0

30 січня Дніпропетровськ прощався з героєм. У бою під Донецьком загинув десантник Олександр Черніков, позивний Репортер. У цивільному житті він був нашим колегою, журналістом-розслідувачем, який добровільно пішов захищати Україну. Наш сюжет не буде розслідуванням. Це присвята людині, яку кожен українець повинен знати і пам’ятати.

– Планов громадье. В первую очередь это связано, кстати, с возвратом домой. Потому что все понимают, что дома нужно хозяйничать, дома нужно строить, создавать. А чтобы это все было в нашей ситуации, нужен мир.

REPORTER_screen 2Олександр Черніков любив життя і завжди хотів миру. От тільки розумів, що мирне небо потрібно захищати. Тому, навіть маючи гарну роботу, вільну англійську, вагітну дружину і потрібні зв’язки, у березні минулого року пішов до військкомату.

 – Я ехал в военкомат с пониманием того, что 90% меня заберут. Я даже собрал себе сумочку с провизией. Жена после некоторого разговора поняла, что если это произойдет, то так и надо.

 Це рішення було не випадковим. Сім років тому Олександр так само пішов добровольцем у десантники. Це добре памятає журналістка Олена Тонконог: «Он настолько был безотказным. Любая радость, беда — плечо. Вот этот ростище, и ты к нему прижмешься. Наверное, поэтому и пошел в первых рядах защищать Украину, потому что по-другому не мог».

REPORTER_screen 3Потім, повертаючись з війни у відпустку, Олександр не шукав способу залишитися в тилу, хоча мав можливість це зробити.

– Как нужно приблизить этот мир? То есть, продолжить то, что уже начали. Ребята таких же убеждений. Все настроены продолжать, чтобы довести это до логического конца.

Його останнім завданням було вибити бойовиків з блок-посту, звідки ті постійно обстрілювали Авдіївку. Андрій Климачов теж брав участь у тому бою. Він був останнім, хто бачив Олександра живим. «Мы удерживали три дня блок-пост, который взяли. Через каждые час-полтора были нападения. Александр оставался прикрывать нас. Меня одним из первых ранило, и они прикрывали нас».

REPORTER_screen 4У перервах між атаками Олександра надіслав другу останнє повідомлення. У ньому жодної паніки. Сухий текст. “Тримаємо позицію. Весело” і смайлик. Десантник Вадим Полинець згадує: «При нападении вражеской стороны по ним работали танчики. И на отходе он и погиб».

REPORTER_screen 5

REPORTER_screen 6Його шукали цілий тиждень. Сподівалися на те, що він поранений, або навіть потрапив у полон. За таких обставин це було б позитивом, каже друг Олександра, журналіст Руслан Уралов: «Я помню провел ночь, обзванивая райсоветы, больницы, госпитали в его поисках. Нашли в Харькове Александра Черникова, но другого».

REPORTER_screen 7Руслана, як волонтера, добре знали усі побратими Олександра, тому теж допомагали, хто чим може.

Та дива не сталося. Тіло знайшли, коли знову відбіли той самий блок-пост. І ще кілька днів через обстріли не могли вивезти з поля бою. Разом з Олександром у кривавих боях загинуло ще 16 бійців його рідної 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади.

«Все-таки мы его заняли. Сейчас наши ребята там держат оборону», – каже Вадим Полинець.

А вдома в Олександра залишилися дружина Іра і двомісячна донечка, Оленка, до яких він так любив повертатися. Свою маленьку дитину він бачив лише кілька разів перед поверненням в АТО.

– Я уверен, что каждый едет с внутренним убеждением, что я вернусь. Иначе, иначе никак. С другим убеждением нельзя.

REPORTER_screen 8Героїчна смерть і самопожертва Олександра не переконають тих у Донецьку, хто вірить в існування фашистів-людожерів у сусідньому Дніпропетровську. Головне, щоб ми не забули, заради чого загинув журналіст-десантник із позивним Репортер. І не забули про тих, для кого він був єдиним годувальником.

REPORTER_screen 9У журналіста і десантника, захисника України Олександра Чернікова залишилися дружина і двомісячна дочка. Ми не можемо повернути їм загиблого в бою батька і чоловіка. Але можемо допомогти із вдячності за віддане заради нас із вами життя.

REPORTER_screen 10ОЛЕКСАНДР КУРБАТОВ, Слідство.Інфо