередньо в центрі Одеси: дві чоловічі колонії (для «першоходців» та рецидивістів), жіноча колонія та СІЗО. Колишні ув’язнені, з якими нам вдалося поспілкуватися, розповідають:
«Просто рабсила. Ми там — рабсила, ломові коники, які за копійки пашуть» — каже Олена Бурлаченко, колишня ув’язнена.
Ми зустрілися з Оленою в центрі Одеси. Вона — колишня ув’язнена Чорноморської колонії №74. Олена розповідає, що крім того, що ув’язнені відбувають покарання, вони ще працюють на виробництві. І ставлення там до ув’язнених як до майже безкоштовної та безсловесної робочої сили.
«Дівчата, які передові швачки, вона ні в чому не помічена, як мишка сидить і тремтить, щоб пройти своє умовно-дострокове звільнення і її не пропускають, тільки тому що… адміністрація не впевнена, що вона стала на шлях виправлення… а її не хочуть відпускати, тому що вона гарна швачка» — додає Олена.
Виконуючий обов’язки начальника обласного управління пенітенціарної системи Сергій Беньковский каже, що працюють лише ті, хто хочуть і, взагалі, праця корисна для засуджених:
«Людина, яка перебуває в місцях позбавлення волі, повинна трудиться. Ми знаємо приказку: праця облагороджує людину. Тому що це і соціальний розвиток і неможливість занедбанності … тобто ряд є елементів, які здійснюються за допомогою т.зв. трудотерапії.» — каже чиновник.
За офіційною інформацією, в усіх установах виконання покарань Одеської області перебувають близько 3-х тисяч засуджених, з них офіційно працюють 410. Зарплатню отримують від 312 до 1000 грн. за місяць. Та ув’язнені називають геть інші цифри:
— Я могла отримати, може, гривень 30 в місяць, а дівчата отримують по 15 — 20 гривень зарплати. Ну що це таке? ..
— Яка максимальна зарплата була?
— Близько 200 грн. в місяць, так. А мінімальна у мене була 7 грн.
Такі умови праці не тільки в жіночій колонії. Віктор нещодавно звільнився з чоловічої виправної колонії №51. На умовах анонімності чоловік розповів нам про особливості перебування і роботи по той бік колючого дроту:
«Умови праці — все на старому обладнанні, норми завищені, як всюди, як завжди було. І відповідно, оплата за цю роботу йде мінімальна. Може, нарахування йде, але ув’язнені, які працюють, отримують максимум відсотків 40 від ставки. Ці гроші діляться серед начальства і серед усіх інших, решти персоналу, який працює безпосередньо в колонії.» – каже колишній в’язень.
Олександр Поворозний, сам відбував покарання, а наразі вже не перший рік займається захистом прав ув’язнених та допомагає їм адаптуватися до нормального життя. Олександр розповідає, що примусова праця — це, крім всього, ще й спосіб тиску на ув’язнених:
«Людина може працювати в 2 — 3 зміни, ними маніпулюють, їм пропонують — ось ви підете по УДЗ, будеш працювати добре, будеш отримувати ну нехай там 200 грн. Знову ж гроші — на папері, реально цих грошей він не бачить …»
Керівництво колонії натомість стверджує, що насправді, ті хто мало отримують, просто погано працюють:
«Нараховується 100% зарплата всім засудженим, які табелюються… Є норми виробітку, як у кожного з нас. Якщо я зробив свою роботу на п’ятірку, значить я можу отримати там, умовно, 30 грн. Якщо я працюю на четвірку, — я отримую 25 грн, якщо я працюю на трійку — отримую 20 і так далі … Якщо вона порушує режим, її раз вивели, на другий — вона сидить в дисциплінарному ізоляторі (ДІЗО — ред.) тиждень, потім вона знову вийшла, знову — в ДІЗО і т.д … Ну звісно, яка заробітна плата може бути?» – каже пан Беньковський.
Та чи справді в’язні працюють недостатньо? Чи, може, результати їхньої роботи використовує хтось інший?
Геннадій Георгієнко керівник пенітенціарної системи Одещини. Він —кадровий держслужбовець та має зарплату у 13 тисяч гривень на місяць. Але при цьому, згідно його декларації, в нього квартира в Києві та новий автомобіль «Хюндай Санта Фє» вартістю понад мільйон гривень.
Різницю доходів та витрат в декларації пан Георгієнко пояснив дещо плутано:
«У 2010-му році повернувся, приїхав, купив квартиру, там рік я не працював взагалі. Тобто я сам киянин і прописка у мене київська. А машина ця не європейська була, я купував її в салоні … Вона не на повному «фуле»… Потім я пам’ятаю, що там доплачував, ще доплачував, за килимки там і ще й ще з реєстрацією…»
На фоні придбання київської квартири та елітної машини керівника тюрем, ще більш разюче виглядає праця, яку ув’язнені одеської жіночої колонії виконують за копійки. Вони шиють костюм «Мисливець». За документами, колонія його продає за 1364 гривні. Чи перепадає щось з цієї суми тим, хто ці костюми виробляє?
Олена Бурлаченко, колишня ув’язнена: «Я за це взагалі нічого не отримувала. Тобто могла отримати, можливо гривень 30 в місяць, а дівчата отримують по 15 — 20 гривень. А цей костюм «Мисливець», з якісної тканини, який коштує на Привозі 3 — 5 тис. грн. А то може бути і більше»
Основні замовники форменого одягу виробництва жіночої колонії – підприємства «ФормСтиль» та «АстраЛюкс». Ці фірми вже давно працюють з силовими структурами та мають неоднозначну репутацію. Тільки за 2016-й рік «ФормСтиль» та «Астра Люкс» продали одягу силовим структурам на понад 100 мільйонів гривень.
Щоб дізнатися, скільки споріднені підприємства заробляють на праці ув’язнених ми зателефонували безпосередньо до ТОВ «Астра-Люкс», та відповідати нам відмовилися, пославшись на комерційну таємницю.
Куди ж іде різниця між ціною продажу костюмів і дуже дешевим його виробництвом в колонії?
Віктор, колишній ув’язнений скаржиться:
«Співробітники пенітенціарної служби, починаючи від простого «баландера» тобто «Вертухая» і закінчуючи безпосереднім начальством беруть участь у схемах. Тобто це одна велика схема. Це товариство з обмеженою відповідальністю.»
До речі, Геннадій Георгієнко – керівник одеських тюрем — чомусь забув задекларувати власність своєї дружини Наталі. Та під час нашої розмови послався на те, що вони давно розлучені, але залишаються в добрих відносинах та опікуються дітьми.
Фігуранти наших розслідувань – щедрі і благородні люди. Перед розлученням часто переписують на дружин все своє майно. Статки дружини Геннадія Георгієнка значно більші, ніж у нього самого. Колишня, як він каже, дружина має земельну ділянку в Київський області в майже два гектари, три квартири в Одесі та будинок на Великому Фонтані.
Також у дружини головного тюремника — два магазини в торговельних центрах Афіна та Кристал. Але колишня депутатка та помічниця нардепа Петра Симоненка, пані Георгієнко, мало відома в Одесі, як успішний підприємець. Хоча, за словами Геннадія Георгієнка, вона займається бізнесом вже понад 30-ть років і все заробила власною працею.
Втім, коли цей матеріал готувався до ефіру, нам стало відомо, що Геннадій Георгієнко пішов з посади керівника пенітенціарної системи Одеської області. «У зв’язку з реформуванням служби» — як йдеться в офіційній відповіді.
Виконуючий обов’язки начальника управління пенітенціарної системи Одещини Сергій Беньковский підкреслив: «Ані Геннадій Вікторович, ані я — ми не зав’язані на тюремному житті. На нашому жаргоні є таке «я не курю и не «ворю». З ними я жодних питань не вирішую.»
Але навіть після зміни прізвищ навряд чи зміниться сама практика використання рабської праці в’язнів. Бо хоч ці заклади офіційно називаються «виправними», їх дуже влаштовує статус «прибуткових».
/Олена Васіна, Слідство.Інфо