Минулого року українські дипломати в Брюсселі заявили, що наші Збройні сили стають чи не найсильнішими в Європі. Мовляв, українська армія вже входить у п’ятірку найкращих на континенті.
Справді, порівняно з початком війни на Донбасі рівень українського війська відчутно покращився. Але, як довідалось Слідство.Інфо, в деяких частинах ситуація лишається настільки жахливою, що якщо і порівнювати їх з європейськими арміями, то хіба лише з середньовічними.
На цих кадрах – відкриття бази полку «Дніпро-1» у Дніпропетровську. Все до останнього цвяха тут – заслуга волонтерів. Ремонт робили власними руками та власним коштом.
ЮРІЙ БЕРЕЗА, командир полку «Дніпро-1»:
– Це приміщення – це для наших побратимів, які пов’язані з Донецьком.
А це – презентація пересувних пунктів розміщення нацгвардійців. Машини придбали за державні гроші. З неабияким інтересом та прискіпливістю Арсеній Яценюк, Степан Полторак та Арсен Аваков на камери особисто перевіряють, наскільки ці новенькі КУНГи теплі та комфортні.
– Ви цілу ніч там проспали?
– Три ночи, 18 человек спали.
– Місця вистачає?
– Так точно, хватает места.
– Там на одній полиці четверо?
– Так точно.
– Нормально?
– Вчетвером отлично.
Здавалося б, потроху справи в українській армії покращуються. Однак далі ми розкажемо вам про 53 окрему механізовану бригаду, про яку у Міністерстві оборони та Генштабі, вочевидь, забули взагалі.
– Ну вот как-то так мы живём. Это всё вода…
Ці кадри виклали в мережу Фейсбук бійці 53-ї бригади, яка зараз базується на військовому полігоні на Дніпропетровщині. Таке по телебаченню не показують. І прем’єру та міністрам теж.
– Ну вот кровать, вот его грамота, которой он ограждён, а вот его угол – он мокрый весь нахрен. Я уже сплю поперёк у людей в ногах. Спати неможливо.
Хлопців вивели з зони АТО для бойових злагоджень і поселили в болоті під назвою навчальний полігон. В сухих умовах тут – хіба що командир, бо живе він у КУНЗі. Солдати кажуть, що їм зараз гірше, ніж на передовій. Усе буквально плаває.
– Зніми двоспальний люкс. Нету Зайца, а то у него нары уже поднимались, когда вода поднималась.
З водою у наметах військові довго боролися самотужки. Кажуть: викручувалися, як могли.
ОЛЕГ, військовослужбовець 53 ОМБР:
– Каждый взял лопату, начал окапываться. Где-то были мысли переезжать, в соседних подразделениях выкопали траншеи, сделали самодельные дренажные системы и вода постепенно чуть-чуть ушла. Но саму проблему – жить в таких условиях – это никто не решил.
Поки хлопці рятували свої намети від затоплення, не стало води для побутових потреб. Наприклад, лазня на момент нашого спілкування з військовими на полігоні не працювала вже рівно місяць.
«ЛУНТІК», військовослужбовець 53 ОМБР:
– Бомжі живуть краще. Вмитися, побритися, помитися… Про прання мови вже взагалі ніякої не може бути. Умови надзвичайні, як для мирної території сурові.
Але то був лише початок. Коли вдарили морози, намети бійців 53-ї бригади лишилися без дров, які має постачати військове відомство. Це при тому, що по сусідству з полігоном – лісництво Міноборони.
ОЛЕГ, військовослужбовець 53 ОМБР:
– И вот этих топливных брикетов при моей памяти всего-навсего – три машины за весь период. Это на н-ное количество палаток, которые находятся на территории части.
Чекати дрова від МО – означало просто замерзнути в полі. Деревину для обігріву бійці добували самостійно – на свій страх і ризик.
ОЛЕГ, військовослужбовець 53 ОМБР:
– Доходило до того, что иногда, когда выезжаешь за дровами, догоняют тебя всп-шники, догоняют лесники, машину арестовывают и дрова и везут обратно.
Дрова у 53-й ОМБР на вагу золота не лише через те, що їх важко знайти. Деревину потім треба якось довезти до полігону. Бригаді не видають бензин, щоб заправляти машини та бензопили. І тут не знаєш – заздрити кмітливості військових чи співчувати.
«ЛУНТІК», військовослужбовець 53 ОМБР:
– Маючи доступ до конфіскату, який щоденно конфіскується та виливається, один, два, три рази не виливаєш, береш це відеречко з горілкою, йдеш на склад, міняєш на бензин і таким чином пиляєш дрова.
У бригаді катастрофічно збільшилась кількість хворих. Бійці розповідають: щодня на відправку до військового шпиталю у Черкаському стоїть черга з десятків хлопців.
«ДОК», військовослужбовець 53 ОМБР:
– Є медпункт, є буржуйка. Лічим тим, як получається. Фізрозчини – де його тримати. Холодно, воно все перемерзає або замерзає.
Медзаклад, розповідає «Док», переповнений. Потрапити туди можна хіба що зі страшною лихоманкою або переломами – якщо буде на чому довезти хворого до шпиталю.
«ДОК», військовослужбовець 53 ОМБР:
– Якщо є машина заправлена – везем. А якщо немає, до ранку пробуєм дотягнути, потом рєшаєм проблему. Але вони сьогодні їдуть, завтра не їдуть. Воно може посеред дороги стати і всьо.
Обурені ситуацією й волонтери, які допомагають 53-й бригаді. Кажуть: військові спочатку не розповідали, в яких умовах проживають. Не хотіли скаржитися.
БОРИС ПАТИЧЕНКО, волонтер:
– На вопрос «чего молчали?» – ну, мы не будем жаловаться. Мы будем пока решать проблему сейчас.
Борис згадує: військовослужбовцям привозили іржаву воду, від якої у бійців почали псуватися зуби. Волонтерську допомогу командування приймало, однак до хлопців вона доходила із запізненням.
БОРИС ПАТИЧЕНКО, волонтер:
– Мы помогали как могли. Опять же – мы, другие волонтёры Днепропетровска, особенно Ирина Кашлевская. Она доставила 20 тонн воды, которую не выдали сразу, командование ответило: мы выдадим тогда, когда будет всё подразделение 53-й.
Волонтери не розуміють, чому командування не хоче йти назустріч своїм же підлеглим.
СВІТЛАНА СВЕРДЛІЧЕНКО, волонтер:
– Ребята в принципе были готовы к таким условиям, они и окопали палатки. Но предусмотреть всё в той местности, с которой они не знакомы… Ведь большинство ребят, которые служат в этой бригаде, они далеко не местные. Наверное, это явилось для них бОльшим испытанием, чем всё остальное.
Ми досі чекаємо відповідь на свій офіційний запит у Міноборони, яке переадресувало його Генеральному штабу. Коли ми зателефонували заступнику начальника прес-служби Генштабу Владу Волошину, той здивувався, що питанням 53-ї бригади зацікавились журналісти.
ВЛАД ВОЛОШИН, заступник начальника прес-служби Генерального штабу:
– Зрозумійте, коли людина приходить у військо, мобілізований, він зразу каже: от мені треба те, треба те, треба те. А йому кажуть: слухай, подумай своєю головою і зроби це, достав собі сам.
– Як ви думаєте, це нормально?
– Звичайно, нормально!
А от під час інтерв’ю пан Волошин не став заперечувати: проблеми у 53-й бригаді дійсно існують.
ВЛАД ВОЛОШИН, заступник начальника прес-служби Генерального штабу:
– Існували проблеми щодо проплати, там була заборгованість близько 600 тис. Проте вже сьогодні, наскільки я знаю, тому що спілкувався з представником квартирно-експлуатаційної частини, яка займається цим, пройшло кілька траншів і вже майже ця заборгованість погашена.
За словами представника Генштабу, з водою і пальним розберуться найближчим часом. На полігон щодня приїжджає сім машин з дровами. Це на 200 з гаком наметів. На наше прохання бійці 53-ї бригади надіслали нам фото цих дров. Судіть самі.
Стосується гасло «дістань собі сам» всієї української армії чи лише 53-ї бригади – ми запитали в демобілізованих ще з першої хвилі військових. Досвідчені бійці 20 БТРО, який свого чАсу теж базувався на полігоні в Черкаському, не розуміють ситуації.
РУСТАМ КЕЛДІЯРОВ, демобілізований головний старшина 20 БТРО:
– У нас каждый день выезжала машина с людьми до 12 человек, с бензопилами. Там лесник нам указал место, где были упавшие деревья и сухостой. Мы там каждый день ездили и это минимум – каждый день 2 машины сами себе готовили.
Попри гучні заяви керівництва, процес забезпечення української армії, як і раніше, шкутильгає на обидві ноги. Наші збройні сили досі хворі. Обіцянки про реформи і реальність існують у нашій країні в паралельних світах, які скоро не матимуть між собою нічого спільного.
ЮЛІЯ БРИК, Дніпропетровськ для «Слідства.Інфо»