Понад рік тому, в колонії №120 в окупованій Оленівці стався вибух. Тоді загинуло понад 50 військових полку «Азов», ще понад 70 отримали важкі травми. Військовий полку «Азов» Олександр отримав важкі поранення під час теракту в бараку №200. Наразі Росія не допускає міжнародні організації до українських військовополонених, тому рідні захисника не знають, де і в яких умовах його утримують.
Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися зі Світланою — жінкою військового полку «Азов» Олександра, який тяжко постраждав під час вибуху. Він досі перебуває в полоні, але що з ним і де він — точно невідомо.
МАРІУПОЛЬ — ЦЕ БУЛО ПЕКЛО НА ЗЕМЛІ
Олександр — від 2015 року служить в полку «Азов». Родина усі роки жила в Маріуполі. Влітку 2021-му чоловік Світлани звільнився з полку.
«Ми хотіли жити мирним життям, у нас були свої плани. Вони майже здійснилися, але 24 лютого зранку зателефонував мій брат і сказав, що почалось повномасштабне вторгнення. І вже о 6 ранку чоловік одягнув військову форму і пішов до своєї частини, щоб захищати нашу Україну. І почалось очікування. Дуже важке очікування», — згадує Світлана.
Світлана — дружина військового полку «Азов», який знаходиться у російському полоні
Окупанти почали знищувати Маріуполь — місто бомбили ракетами, градами та авіабомбами.
«Наші рідні — усі герої, усі, хто захищав Маріуполь. Бо Маріуполь — це було пекло на землі, саме справжнє пекло», — каже Світлана.
Востаннє Світлана бачила чоловіка 7 березня 2022-го. Він приїхав додому у найтихіший день. Тоді в місті вже не було ні води, ні світла, ні газу.
«Він приїхав, якось помився в холодній воді, переодягнув форму. І сказав, що все буде добре, все буде гаразд. Заспокоював мене. Але тоді ми вже розуміли, що нічого не буде добре», — розказує Світлана.
Жінка залишалась у Маріуполі до 17 березня. Їй дивом вдалось виїхати разом з сусідом.
«МИ ВИХОДИМО В ПОЧЕСНИЙ ПОЛОН, ЧЕРЕЗ 3-4 МІСЯЦІ ПОВЕРНЕМОСЬ»
З чоловіком Світлана втратила зв’язок. Але вона знала, що він знаходиться на «Азовсталі».
«Потім він мені вже зателефонував, коли виходив, так мовити, в почесний полон, коли їх здавали. Це було з 19 на 20 травня, десь о 12 годині ночі. Він зателефонував по відеозв’язку, сказав: «Не хвилюйся, ми виходимо в почесний полон, через 3-4 місяці ми повернемось і все буде гаразд», — згадує Світлана.
Через 5 днів жінці зателефонували з Міжнародного комітету Червоного Хреста і повідомили, що Олександр зареєстрований у них як військовополонений.
«Потім ми зідзвонювались з іншими дружинами, з рідними військових, і сталося так, що 16 травня Червоний Хрест не робив зовсім ніяких списків. І таким чином дуже багато тих, хто виходив у полон 16-17 травня, не зареєстрували як військовополонених. І я знаю дуже багато родин, які досі добиваються, щоб їхнім рідним надали статус військовополонених, а не безвісти зниклих», — каже Світлана.
ОЛЕНІВКА. ПОРАНЕННЯ
Олександру вдалось кілька разів зателефонувати дружині, коли він вже знаходився в Оленівці у полоні. Подружжя говорило 26 червня 2022 року. Після цього зв’язок обірвався.
«Сказав, що годують їх погано, питної води майже немає. Але вони тримаються, казав: «Все буде гаразд, не хвилюйся, ми сильні, ми все це витримаємо», — згадує Світлана.
Олександр — військовий полку «Азов»
Наприкінці грудня минулого року жінка дізналась, що Олександр був важко поранений під час вибуху в Оленівці. Звільнені військовополонені також розповіли їй, що він тільки на початку грудня почав ходити.
За їхніми словами, росіяни до барака №200 полонених полку «Азов» перевели напередодні вибуху.
«Вони (звільнені військовополонені, — ред.) казали, що бачили, як хлопців заганяють у цей барак, як вони самі туди переносять якісь ліжка, побутові речі. І потім вже вночі почули вибух. Побачили, як палає цей барак, як наші рідні кричать, як їм там важко було», — передає Світлана.
Жінка сама шукала чоловіка у списках поранених та загиблих. Міжнародний комітет Червоного Хреста досі не підтвердив, що Олександр отримав поранення в Оленівці.
В організації журналістам відповіли, що Росія не допускає їх до полонених, хоч вони й просили про це. Вперше делегати приїхали до Оленівки через кілька днів після розташування там військовополонених.
«Питної води у достатній кількості не було, тому через пару днів наші спеціалісти привезли цистерни з водою. Більше візитів не було, хоча Міжнародний комітет Червоного Хреста неодноразово просив доступ до людей в Оленівці. Зокрема після трагедії. Ми вимагали доступу не до місця, а до людей. У тому числі до поранених», — говорять «Слідству.Інфо» в Міжнародному комітеті Червоного Хреста.
Світлана сподівається, що найближчим часом Росія віддасть Україні поранених в Оленівці військовополонених.
«Дуже важко про це говорити, тому що цей біль не втихає. Ми чекаємо наших рідних постійно, ми боремося за них, ми робимо все можливе, щоб їх повернути. Але, на жаль, час йде, але все так і залишається на місці. Ми сподіваємось, ми віримо, що наші рідні повернуться до своїх родин».
