Сотні мирних сімей з Бучі постраждали від рук окупантів за той місяць, поки російські загарбники господарювали у містечку. За даними української поліції, відомо про 461 вбитого саме у Бучі. Ще сотні й сотні постраждали від катувань і знущань російських військових.
«Слідство.Інфо» дізналося про дві родини з Бучі, які під час окупації переїхали під один дах та піддалися знущанням з боку окупантів. Росіяни приходили до них додому, били, стріляли услід. На щастя, всі вижили, а коли росіяни втекли з Київщини, постраждалі самі знайшли своїх катів. Журналісти нашої агенції допомогли з ідентифікацією цих бучанських катів, а згодом встановили, що кожен з них вже отримав свою кулю на полі бою та повернувся у Росію в труні.
НЕ ПОЩАСТИЛО ЖИТИ БІЛЯ КАТІВНІ
Після втечі росіян із Бучі, десятки трупів мирних українців знайшли на вулиці Яблунській: тіла лежали прямо на дорозі або ж під будинками. На цій вулиці розташовувалося кілька штабів російських окупантів.
Місце страти заручників на вулиці Яблунській, де був російський штаб / Фото: Vadim Ghirda / AP
Родина Юрія та Олесі живуть у будинку поблизу вулиці Яблунської. Під час окупації до них переселилися сусіди, аби підтримувати одне одного та разом ховатися від обстрілів у підвалі. Одного дня до них почали навідуватись окупанти: старших людей тероризували кілька молодих російських військових.
«Там був один сержант, а інші взагалі були молоді, навіть молодші за моїх дітей. Десь 19 років, може, 20. Строковики вони були чи контрактники, не знаю. Але це були діти. А цей сержант, він так був серйозно налаштований і навчений. Видно, дали їм якусь вказівку, як поводитися», – згадує перший візит окупантів Олеся.
Росіяни приходили до цих двох бучанських сімей раз на кілька днів. Вони знайшли у телефоні одного з сусідів, Олексія, відео знищеної російської техніки, тож це не давало їм спокою. Ввечері 16 березня росіяни знову прийшли на поріг будинку.
«Ми стоїмо на вулиці, вони прийшли троє, були пʼяні, конкретно пʼяні, настільки, що розставляли ноги на ширину плечей, щоб не впасти», — згадує Олеся.
Юрій та Олеся, які пережили окупацію Бучі російськими військовими
Росіяни обшукали будинок, потім вивели чоловіків за собою на вулицю, а жінкам наказали залишатися всередині. Командував росіянами той самий сержант. Одного разу він сам сказав, що його звуть Нікіта. Він наказав одному з сусідів, Юрію, стати на коліна, а іншого повів разом з собою.
«Зі мною лишився один солдат, який тримав біля моєї потилиці пістолет. Нікіта наказав йому, щоб за найменших рухів той стріляв без попередження. Ось так я й лишився біля входу, а Олексія забрали на подвірʼя. Я чув, як цей Нікіта кілька разів вдарив Олексія прикладом автомату по потилиці», — згадує Юрій.
Невдовзі Юрія відпустили, а Олексія змусили винести з його дому генератор і віднести до позицій росіян. Потім чоловіку наказали бігти додому і зробили кілька пострілів йому вслід. На щастя, кулі не зачепили чоловіка.
ВКРАВ ТЕЛЕФОН, АЛЕ ЗАБУВ ПЕРЕЛОГІНИТИСЬ
Один із росіян, який підпорядковувався сержанту Нікіті й також тероризував ці родини, вкрав у них телефон. Але забув перелогінитись, тому всі його фотографії та контакти дублювалися на інший телефон власника. Тож ми змогли його ідентифікувати по фотографіям та телефонній книзі.
Окупанта, який вкрав телефон, звати Андрєй Рябченко, йому 20 років. Родом з міста Новозибков Брянської області. Після закінчення школи і технікуму працював барменом. Потім пішов в армію, де служив у 76-й псковській десантній дивізії. У складі цього підрозділу він вторгся на територію України.
Російський військовий Андрєй Рябченко
За кілька днів та сама група росіян під командуванням сержанта Нікіти прийшли втретє. Того дня один з сусідів, Олексій, святкував своє 50-річчя. Родини готували надворі картоплю і хлібні коржики. Окупанти про це дізналися і наказали сусідам завʼязати Олексію очі. Потім вони повели його до себе в штаб, де знущалися над чоловіком. Після кількох годин полону Олексія відпустили. Командував діями російських солдатів той самий сержант Нікіта.
«Таке враження, що у нього якась психологічна травма, дитяча. Він весь час Олексія провокував. Все почалося з того, що він запитав: скільки тобі років? Льоша сказав, що 50. Він каже: а мені вполовину менше, тобто 25. І от після цього він постійно до нього чіплявся з філософськими питаннями якимись. Про сина питав, про те, аби ми їх похвалили, що вони такі класні визволителі. Як істину якусь шукав. Але при цьому дуже жорсткий був», — каже Олеся.
Після втечі росіян і звільнення Бучі, потерпілі самі встановили, ким є сержант Нікіта. Вони памʼятали його імʼя, вік та з якого він військового підрозділу. У списку 64-ї мотострілецької бригади, який опублікувала українська розвідка, був тільки один сержант з таким іменем та віком — 25-річний Нікіта Олексійович Акімов. Тож журналістам «Слідства.Інфо» залишалося лише ідентифікувати цього сержанта та знайти його обличчя і особисті дані в соцмережах.
Російський військовий Нікіта Акімов
25-річний Нікіта Акімов народився і виріс в місті Комсомольск-на-Амурє, що за 9,5 тисяч кілометрів від Бучі. Останні кілька років він служив у 64-й бригаді у Хабаровську. Судячи з його соцмереж, у нього є дружина й діти. Про дітей Акімов також розповідав у розмовах з потерпілими.
Олексій, якого Нікіта Акімов разом із підлеглими тероризував найбільше, не став розповідати журналістам про полон і знущання — чоловік намагається забути цей біль. Але підтвердив, що на фото — саме сержант Нікіта, який брав його у полон.
НЕ ДОЖИЛИ ДО ПРАВОСУДДЯ
Вперше «Слідство.Інфо» спілкувалося з родиною Олесі та Юрія у квітні. Тоді правоохоронці тільки збирали інформацію про геноцид у Бучі та встановлювали перших підозрюваних. Тоді ми запитали у подружжя, чи вірять вони у покарання Нікіти Акімова та його колег-окупантів.
«Ми вже читали у соцмережах, що це була 64-та бригада, і її ж знову передислоковують кудись, щоб менше свідків було. То, може, вони будуть десь там наші соняшники удобрювати?», — запитала в нас Олеся.
Слова Олесі, схоже, стали пророчими. Сержант Акімов разом з підрозділом перемістився на іншу ділянку фронту. У Генштабі ЗСУ наприкінці квітня заявили, що 64-ту хабаровську бригаду після геноциду в Бучі перемістили на Харківщину, де тривали активні бої біля Ізюма. Ймовірно, в тому районі й був убитий сержант Нікіта Акімов. 12 травня його поховали в рідному місті Комсомольск-на-Амурє, повідомили російські місцеві медіа.
Бучанського ката Нікіту Акімова поховали у Росії 12 травня 2022 року
Кількома тижнями пізніше загинув і другий окупант, 20-річний псковський десантник Андрєй Рябченко, який разом з Акімовим тероризував жителів Бучі. Його поховали наприкінці травня, повідомили місцеві медіа Брянська.
Сержант Нікіта Акімов був серед перших десятьох підозрюваних «бучанських катів». Наприкінці квітня українські прокурори оголосили їм підозри у воєнних злочинах проти мирних українців.
За даними українських військових, у Бучі були різні підрозділи російської армії, але основу угруповання складали 64-та мотострілецька бригада з Хабаровська та 76-та десантно-штурмова дивізія зі Пскова.
