Співець “русского мира” і федералізації Олександр Єфремов живе не в буремному Луганську, а Києві, в елітному житловому масиві “Новопечерські Липки”, на Драгомирова, 16, в апартаментах площею понад 350 квадратних метрів.
Родина вимушених переселенців тулиться на одній свіжопридбаній житловій площі. У них усього 238 корисних квадратів, та й ті на сина Ігоря записано. Квартири у цьому житловому комплексі недешеві – від 140 тисяч доларів за однокімнатну.
У рідному Луганську, де панує «русский мир», наразі не стріляють. Однак Єфремови вертатися туди не поспішають. Хоча й сумують за малою батьківщИною.
Олександр Єфремов, біженець із ЛНР:
– Мои предки родились в поколениях на этой земле. Я считаю ее для себя родной, в частности, Луганскую область.
Щоб втішити Єфремових, рушаємо до них у гості.
– К Игорю Александровичу.
– Поднимайтесь.
– Шестой?
Знаходимо квартиру.
– С Игорем Александровичем? Не знаю. Он уехал на работу. Не знаю, кто с ним договаривался. Я его мама.
– А Александр Сергеевич?
– А вы кто? – Мы журналисты.
– Журналисты?
– Александр Сергеевич на работе.
Звісно, треба працювати. Адже за квартиру Єфремовим довелося віддати кількадесят мільйонів гривень – і це за голі стіни! Тепер треба хоч якісь меблі — не на долівці ж спати. За дверима щось гуде — чи то ремонт тягнеться, чи прибирання. Та розпитати про це господарів не вдається.
– А вы провели людей почему?
– Сказали, что ожидают.
– Никто их не ожидает, вообще.
81-річний Іван Пилипович у Свердловську Луганської області залишився вдома і не отримує пенсію із серпня 2014-го. Сам він собі ради дати не в змозі. Допомагати взялася рідня.
Тетяна Миколаївна, мешканка Свердловська (окупована територія):
– Вы знаете, ну мы не одни — людей очень много. Сдаем документы, платим денежки. Это я вам рассказываю, как оно есть. Мы же не можем выехать, а тем более старики, с нашей территории, в нашем положении, вы знаете как. И без денег. И через блокпосты.
На допомогу покликали посередників, в яких налагоджені контакти за лінією розмежування.
– Посредники, они такие вот, шустренькие, знают где уже – дорожки у них протоптаны: «Поможем, давайте, заплатите». Ну а люди же заплатили. А в ответ — ничего. Одним позачисялись денежки, а вот именно таким старичкам, которые за 80 и 80, им именно нету.
– А где они оформляют? Получается они на территории Луганской области или дальше едут? – Нет в Харькове. – В Харькове? – В Харькове, в Артемовске. Ну кто куда едет, у кого где возможности есть.
На вільних територіях можна оформити довідку біженця і відкрити банківський рахунок – щоб отримувати виплати з українського бюджету.
– А документы-то вам дали подтверждающие о том, что он прописан?
– Конечно, дали. И что прописан, что печать там стоим иммиграционной службы. Еще с нас сняли денежки, сказали «Надо».
Газети так званої ЛНР забиті оголошеннями посередників — це поширений бізнес. Телефонуємо за таким номером.
– Есть пенсионер. Он 34-го года рождения. И ему надо бы и справочку продлить, и пенсию оформить.
– Это же придется новую делать старобельскую справку потому что в том городе, где получается, там надо и делать справку пересенца.
– А сколько это будет?
– 2700 с дорогой, со справкой, и плюс гостиница, там 100 гривен в сутки. Может, один раз, может два. Сколько талончиков в сутки дают.
Серед клієнтів не лише пенсіонери, але й місцеві бойовики, фото яких необережно з’являються у соціальних мережах, і які теж отримують статус біженців і пільги. Керівництво області не приховує масштабів явища.
Георгій Тука, голова тимчасової Луганської обласної військово-цивільної адміністрації:
– Спочатку це мене дуже обурювало. А потім з”ясувалося, що це взагалі має якщо не загальний, то досить масовий характер, то я, чесно кажучи, вже почав займатися іншими справами, ніж це. Але ця проблема, вона дійсно існує.
Та навіть більше. Після початку бойових дій на сході Україна понад півроку фінансувала діяльність органів влади на окупованих територіях. Усім посадовцям нараховувалася зарплатня і стаж із доплатами за категорію. Керівництво області визнає, що проблема не вирішена повністю і досі.
Георгій Тука, голова тимчасової Луганської обласної військово-цивільної адміністрації:
– Мені відомий випадок, коли генерал, який зараз, якщо не помиляюсь, очолює МНС ЛНР. Він продовжує отримувати генеральську пенсію. Мені відомий випадок, коли жінка, якщо не помиляюсь, зараз вона міністр чи освіти, чи міністр сільського господарства. Здається освіти. Освіти, так. Вона отримує українську пенсію, як академік Академії наук.
Міністр освіти ЛНР Валентина Ткаченко – це ректорка Луганського аграрного університету і член академії наук України. Міністр МНС ЛНР – Сергій Іванушкін. Свою посаду він отримав у чині полковника. Тепер — генерал.
Георгій Тука, голова тимчасової Луганської обласної військово-цивільної адміністрації:
– Виявляється, не існує механізму позбавлення військового звання генерала. От в законодавстві такий механізм не передбачений.
Тим часом тисячі українців, що захищали Україну у добровольчих батальйонах і дістали тяжкі поранення, не можуть добитися статусу учасника бойових дій.
Родіон Тристан, боєць «Правого Сектору»:
– Самые первые деньги, которые завезли — это с подразделения ребята скидывались. На мое лечение деньги находили волонтерыВ принципе, со всей Украины помогали. И практически выкупили мне жизнь и зрение.
Родіон, молодий юрист, пішов воювати добровольцем. Його поранили в голову розривною кулею. Він понад тиждень лежав у комі, у його голові – близько вісімдесяти металевих уламків. Хлопець втратив око, а друге лікарі рятували, навіть не сподіваючись на успіх.
Родіон Тристан, боєць «Правого Сектору»:
– С левым глазом получилось очень хорошо. То есть, на данный момент я уже вижу 53 процента. По правде говоря, я и на 30 процентов не мог рассчитывать. А на данный момент я уже более-менее могу читать.
Уже майже півроку Родіон живе за рахунок допомоги друзів. У компенсації за втрату працездатності, як пораненому в бою захиснику України, йому відмовили.
Родіон Тристан, боєць «Правого Сектору»:
– Один полковник, не буду уточнять какой именно, на мой вопрос по поводу лечения и прочего, прочего, сказал такую интересную фразу, достаточно правильную в описании ситуации: «Ну ты же добровольцем, ты ни на что не рассчитывал? Ну вот ни на что и не рассчитывай». Собственно, так оно и получается.
Тим часом у Луганській області поширюється новий метод легалізації каліцтв унаслідок бойових дій. Жінка на фото, судячи з інформації з соцмереж, – активно допомагала бойовикам. Вона втратила руку і ногу після вибуху.
У виписці із медичної карти від першого жовтня 2014 року зафіксована мінно-вибухова травма. А першого березня 2015 року луганський МСЕК видав їй довідку про нещасний випадок на виробництві.
Ідеальне прикриття для отримання з українського бюджету регресу тим, хто ще вчора піднімав пропори Росії на блокпостах так званих народних республік. Схема працює безвідмовно.
ОЛЕКСАНДР КУРБАТОВ, Слідство.Інфо