Забутий список завдань: як окупанти під час окупації Київщини обстрілювали мирне село та мінували міст

«Замінувати міст», «обстріляти сусіднє село», «вести докучливий вогонь» — список завдань російських військових на день, знайдений у залишеному окупантами селі на Київщині. «Слідство.Інфо» дослідило цей список і переконалося: більшість цих злочинів і справді були втілені в життя. Також журналісти мають прізвища та імена ймовірних виконавців.

Журналісти «Слідства.Інфо» дізналися раніше невідомі деталі про перебування у Чорнобильській зоні відчуження 38-ї мотострілецької бригади окупантів із Далекого Сходу Росії. Журналісти знайшли список і докази вчинених ними злочинів на Київщині та Житомирщині, а також поспілкувалися з людьми, які підтверджують отримані знахідки.

ЧОРНОБИЛЬСЬКА ЗОНА ОКУПАЦІЇ

Зона відчуження, яка виникла у результаті аварії на Чорнобильській АЕС, опинилася під російською окупацією практично з перших днів повномасштабної війни. Звільнити ці території українським захисникам вдалося лише на початку квітня. Тобто, вони були окуповані понад місяць.

Так, фактично з перших днів війни, в окупації опинилося селище Поліське, що за 16 кілометрів від українсько-білоруського кордону.

Колись Поліське було центром цілого району і в ньому проживало понад 10 тисяч осіб. Втім, після аварії на ЧАЕС практично все населення евакуювали в інші райони України. Саме в Поліському російські війська вирішили розміститися під час вторгнення. 

Вже після втечі росіян українські захисники знайшли в цьому селі шеврон з підписом «Витебская». З огляду на це можна подумати, що йдеться про військовий підрозділ Білорусі, названий на честь її міста.

Насправді ж цей шеврон належить військовому формуванню з Далекого Сходу Росії. А саме — 38-й окремій мотострілецькій бригаді з села Єкатеринославка Амурської області. Слово «Витебская» у назві підрозділу залишилося з часів Другої світової війни. З того ж часу підрозділу дісталося і звання гвардійського, яке в Росії вважається ознакою «елітності».

Шеврон 38-ї окремої мотострілецької бригади із села Єкатеринославка Амурської області Росії

38-а бригада є складовою 35-ї загальновійськової армії РФ, куди входить і 64-а бригада з Хабаровська, відома в медіа як «бучанські кати». Донині не було чітко зрозуміло, де саме в Україні була 38-а бригада. 

На початку квітня Сухопутні війська Збройних сил України публікували фото зі спаленою технікою та обгорілим шевроном цього підрозділу. «38-а окрема мотострілецька бригада Збройних сил Російської Федерації і її металобрухт. Точніше, це саме те, на що перетворюють наші захисники підрозділи і частини окупанта, якими б «елітними» вони не були», — написали українські захисники, щоправда, не уточнили, де саме це відбулося.

Втім, «Слідство.Інфо» отримало докази, які підтверджують, що принаймні у перший місяць війни ця бригада перебувала на території Зони відчуження на півночі Київщини.

ЗАБУТИЙ СПИСОК ЗАВДАНЬ

До журналістів потрапив написаний від руки список окупантів із 38-ї бригади, знайдений у Поліському. Крім цього списку там також був перелік завдань на день, а саме — 23 березня. Це приблизно за тиждень до звільнення Київщини від російських військ. Цей перелік завдань дозволяє відтворити порядок денний окупантів. Зрозуміти, де саме вони були і які саме злочини вчиняли.

У першому пункті списку йдеться про мінування мосту через річку Уж та самого селища Поліське. Як дізналися журналісти, міст через річку Уж біля Поліського нині підірваний.

У третьому пункті завдань окупантів на день згадується село Радча Житомирської області, яке розміщується за три кілометри від українсько-білоруського кордону. Воно було в окупації з перших днів війни.

П’ятим пунктом стоїть завдання«отвезти инсулин в Марьяновку». Мар’янівка — село за 10 кілометрів від Поліського. Ймовірно, ліків могли потребувати місцеві мешканці, хворі на цукровий діабет. У результаті авіаудару у цьому селі в перші дні війни загинули щонайменше четверо цивільних мешканців.

Шостим пунктом згадується ще одне покинуте село Тараси, розташоване поблизу Поліського і недалеко від села Мотійки Народицької громади.

Також серед завдань окупантів на 23 березня зазначені обстріли Збройних сил України та мирних населених пунктів.

Так, дев’ятим пунктом написано: «Ввести в практику стрельбу из БМП для тренировки». Наступним пунктом: «ЗСУ тоже тренировать, вести беспокоящий огонь с запасных позиций». Так званий «беспокоящий огонь» — це обстріли, метою яких є не влучити в ціль, а здійснювати психологічний тиск.

У передостанньому пункті написано: «Народичи обстрелять». Народичі — центр громади на Житомирщині, розташований за 20 кілометрів від Поліського.

Про часті обстріли Народицької громади, до якої входить низка сіл, «Слідству.Інфо» розповів керівник Народицької селищної військової адміністрації Олег Ярмолюк.

«Були обстріли, і мінометні, були обстріли і градами, були обстріли і з гелікоптерів, які на нашій території досить таки ефективно працювали до певного періоду часу, поки не підійшли певні сили, які могли їм завдати ударів», — зазначив Ярмолюк.

Також він розповів, що в сусідньому до Народичів селі Селець у результаті обстрілів у другій половині березня загинула одна людина, а інша згодом померла у лікарні. Ярмолюк вважає, що «прильоти» могли бути саме з території Поліського.

«Воно так і йшло. Більше всього, що воно звідти і йшло. Тому що воно йшло так, якщо скажемо, не по прямій, а отак звідти і сюди пішло. Тобто це, більше всього, що територія була поліської зони», — розповів керівник військової адміністрації.

А 23 березня, коли окупанти ставили собі завдання обстріляти Народичі, снаряди прилетіли у село Залісся Народицької громади. Від нього до Поліського – 13 кілометрів. Утім, того дня ніхто не загинув.

Про те, що з території Поліського окупанти могли обстрілювати, зокрема, й Народичі, журналістам розповідали і українські захисники.

Ось що розповів журналістам про обстріли окупантів з території села Поліське український військовий з позивним «Чех»: «Звідси могли доставати САУшки (самохідні артилерійські установки, — ред.) їхні майже до Іванкова і 100% діставали вони до Овруча, Базар, Народичів. Стояли вони, перезаряджали тут «Гради», потім виїжджали на край Поліського на поле. Звідти вони вже тулили по Житомирщині, сюди в сторону Іванкова».

ІДЕНТИФІКОВАНІ ОКУПАНТИ

Разом зі списком завдань до журналістів потрапив і перелік росіян, які можуть бути причетні до їхнього виконання.

Судячи з документу, ці окупанти входять до підрозділу зв’язку. «Слідству.Інфо» вдалося ідентифікувати щонайменше п’ятьох осіб із цього списку.

Один із фігурантів списку — старший прапорщик і старший технік роти Сонін Владімір Ніколаєвіч. Як встановили журналісти, нині йому 35 років. На сторінці в «Однокласниках» є його старе фото, якому понад десять років. Проте, за допомогою соціальних мереж дружини окупанта, «Слідству.Інфо» вдалося знайти новіше його фото.

Ще один росіянин із 38-ї бригади — Грогулєнко Євгеній Ніколаєвіч. Він має звання сержанта і обіймає посаду командира лінійно-кабельного відділення. Журналісти з’ясували, що він народився у квітні 1977 року. У мережі «Однокласники» вдалося знайти одне його фото десятирічної давнини.

За допомогою онлайн-мапи Russian War Criminals «Слідство.Інфо» встановило деякі дані про капітана і помічника начальника зв’язку Бєрєзуцкого Сєргєя Валєр’євіча. Зокрема, що він народився 6 січня 1989 року. За допомогою інших джерел журналісти дізналися, що він родом із села Красногвардійське Ставропольського краю.

Журналістам також вдалося знайти фото у соцмережах, на якому, ймовірно, зображений Бєрєзуцкій.

Імовірний капітан Сєргєй Бєрєзуцкій

Чоловік на фото, як і Сєргєй Бєрєзуцкій, родом із Красногвардійського і, ймовірно, служить у Амурській області, де й базується 38-а бригада. Як і Бєрєзуцкій, він отримав звання капітана.

Крім того, син чоловіка на фото представляв на змаганнях село Єкатеринославку, де дислокується згаданий підрозділ. Також син росіянина фотографувався у військовій формі батька з «гвардійським» значком. Такий значок можуть носити лише військові тих підрозділів, яким присвоєно звання гвардійських. 38-а бригада, нагадаємо, має таке звання.

Також за допомогою бази Russian War Criminals журналісти ідентифікували ще кількох окупантів 38-ї бригади. Це 28-річний сержант й інструктор відділення зв’язку Кіріл Канаєв родом з міста Кізел Пермської області, а також 42-річний прапорщик Алєксандр Нєбураковскій родом із села Березівка Амурської області Росії.

Після втечі 38-ї бригади з Київщини, схоже, її спіткала невдача і на Харківщині. У червні медіа повідомляли про значні втрати 35-ї армії РФ, насамперед 38-ї та 64-ї бригад РФ. Цю інформацію підтверджував керівник Офісу Президента Андрій Єрмак. Що зараз із цим підрозділом — достеменно не відомо.