На вʼїзді у колись курортне і людне містечко Святогірськ, що на Донеччині, стоїть напівзруйнована багатоповерхівка. Цей «приліт» свіжий — 24 вересня росіяни вдарили по місту вже, коли відступили. Мабуть, зі злості, каже місцева жителька Діана, яка мешкає у сусідньому будинку.
«Людей, які були у тому під’їзді, відразу почали евакуювати — військові з вікон знімали. Одну жінку, царство їй небесне, убило прямо у неї в квартирі. До неї в квартиру прилетіло, вона досі там під плитами лежить. Дістати не можуть», — розповідає Діана.
Дівчина разом із батьками провела тут всю окупацію — близько трьох місяців. 12 вересня ЗСУ звільнили окуповану росіянами частину Святогірська — лівий берег річки Сіверський Донець.
«Коли наші повернулися, то більшість людей раділи, бо нарешті настала тиша, — каже Діана. — Плюс вони привезли нам продукти, ось навіть грошову допомогу видали. Людям же треба за щось жити, їсти щось. Уже просто всі запаси скінчилися».
Сімʼя Діани — з Донецька. До Святогірська переїхали 8 років тому, коли почалися військові дії на Донеччині. Вони вже були добре знайомі з обстрілами, тож зараз, коли лінія фронту наблизилися, вирішили не евакуюватися — думали, що минеться.
«Спершу думали, що не дійдуть сюди, а потім вже не можна було виїхати, місто закрили, бо довкола були активні бойові дії», — розповідає дівчина.
За повідомленнями місцевої влади, після обстрілів та окупації Святогірськ, зокрема, його приватний сектор зруйнований на 90%.
Та страждали місцеві не тільки від постійних обстрілів. Ті, хто пережили окупацію, розповіли журналістам «Слідства.Інфо» про те, як поводилися російські військові з мешканцями міста.
Один зі зруйнованих обстрілами будинків у Святогірську
«ВІН РОБИВ МЕНІ БОЛЯЧЕ І СМІЯВСЯ»
Свою техніку росіяни, які у червні захопили лівий берег міста, ховали серед будинків місцевих. Щоб не було видно згори, бо протилежний берег міста, який розташований на підвищенні, контролювали Збройні сили України.
«Вони як залетіли сюди танками, а тут по них почали з бугра стріляти, і вони за будинки наші поховалися. Повитоптували городи і будинки позавалювали кругом — танк же махіна здорова, — каже місцевий житель Володимир. — Я знаю, що там біля садочка в одному домі вони (росіяни — ред.) були — прильот був туди, їх там спалили. В інший дім перейшли — і там прильот, спалили. Де вони були, то всі дома прицільно попалили».
Згоріла військова техніка росіян у Святогірську
У районі, який місцеві називають «Сахалін», через віддаленість від центру, журналісти «Слідства.Інфо» нарахували близько десяти одиниць спаленої військової техніки росіян — поблизу церкви, на вулицях та будинками.
Один танк росіяни 4 червня загнали просто на подвірʼя одного з будинків, виламавши огорожу. Тут мешкає 81-річна Тамара.
Пані Тамара показує російський танк на своєму городі
«Я тоді була на городі, бо будинок дуже трусило від прильотів: люстру аж вигнуло і я з переляку не знала, куди ховатися. То побігла на город. Сіла там поміж дерев, під забором і бачу — солдат до мене йде. Я йому кажу: «Мій хороший, не треба було забор ламати танком, ви б сказали, я б вам відкрила, ви б заїхали». Це все, що я встигла йому сказати, більше я вже нічого не памʼятаю. Він кричав на мене, бив мене, зуби мені вибив, щось таке творив незрозуміле. А що я можу зробити? Мені 81 рік, я стара людина. Він робив мені боляче і сміявся. Це хіба адекватна людина? Він або під наркотиками був, або пʼяний сильно, я не знаю», — пригадує пані Тамара.
«ВІН ВЛИВ МЕНІ ДО РОТА КОНЬЯК І ПОЧАВ ЧІПЛЯТИСЯ»
«Деякі росіяни більш-менш нормально ставилися, — згадує місцева жителька Діана, чия сімʼя перебралася у Святогірськ з Донецька. — А половина або не спілкувалися з нами, або грубили людям, в бійки влазили, були навіть спроби згвалтувань».
Діана, жителька Святогірська
Згвалтувати намагалися і її, розповідає дівчина. Російський військовий, за її словами, помітив її під час отримання гуманітарної допомоги. Згодом він прийшов до неї додому з пляшкою коньяку та погрожував автоматом.
«Змусив мене випити, тобто він сам залив мені до рота коньяк і почав чіплятися до мене. Я ледве встигла підловити момент — закрила його вдома і побігла кликати на допомогу. Він погрожував зброєю, говорив: «Ну войди в мое положение, я же мужчина». А я плакала, бігала по квартирі, ховалася від нього. Він мені все поламав вдома — прасувальні дошки, «метелики» для сушки білизни, намагався мене на них посадити», — згадує дівчина.
За словами дівчини, були навіть випадки викрадень просто з вулиці: «Забирали тих, кого підозрювали у «сепаратизмі». Сепаратизм — це якщо ти за Україну. Вони нічого не пояснювали, просто саджали у машину і забирали. Я особисто бачила один раз як чоловіка забрали. Він сидів з ними години 3 на лавці, потім вони йому мішок на голову одягли і повезли кудись. Більше його тут не бачили».
«У НАС ТУТ ВІЙСЬКОВИХ НЕ БУЛО»
Попри те, що довелося пережити деяким місцевим, у Святогірську можна зустріти людей, які досі вважають Росію братнім народом, а війну — конфліктом між політиками.
«У нас тут військових не було, ми і не бачили тих росіян», — переконує журналістів «Слідства.Інфо» пані Раїса. Вона живе за два будинки від 81-річної Тамари — жінки, яку побив російський військовий.
Раїса, жителька Святогірська
«У цій війні винні правителі, а не прості люди. У нас, в українців, у кожного є родичі в Росії. Ось я, наприклад, тут живу, а брати в мене — у Росії. Так що вони мені вороги тепер? Ні! Вони такі ж люди, як і я. Памʼятаєте, як під час громадянської війни в 1918-му — в одній родині були «білі», «червоні», а третій взагалі анархіст. Яка влада буде? Та мені все рівно, як вона буде називатися, аби не було війни», — каже Раїса.
Окупацію Раїса пережила разом із 93-річною матірʼю. Каже, вціліли дивом. Інколи здавалося, що будинок просто складеться, як коробка, і поховає їх під ним. Харчувалися тим, що вдалося знайти у місцевому магазині ще на початку повномасштабної війни, та старими запасами.
Жінка переконує, що Святогірськ — непросте місто, тут — свята земля. Бо саме тут розташована Святогірська лавра.
«Кажуть, що під час бойових дій по ріці туди ікона Серафима Саровського (російський подвижник жінок, прославлений Російською Церквою в лику святих і преподобних, — ред.) припливла. Памʼятаєте, був ще такий випадок в історії, коли Казанська ікона Божої Матері припливла теж у Москву. От зараз цій іконі будуть служити», — каже Раїса.
Свято-Успенська Святогірська Лавра
Доки ми говоримо, жінка пасе кіз неподалік від свого будинку. Їх лишилося три, ще одна кілька днів тому підірвалася на протипіхотній міні-«пелюстці». Їх тут десятки. Подекуди місцеві просто руками збирали їх у відра зі своїх городів, допоки вже українські військові не пояснили, наскільки вони небезпечні.
«Та я думала це іграшки, красиві такі, — розповідає Тамара. — Я ще здивувалася: думаю, і дітей тут немає, а іграшки валяються. Ну я їх взяла руками і відклала на край городу, а потім військові прийшли — підірвали їх. Он ямка залишилася».
Протипіхотна міна-«пелюстка» на городі у пані Тамари
Та не для всіх знайомство з «пелюстками» минає без наслідків. Були й смертельні випадки, каже Раїса: «Ось у Курінних син підірвався. Поїхав цією дорогою у місто і підірвався. На смерть. У нього залишилася дружина вагітна. Донечка народилася вже після його смерті».
Зараз у місті — тихо. Місцеві потроху повертаються до звичного життя. Тиждень тому запрацювала поки єдина на місто пекарня: там можна купити хліба та дещо з продуктів, також активно привозять гуманітарку. Щоправда, опалення, води, світла та газу у місті поки немає, тож дехто подумує переїхати зимувати до родичів в інші регіони України.
Читайте також: «Разговаривать по-русски!»: як росіяни викрали вчительку математики та знущалися над її сім’єю
