Окупанти зайшли у село Нова Басань, що на Чернігівщині, у перші дні війни. Вони розмістили у селищі близько 850 одиниць техніки і жили у будинках місцевих. Росіяни грабували подвір’я, залякували жителів села та брали у полон чоловіків. Майже місяць російські військові знущалися над полоненими, тримаючи без їжі та води у холодних підвалах. Тим часом налякані жінки з дітьми вмовляли окупантів випустити їх з села. Росіяни дали дозвіл за однієї умови — у жінок та дітей будуть зав’язані очі.
Про знущання російської армії над жителями Нової Басані місцеві розповіли журналістам «Cлідства.Інфо».
Дорога на центральній вулиці селища глибоко пошкоджена російською технікою. На новеньких бардюрах видніються сліди від бронетранспортерів, а на фасадах будинків — від влучання снарядів. Російської техніки тут було багато — за підрахунками сільського голови близько 850 одиниць.
«Це танки, БТРи, машини супроводу, САУ», — розповідає сільський голова Микола Дяченко.
Коли росіяни зайшли у село, вони розташувались прямо на подвір’ях місцевих мешканців. Їх було настільки багато, що здавалося, вони стоять усюди.
«Ми прокинулися вранці, а тут танк стоїть на городі, у сусіда танк стоїть, у відділенні зв’язку на подвір’ї теж танк стоїть», — розповідає місцева мешканка Тетяна, яка пережила окупацію.
Танк, який лишився після втечі російських військових з села Нова Басань
Російські військові ходили по будинках, забирали телефони, грабували сараї та залякували господарів. Тетяна пригадує, як військові вдерлися на її подвір’я.
«Вони зайшли як хазяїни! Прийшов такий власний, і стукає у двері. «Страшно?» — питає. Кажу: «Канєшно, страшно, з автоматом прийшов». Я за сина, за внучку боялася. Звичайно боялася, хто його знає, що у них у головах», — розповідає Тетяна.
Місцева мешканка Тетяна та її кіт Будулай
Страх місцевих можна зрозуміти. У перші дні, коли військові зайшли до селища, вони застрелили підлітка. Чотирнадцятирічний Дмитро Соловей грав зі старшим братом у м’яча на вулиці, коли по них відкрили вогонь. Хлопчика застрелили на місці, а його старший брат отримав важке поранення.
У жаху та відчаї місцеві перебували понад місяць.
ДАВАЛИ ПО ЛІТРУ ВОДИ НА ДЕНЬ НА 20 ЛЮДЕЙ
До Григорія росіяни прийшли рано вранці. Вони вломилися до будинку та забрали його разом із сестрою у полон. Військові запідозрили їх у співпраці з ЗСУ — що ті можуть бути «наводчиками» та повідомляти про розташування російської техніки.
«У мене вдома було дуже багато комп’ютерної техніки, бо я працюю дата-аналітиком. У мене будинок старенький, а моя техніка не відповідала вигляду будинку», — розповідає Григорій.
Григорій пригадує перебіг подій під час полону
Його разом із сестрою забрали у полон, бо вона не боялася російських військових. Через три дні, після допитів і ретельних перевірок їх відпустили, а всю техніку відібрали.
Дружина іншого полоненого Ліза, розповідає, що чоловіків тримали у нелюдських умовах без їжі та води.
«Вони їх тримали 25 днів в полоні, у підвалі. Самі ховалися у людські хати, а полонених тримали як живий щит зверху у якихось сараях. Тоді був мороз -20, там у людей і пальці відмирзали, і вони їх один одному видаляли. Там був жах. Мій чоловік на 14 кг схуд. Їх не годували, не поїли, у них був літр води на 20 чоловік на добу», — розповідає Ліза.
Фото сараю, де тримали чоловіка Лізи / Фото, надані Лізою
Її чоловіка також забрали у полон за підозрою у співпраці зі Збройними силами України. Напередодні затримання чоловік намагався домовитися з окупантами, щоб ті випустити з села дітей, які ховалися від постійних обстрілів. Однак після цих перемовин по позиціях росіян ЗСУ відкрили вогонь. Тоді окупанти взяли в полон двадцятьох людей з міста.
ВІДДАВАВ НАКАЗИ ВСІХ РОСТРІЛЮВАТИ
Під час спілкування зі «Слідством.Інфо», колишні полонені впізнали військового, який віддавав наказ затримувати місцевих. Його звати Руслан Уралбаєв. Судячи з його сторінки у соціальних мережах, він з Казахстану. Уралбаєв має тату кажана на тілі, що може свідчити про його зв’язок з військовою розвідкою.
Фото Уралбаєва з його соціальних мереж
Григорій пригадує, що у нього був позивний «Урал». Саме Уралбаєв, за словами чоловіка, віддавав накази розстрілювати полонених. Розстріли, свідком яких став Григорій, були актом залякування. Російські військові робили постріли у повітря біля голів полонених, а потім вели на допити.
Фото Уралбаєва під час служби в армії / З його соціальних мереж
Ліза розповідає, що також спілкувалася з цим військовим. Вона впізнала його за фотографіями з соцмереж. Якщо більшість окупантів були юного віку, то Уралбаєв був значно старший і командував іншими військовими.
«Він був головний і віддавав розпорядження. Усі їздили на танках, а він їздив на БТРі. У нього навіть форма була трішки інша: якщо всі вони були дуже озброєні, то у нього було менше зброї при собі. І він іноді їздив на військовому джипі з водієм, його возили», — розповідає Ліза.
ВСІ МАЛИ ЗАВ’ЯЗАТИ ОЧІ ТА ТРИМАТИСЯ ЗА МОТУЗКУ
Лізі доводилось неодноразово бачитися з російськими військовими. Жінка хотіла вивести дітей з села, і не полишала зусиль навіть після того, як її чоловіка взяли у полон.
Ліза розповідає про події під час окупації
Напередодні цих подій Ліза разом з трьома дітьми виїхала з Броварів у Нову Басань, перечекати обстріли Києва. Туди ж приїхали її родичі та друзі зі своїми дітьми шукати безпечне укриття. Натомість люди потрапили в окупацію.
Фото дітей, які були змушені переховуватися від обстрілів у маленькій кімнаті / Фото, надані Лізою
«Ми жили шіснадцятеро людей у одній маленькій хаті з купою дітей. Я познайомилася з мамою, яка мала дитячий будинок сімейного типу. Вона одна і 12 дітей. У неї взагалі не було що їсти і вона казала: «Ми або від пострілу помремо, або від голоду». Тому ми вирішили виходити з села разом. У нас загалом було 24 дитини», — розповідає Ліза.
Жінка врешті вмовила окупантів випустити дітей з села. Ті погодилися за однієї умови: у всіх, включно з дітьми, будуть зав’язані очі та зв’язані руки. Військові обіцяли не стріляти у спини жінкам із дітьми, але уточнили, що поле, яким вони будуть йти, може бути заміноване.
Тим часом подружка Лізи опублікувала у соціальних мережах пост із закликом допомогти дітям вибратися з села. На зв’язок із жінкою вийшли якісь люди, які запевнили, що цим полем йти безпечно. Ліза зважила всі за і проти, і повела дітей «зеленим коридором».
Діти переходять поле із зав’язаними очима / Фото, надані Лізою
Весь час за жінкою та дітьми йшли російські військові, і десь з середини шляху продовжив слідкувати ворожий дрон. Коли група людей із зав’язаними очима та руками, тримаючись за мотузку, дісталася найближчої лісосмуги, там на них чекали українські військові.
«Виявляється, з тієї сторони організували цілу спецоперацію. У лісосмузі стояли сім машин, ми сіли у них, і як дали 140 км/год по тому полю», — розповідає Ліза.
Через місяць окупації, коли російські військові покинули місто, її чоловік також вийшов з полону.
