«Разговаривать по-русски!»: як росіяни викрали вчительку математики та знущалися над її сім’єю

Села Новий та Старий Биків на Чернігівщині знаходяться зовсім поряд, їх розділяє лише невелика річка Супій. У перші ж дні війни у Старому Бикові російські солдати розстріляли кількох цивільних, а потім почали полювати на місцевих у обох селах. 

Полонених росіяни звозили у Новий Биків, де утримували у підвалах місцевих будинків. Однією з таких полонених була вчителька математики, яку військові запідозрили у співпраці з ЗСУ. Її затримали у березні, а згодом прийшли й по її родичів — маму, тата і дядька.

«ВОНА ВИЙШЛА ВДЯГНЕНА, ПОПРОСИЛА НОСКИ»

Коли у лютому і березні російська армія намагалася захопити Київ і передмістя, багато людей тікали від обстрілів у сусідні області. Так зробила і 25-річна Вікторія Андруша, яка з Броварів виїхала до батьків у Старий Биків на Чернігівщині. Перший місяць війни Вікторія та її рідні провели в окупації, ховаючись на своєму подвір’ї. А вже 25-го березня до їхнього будинку постукали російські військові. 

«Постукали три солдати в хвірточку, вони шукали зброю. Погуляли по хаті, полізли на горище і пішли геть. А буквально через 15 хвилин повертаються, з ними людина в чорному. Я так зрозуміла, що то ФСБшник», — пригадує мати Вікторії Катерина Андріївна. 

Військові знову провели ретельний обшук і вимагали у господарів документи. Вони забрали у Вікторії телефон і побачили там повідомлення до її сестри. Росіяни вирішили, що вчителька передавала українським військовим інформацію про переміщення російської техніки. 

«Вона написала, що йде, бо у хату заїхав БТР, — розповідає про те повідомлення сестра Вікторії Ірина. — У нас була домовленість: після прочитання одразу видаляти повідомлення. А тут, певне, був поганий зв’язок і воно не видалилося».

Росіяни вивели з кімнати мати Вікторії та поставили на коліна її батька. Жінка пригадує останні хвилини прощання з донькою. 

Мати викраденої російськими військовими вчительки Вікторії — Катерина Андріївна

«Вона вийшла вдягнена, попросила носки. Я одягла їй чорну шубку та дала свої угги. Виходячи з хати, вона поцілувала мене і попросила попрощатися з батьком», — розповідає Катерина Андріївна. 

Кілька днів сім’я не знала, де знаходиться Вікторія. Військові залякували сусідів, і рідні не могли обмінюватись інформацією з місцевими про її можливе місце перебування. 

«Я ТЕБЯ ЗАВТРА БУДУ П*ЗДІТЬ»

Через декілька днів росіяни повернулись до сім’ї Андрушів вже з іншою метою — цього разу забрати Катерину, матір Вікторії. 

«28 березня вони знов прийшли до нас. «Разговарівать по-русски!» — сказали. Веліли мені вдягти теплий одяг, зав’язали очі і хотіли вдягти на голову пакет, але я не дала. Тоді вони взяли полотенечко, змусили скласти його втроє, обв’язали очі тим полотенечком і зверху обв’язали скотчем. І забрали мене, а чоловіка лишили. У чоловіка після того стріляли», — розповідає Катерина Андріївна. 

Жінку відвезли у Новий Биків, де перевозили з одного підвалу у інший. Врешті її лишили у підвалі котельні, де до того тримали багатьох місцевих полонених. 

«Вони вимагали від мене зізнання, що я ходила по Бикову, збирала інформацію, передавала Віці, а Віка передавала далі», — пояснює причини затримання Катерина Андріївна. 

Кілька днів Катерина сиділа у сирому підвалі із зав’язаними очима.  

«Я запитала, чи можна мені зняти пов’язку, а він сказав: «Я тебя завтра буду п*здіть». І все. Коли він заносив мені їсти, то сказав: «Ти, тварь, убила моих друзей». Я йому сказала, що нікого не вбивала. Він сказав: «Значит, твоя дочка убила». Кажу, моя дочка нікому нічого поганого не робила», — пригадує розмову з військовим Катерина. 

Поки Катерину утримували у Новому Бикові, вдома, у Старому Бикові російські військові знущались над її чоловіком. Вони поставили його на коліна та допитували про співпрацю з ЗСУ. 

«Я кажу: «У мене ноги болять, дайте мені, хлопці, сісти», — пригадує Микола, батько Вікторії. — Вони дали мені табуретку, посадили. Цей (військовий, — ред.) почав з пістолетом погрожувати мені. Казав: «Розстріляю, як свиню у свинарнику». Кажу, стріляй. Перший раз промахнувся. А тоді він перезарядив пістолет і зарядив мені прямо коло вуха. Думки у мене тоді були усілякі. Може, краще б попав, щоб не мучатися і не мучати нікого». 

Батько полоненої Вікторії Михайло

«МЕНЕ В РОСІЇ НІХТО НЕ ЧЕКАЄ»

31 березня Катерина Андріївна повернулася додому. Ми показали їй фотографії військових, які, за нашою інформацією, у березні стояли у Новому Бикові. Це була 12 128 військова частина 21-ої окремої гвардійської мотострілецької бригади. Жінка впізнала одного з військових, який, за її словами, приходив першого дня до них додому. Це Анвар Ірісханов з міста Хасав’юрт Республіки Дагестан. 

Жінка розповідає, що чоловік був одягнений у чорну форму, як і інший військовий, який приходив до того. 

«Він також був у чорній військовій формі. За мною виходив надвір, питав, що у приміщенні, потім заходив у сарай. Він сказав пройти в дім, і більше нічого», — розповідає Катерина. 

Військові, які стояли у Новому Бикові, також лишили мітку кажана на стінах місцевого туалету. Такий символ використовує військова розвідка Росії. 

Зображення кажана, яке лишили на місцевій вбиральні російські військові

Батько Вікторії Микола, який також спілкувався з російськими військовими, розповідає, що ті не дозволяли на них дивитися і веліли опустити очі. Поки росіяни утримували чоловіка на колінах, один з них заговорив:

«Він сидів на гойдалці на подвір’ї. Витяг якусь пігулку, поклав під язик, подивився на мене і каже: «А мне пох*ю». Пауза. «Мене в Росії ніхто не чекає». Пауза. «У мене мати — алкоголічка, батька немає, Путін х*й на нас забив», — пригадує ту розмову Микола. 

«НЕ КОЖЕН ЧОЛОВІК МОЖЕ ТАК ПОВОДИТИСЯ»

Рідні довго розшукували Вікторію, звертались до людей у своєму та сусідніх селах. 

«Ми у фейсбуці написали, коли дізналися, що Віки немає, — розповідає її сестра Ірина. — Питали, хто і де міг її бачити — може, вона десь у селах лишилася. Ми телефонували і в лікарні, і в морги, куди тільки не дзвонили».

Сеста Вікторії Ірина

Від колишніх полонених, яких повернули за обміном додому, стало відомо, що дівчину вивезли до Росії. Останній раз її бачили у Курську, куди жінку привезли з полону в Україні. 

Шлях, яким вивозили Вікторію в російське СІЗО в Курську

«Нам подзвонила жінка і сказала, у що була одягнена Вікторія. Навіть я не знала цього, бо то був не її одяг. І коли мама підтвердила, що це була Віка, ми зрозуміли, що вона в полоні», — розповідає Ірина. 

«Хлопці, які виходили з полону, розповідали, що пам’ятають вчительку з Броварів, яка не йде на поступки, розмовляє українською мовою. Хлопці казали, що не кожен чоловік може так поводитися — духом і характером, як вона там тримається», — пишається сестрою Ірина. 

Рідні досі не знають, де зараз знаходиться Вікторія, бо більше від неї не було новин. Однак сподіваються, що скоро побачать її вдома.

Читайте також: «Сказали завʼязати очі та йти замінованим полем»: як село на Чернігівщині пережило окупацію