23-річний Микита Семенов долучився до війська одразу після школи, у свої 18. Вступив до «Азову» і на початку широкомасштабного вторгнення обороняв Маріуполь. З бункера «Азовсталі» за наказом вийшов у полон, де пробув 3,5 року.
За цей час Микиту утримували в трьох в’язницях, він схуд на 25 кг. На одній із «прийомок», каже чоловік, усім полоненим з «Азову» зробили помітки на спині, аби їх били жорстокіше за інших. Після кількагодинних знущань Микиту Семенова намагалися завербувати на війну проти власної країни. «Ти тут здохнеш. Але у тебе є вибір. Ти можеш підписати контракт…», — пропонували Микиті.
У липні 2025 року військовий повернувся в Україну. Тоді ж дізнався, що поки був у неволі, його батько також долучився до війська. «Я зараз ним дуже пишаюсь. Хоча прийнято навпаки. А тут, бачите, я собі дозволяю таку розкіш, пишатися своїм батьком», — каже Микита Семенов.
Про це йдеться у матеріалі «Слідства.Інфо».
В «АЗОВ» — ЗІ ШКОЛИ
23-річний Микита Семенов родом із Одеси. Народився у російськомовній сім’ї, проте каже: “Мати з дитинства хотіла, щоб розмовляв українською”.
«З першого по п’ятий клас я вчився в українській школі. Потім мене перевели в іншу школу і так сталося, що мені довелося вчитися в російськомовному класі. Хоча це вже було після 2014 року. Незважаючи на це, з дитинства на всіх урочистих заходах мама вдягала на мене вишиванку», — згадує Микита Семенов.
У підлітковому віці Микита відчув несправедливість через захоплення Росією Криму і вторгнення в Донецьку та Луганську області. І одразу після закінчення школи, у 18 років, вирішив стати до лав «Азову».
«Пішов служити влітку 2021 року. Це були часи локдауну і коронавірусу. Я поїхав із групою друзів, не один. Ми всі поїхали в підрозділ, одразу на гарнізон. Грубо кажучи, я зі школи знову потрапив у школу. Я офіційно підписав контракт і був зарахований на посаду стрільця-гранатометника», — каже чоловік.
На момент широкомасштабного вторгнення Микиті було 19, разом із побратимами в цей час він був у Маріуполі. Під час перебування у бункері «Азовсталі», каже, іноді навіть вдавалося почитати книжку під ліхтариком чи зробити нотатки на папері. Записки перед виходом у полон довелося знищити, а от деякі книжки забрав із собою.
«Це були «Крамниця старожитностей» Дікенса та «Відьмак» Анджея Сапковського. І «Конан Варвар» ми лишили, бо не вліз», — пригадує Микита.
КОЛОНІЯ В ОЛЕНІВЦІ ТА СІЗО У ТАГАНРОЗІ
Микиту та інших полонених повезли до Оленівської колонії, де чоловік схуд на 25 кілограмів. Чоловік каже, що за понад 3 роки у в’язницях харчування саме там було найгіршим.
«На Оленівці, елементарно, помел крупи не засвоюється. Скільки не з’їси — не наїсися. І буде повний шлунок, це навантаження, ти його вбиваєш», — говорить військовий.
Далі Микиту етапували до слідчого ізолятора №2 міста Таганрог Ростовської області РФ. Утримання полонених там супроводжувалося постійними побиттями та допитами: «Мене забрали [на допит], завели, кажуть: «Ну, ти хлопець молодий, говори, мабуть, чесно». Я: «Добре, так точно, чесно». — «Вбивав громадян?». — «Ні, не можу знати». — «А російських солдат вбивали?». Я кажу: «Мабуть, так». — «А конкретних?» — «Не можу знати». Я зрозумів, що зараз зачіпляться і все, там, цивільні чи не цивільні, — отримаю в будь-якому випадку. Він каже: «Ну, давай ти, може, подумаєш, а ми тобі зараз позу таку зробимо, щоб ти подумав».
Після цього Микиті зав’язали руки і ноги скотчем та об’єднали їх. Чоловік каже, що в цей момент був ніби гойдалка. У такій позі військового віднесли в камеру очікування. Через деякий час повернули назад на допит.
«Ну що, щось придумав?» Я кажу: «Ні». І починають пробивати по тих ділянках, де чутливо. І справа в тому, що спочатку пробивають дуже сильно. Там в ділянку колін, ліктів, просто по ногах. А потім не треба бити дуже сильно, щоб робити боляче. Просто статично набиваєш одне і те саме місце, і там утворюється така гематома. Ділянка, яка просто болить, затікає», — каже Семенов.
Якщо хочете бачити більше злочинів Росії на нашому сайті, підтримайте нашу роботу одноразово або щомісяця. Також ви можете підписатися на щомісячний донат на Монобазі!
Після того допиту до камери Микиту несли, адже самостійно йти після такого побиття він не міг.
Їжа в Таганрозі також була жахливою: «Могли просто кістки риб’ячої голови, як у нас було, це називається «ставка не зайшла». Коли дають наче макарони, але ж там все перемішано, риба вся ця, ну риба смердюча, зелена вся. Без смаку їжа взагалі, ніякої калорійності, ніякої ситості ти не відчуваєш. Ти просто з’їв і не помер».
Режим у СІЗО Таганрога Микита називає халатним і таким, що іноді міг грати на руку полоненим.
«Там не було до певного часу камер спостереження і були сліпі зони. Десь можна було заховатися, докуняти, десь щось зробити в своїх цілях. Десь може взяти не шість книжок, а дванадцять, наприклад. Це вже під кінець — моменти розкоші», — згадує звільнений з полону.
«ТВОЯ КРАЇНА ТЕБЕ ПОКИНУЛА. ТИ ТУТ ЗДОХНЕШ»
Значно жорсткішим був режим у СІЗО №3 міста Кізел Пермського краю РФ. Це останнє місце несвободи, де утримували Микиту Семенова. З нього чоловіка вже повезли на обмін.
У слідчому ізоляторі Кізела, згадує Семенов, була тривала і жостока «прийомка», під час якої особливо жорстоко били полонених із «Азову». Російські тюремники зробили їм зеленкою помітки на спинах, аби всі співробітники знали, де серед бранців саме азовці.
«Це береться палиця, її мокають у зеленку. У когось там «Z» вибили отак. На спині. Це вже гематомами вона потім вискочила», — розповідає Микита.
Найбільшим шоком для військового під час «прийомки» у Кізелі став момент, коли співробітники СІЗО лупцювали полонених і при цьому змушували їх вголос читати молитву.
«Тебе ходять, б’ють і змушують«Отче наш» читати. А я її ще не знаю, я молитов взагалі не знаю. І от просто ти читаєш там молитву, там щось бубниш собі… А деякі елементарно не знають її російськуою мовою. Такі теж є. І я от щось бурмочу, бурмочу… Бах! Бах! Чую крик. І це прям якийсь сценарій, епізод із фільму жахів», — ділиться військовий.
Під час цієї «прийомки» Микиті Семенову також пропонували долучитися до російського батальйону імені Богдана Хмельницького й піти воювати проти власної країни.
«Далі мене повели, кажуть, що підрозділ який? — «Азов». — Ясно, ну все, тобі, коротше, тут, кінець тобі. Хтось каже: «Твоя країна тебе покинула, ти бачиш, куди привезли? Не бачиш і не знаєш. Ти тут здохнеш. У тебе є вибір. Ти можеш підписати контракт у батальйон Богдана Хмельницького. Я кажу: «Я не можу, громадянине начальнику. Я ж присягу давав». Він каже: «Ти просто боїшся». — «Я? Ні». — «Точно не боїшся?» І як замахнувся, я того не бачив, але отак я відчуваю, що поруч зі мною чимось вдарив», — каже Семенов.
Після так званої «прийомки» на спині Микити були суцільні гематоми, було складно піднімати руки, набрякли ноги: «Я навіть не знав, що таке взагалі у мене може бути. Це було десь два тижні, і вони взагалі не спадали».
У ізоляторі Кізела впродовж всього часу полоненим було заборонено між собою розмовляти, будь-які дії можна було робити лише за командами, увесь день можна було тільки непорушно стояти на місці. У цьому місці несвободи Микита провів майже два роки. 4 липня 2025 року Микита Семенов повернувся в Україну.
«Мені дуже приємно, що всі так мене чекали. У мене батько теж пішов служити. Я ним зараз дуже пишаюся. Хоча, прийнято навпаки, а тут, бачите, я собі дозволяю таку розкіш пишатись своїм батьком», — говорить чоловік.
