Вівторок, 22 Жовтня

Припиняти бунти, напади й наводити лад в українських в’язницях покликані окремі формування, про існування яких мало хто здогадується. Зазвичай це групи кремезних чоловіків у масках, які виховують ув’язнених за наказом згори.

На утримання таких структур цьогоріч держава витратила майже 40 мільйонів гривень. Законом виписана процедура роботи спецпризначенців, але часом її не дотримуються. В’язні бояться скаржитися на побиття людьми в масках, а коли наважуються, то, за їхніми словами, скарги безрезультатні.

Слідство.Інфо поспілкувалося з постраждалими й виявило, що навіть коли люди в масках перевищують повноваження, за це нікого не карають. 

Раптова смерть 

Удень 8 травня в Черкаській виправній колонії  №62 на своєму спальному місці помер засуджений, 47-річний Олександр Бондаренко. 

«Розтин вказав на гостру серцеву недостатність. Ніхто із засуджених не скаржився на дії працівників колонії. Кажуть, що він сидів на ліжку, раптово впав і помер», — розповів Слідству.Інфо представник омбудсмена в Черкаській області Валерій Єфименко.

За інформацією Центру охорони здоров’я кримінально-виконавчої служби, які посилаються на висновок судово-медичного експерта, смерть засудженого настала внаслідок гострої коронарної недостатності. Місцева поліція почала досудове розслідування смерті Бондаренка за ознаками навмисного вбивства. Згідно з відповіддю, отриманою на запит Слідства.Інфо від прокуратури, це розслідування досі триває — вже шостий місяць з’ясовують, чому в’язень раптово помер.

Тоді ЗМІ повідомляли, що смерть могла бути пов’язана з тим, що в той час у черкаській колонії діяв «режим особливих умов». У цей час люди в масках, за словами в’язнів, застосовували до них силу без пояснення причин.

Засуджений з колонії Іван (ім’я змінене з міркувань безпеки, — ред.) розповідає, що люди в балаклавах грубо і з застосуванням сили проводили обшуки в камерах: «Вони ламали, викидали речі, фотографії рвали, по іконам топталися… Нічого не пояснювали: «Старший днювальний? Іди сюди!» — І били».

За словами Івана, його били кілька разів. Одного разу це робили люди в масках у присутності тюремників, а іншого — вночі, коли він встав у туалет: «Вони нічого не казали, одразу мене вдарили. Потім запитали, чому я не в ліжку». Іван розповідає, що його та інших засуджених били зранку, коли вони здавали свої матраци, й після вечірньої перевірки, коли матраци отримували: «Маски» робили коридор і кожен засуджений, який йшов повз, мав його пройти. Під час цього били всіх і кийками, і руками, і ногами». 

Чоловік каже, що його били переважно руками та ногами, а також ставили на «розтяжки» (широко розводили руки та ноги обличчям до стіни — ред.), під час яких били біля стопи й трохи вище коліна. Медична частина, за словами в’язня, фіксувала тілесні ушкодження, відтак він через правозахисників поскаржився тодішньому генпрокурору Юрієві Луценку. Однак, за його словами, відповіді від прокуратури так і не отримав.

У квітні між в’язнями та співробітниками 62-ї черкаської колонії відбулася сутичка, під час якої двоє засуджених побили трьох працівників. На думку місцевих активістів, бійка сталася, бо ув’язненим пронесли заборонений алкоголь. Адміністрація кримінально-виконавчої служби стверджує, що того дня сутичку спровокували близько 30 засуджених, які «проявили групову непокору законним вимогам адміністрації, здійснили напад та завдали працівникам установи тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості». Конфлікт погасили того ж дня, а причетних засуджених — ізолювали. Поліція почала розслідування, одному в’язню призначили експертизу вмісту алкоголю в крові.

Однак на цьому історія не закінчилася. На початку травня в колонії встановили «режим особливих умов» на 10 днів: не пускали на побачення з рідними, не дозволяли передавати посилки. До колонії приїхали представники груп швидкого реагування та воєнізованого формування Центрального міжрегіонального управління —  близько 200 спецназівців у масках, зі щитами й палицями.

«Групи швидкого реагування завели в ізолятор, поставили там на «розтяжки». Не скажу що мене сильно побили, але стусани я отримав незрозуміло за що», — розповідає засуджений Андрій (ім’я змінене з міркувань безпеки, — ред.). Він написав скаргу на дії спецназівців до Держбюро розслідувань (ДБР). У розслідуванні йому відмовили через «невстановлення об’єктивних обставин, що можуть свідчити про вчинення неправомірних дій».

Засуджені, з якими вдалося поспілкуватися Слідству.Інфо, розповіли, що сутичка в колонії трапилася між окремою групою ув’язнених, які були напідпитку. Вони заперечують, що в колонії стався масовий бунт, і не розуміють причин запровадження особливого режиму.

Слідство.Інфо намагалося розпитати заступника директора колонії №62 Олександра Шевченка про побиття ув’язнених одразу після цієї події. Він назвав інформацію про катування «дурницями» й кинув слухавку. Адміністрація Кримінально-виконавчої служби заявила, що під час «режиму особливих умов» ні спеціальні засоби, ні фізична сила до в’язнів не застосовувалися. Те ж саме стверджує й місцева прокуратура: скарг і тілесних ушкоджень засуджених за цей час не зафіксовано. 

Чи пов’язана раптова смерть в’язня з діями тюремного спецназу, може встановити офіційне слідство. Та особливий режим у черкаській колонії — далеко не єдиний випадок роботи людей у масках за гратами.  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому катування за ґратами майже не розслідується

«Віддані» сили 

Коли в тюрмах стаються бунти, збройні напади чи акції масової непокори, з цим повинні розбиратися дві окремі структури — внутрішні групи швидкого реагування та територіальні воєнізовані формування.

Групи швидкого реагування (ГШР) формуються зі співробітників в’язниць, для яких це фактично є додатковим навантаженням. Якщо трапляється надзвичайна подія, вони одягають маски, беруть екіпірування й перетворюються на ГШР. Членів таких груп можуть за потреби викликати на підсилення в сусідні області. Вони не мають знаків розрізнення, працюють здебільшого в балаклавах або шоломах.

Воєнізовані формування — окрема структура утворена в лютому 2017 року в системі кримінально-виконавчої служби. Якщо військові заходять на територію ізолятора або тюрми, про це повинна знати прокуратура. Для того, щоб прийти на роботу у воєнізоване формування, треба пройти попередній відбір, включно зі спортивними нормативами і майстерністю боротьби.

«Віддані сили» — саме так один зі співробітників воєнізованого формування Центрального управління називає структури, покликані наводити лад за ґратами. З міркувань безпеки він не називає свого імені, але відверто розповідає про умови роботи. «Раніше відправити співробітників бити засуджених цілеспрямовано й просто було легше — не було камер і такої уваги громадськості. Інша справа, що часто, коли нас викликають на завдання, мало що розповідають. Наша робота передбачає відданість. Звісно, керівництво, може нас підставити й використати у своїх інтересах, як ланцюгових собак. Наприклад, кажуть, що в колонії «захоплення заручників», а причини цього виносяться за лапки. Така в нас система», — каже тюремний спецназівець.

Усього кримінально-виконавча служба створила шість воєнізованих формувань. У них працює близько 160 людей. У відповідь на запит Слідства.Інфо, Мін’юст повідомив, що у 2018 році на діяльність воєнізованих формувань виділяли понад 36 мільйонів гривень, а цього року фінансування збільшили до понад 39 мільйонів. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Бердянська колонія: «Там — убивають»

«Немає виконавців і потерпілих» 

Протягом останнього року правозахисники щонайменше чотири рази повідомляли про некоректну роботу співробітників груп швидкого реагування та воєнізованих формувань кримінально-виконавчої служби. Люди в масках, окрім Черкаської колонії, порядкували в Жовтоводській виправній колонії, Південній колонії в Одесі та Миколаївському СІЗО.

Та одне з найгучніших побиттів ув’язнених спецназом сталося два роки тому в Одеському СІЗО — тоді відео з людьми в масках потрапило в інтернет.

Gepostet von Лариса Сарган am Dienstag, 22. August 2017

На записах камер відеоспостереження видно, як люди в балаклавах з кийками штовхають ногами і б’ють засуджених у кількох приміщеннях ізолятору. У цей час люди у формі тюремників, ймовірно, співробітники СІЗО, спокійно спостерігають за цим. Згідно з даними на відео, побиття сталося вранці 18 серпня. Напередодні в’язень Одеського СІЗО вбив і розчленував працівницю ізолятору, про що детально писало Слідство.Інфо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Убивство у свинарнику СІЗО: чи покарали всіх причетних

Прессекретарка тодішнього генпрокурора Лариса Сарган події на відео назвала «репресіями, які пройшли після резонансного вбивства». Прокуратура виявила факти нелюдського поводження, за якими справу спершу почали розслідувати як перевищення службових повноважень, а згодом перекваліфікували на катування, яке передбачає до 10 років ув’язнення. Сарган зазначила, що працівники установи до засуджених ставилися «вибірково», оскільки «наведення порядків» проводилося не в усіх камерах і навіть не в усіх корпусах. Однак, за її словами, в документації йшлося, що обшуки проводили в усіх камерах. Тому почали розслідувати підробку службових документів.

Факти побиття Слідству.Інфо підтвердили п’ятеро засуджених, які під час сутички відбували покарання в установі.

«Це було жахливо. Вони вирішили залякати ув’язнених, — згадує дні після вбивства інспекторки один із засуджених Руслан (ім’я змінене з міркувань безпеки, — ред.). — Вони були в усьому СІЗО, але найбільш планомірна акція була на першому корпусі, в якому жив убивця. Їх права людини й мораль не цікавлять. Головна задача — знищити, придушити… У деяких корпусах вони просто заходили й створювали мовчазний страх. В інших — ламали речі, викидали. А потім заходили «блатні», окрема структура в СІЗО, і наказували мовчати про це».

Юрій Луценко, я не часто використовую можливості Фейсбуку, але цей випадок вражає. Це фото регіонального представника в…

Gepostet von Валерия Лутковская am Samstag, 19. August 2017

Співробітники Офісу уповноваженого з прав людини відвідали СІЗО наступного дня після вбивства співробітниці. Серед них був тодішній представник омбудсмена в Одеській області Анатолій Пазичук. За його словами, засуджені телефонували йому й попереджали, що їх «готуються вбивати». Правозахисники того ж дня обійшли всі сектори й дільниці ізолятора, де побачили людей з тілесними ушкодженнями.

«Співробітники СІЗО стверджували, що в установі проводилися режимні заходи, вилучалися незаконні речовини й предмети. Однак у журналах було всього кілька записів про вилучення предметів і взагалі не було записів про застосування спецзасобів. Усього ми побачили близько 10 побитих людей: синці на руках, передпліччі, стегнах», — згадує Пазичук. 

Він розповідає, що повернувся в СІЗО наступного дня вже зі слідчим, але на той час прокуратура вилучила журнали та записи з камер спостереження, а з ув’язненими «поговорив» персонал: «Ми провели огляд ув’язнених і зафіксували побої. Засуджені казали, що вони побилися — розуміли, що в них можуть бути проблеми. Лише одна людина зізналася, що її били».

Після вбивства співробітниці СІЗО звільнили тодішнього начальника установи В’ячеслава Коваля. Нині його обвинувачують у службовій недбалості, але це стосується смерті інспекторки, а не дій людей з кийками.

Ексначальник СІЗО Коваль не заперечує факту, що на території установи справді порядкували невідомі люди, але не знає, хто саме це був. За його словами, людей в масках в ізолятор заводив тодішній керівник Південного міжрегіонального управління кримінально-виконавчої служби Анатолій Ковтун.

«З 17 серпня мене відсторонили від роботи, я не мав права підпису, просто чекав свого вироку. За вказівкою начальника управління (Анатолія Ковтуна — ред.) завели цілий натовп оцих осіб. Я не знаю, що це були за люди, але вони були з усієї України. Як вони так швидко могли приїхати? Потім я просив показати офіційно синці від застосованих спецзасобів, адже якщо вони по закону застосовувалися, то нічого такого у цьому немає. На що мені Ковтун відповів, що в нього «домовленість з Чернишовим» (Денис Чернишов — донедавна заступник міністра юстиції — ред.). Наступного дня Ковтун попросив мене підписати документ, що це я нібито попросив у нього ввести спецназ. Я йому побажав удачі й вимкнув мобільний телефон», — розповів Коваль Слідству.Інфо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Смерть у СІЗО: історія одного підвищення

Анатолій Ковтун факт побиття засуджених заперечував: казав, що в тюрму зайшло 20 людей у масках, які були не спецпідрозділом, а «звичайними сержантами, прапорщиками… молодшими інспекторами з інших областей». 

Про роботу спецназу в Одеському СІЗО прокуратуру не просто не повідомляли, а приховували, допоки відео побиття не потрапило в інтернет. Уже після цього генпрокурор Юрій Луценко заявив, що 14 вересня 2017 року Ковтуну повідомили про підозру в організації катування в’язнів. 

Його підозрюють у тому, що він, «будучи обуреним фактом вбивства ув’язненим співробітниці слідчого ізолятору, діючи за попередньою змовою з групою невстановлених співробітників державної кримінально-виконавчої служби, організував катування ув’язнених та засуджених, які перебували в СІЗО, з метою їх залякування та покарання за вчинене вбивство». На думку слідства, під час загального обшуку в Одеському слідчому ізоляторі п’ятнадцятьом ув’язненим і засудженим «було спричинено фізичного болю невстановленими співробітниками, що були одягнені в камуфляжну спецформу та балаклави». 

На суді 20 вересня 2019 року Ковтуна відпустили під особисте зобов’язання, хоча і слідчий, і прокурор клопотали про домашній арешт. 

В ухвалі суду також йдеться, що слідчий суддя сумнівається в обґрунтованості підозри: «Так як саме слово «катування» передбачає наявність осіб, яким спричинена шкода, але в даному кримінальному провадженні не має жодного потерпілого, що може свідчити в передчасності оголошеної підозри».

Останнє рішення у справі винесли 27 вересня 2017 року. Тоді Апеляційний суд Одеської області залишив Ковтуна на посаді виконувача обов’язків начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань. 

Згідно з ухвалою, його підозрюють в організації катування за попередньою змовою групою осіб, однак кого саме він «організував», слідству невідомо. «Це перший випадок в юридичній практиці, коли на думку слідства є «організатор» злочину, але немає виконавців, тобто осіб, які входили до групи та безпосередньо вчиняли злочин, і потерпілих. Насправді, за таких обставин, відсутня подія злочину», — йдеться в ухвалі.

Нині Анатолій Ковтун працює заступником начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання покарань. 

Якщо ви хочете, щоб ми продовжили розслідувати корупцію та катування в місцях позбавлення волі, підтримайте проєкт «Правосилля: розслідування з-за ґрат»

ми в соцмережах

напишіть нам