Нещодавно вийшло гучне розслідування про елітну нерухомість одного з лідерів «Опозиційного блоку» Сергія Льовочкіна на Лазуровому узбережжі Франції. Воно підштовхнуло «Слідство.Інфо» до пошуку нерухомості політика та його родичів в Україні. Ми знайшли не просто будинок чи віллу, а ціле місто в столиці, що належить структурам, наближеним до цього діяча епохи Януковича.
Київ, Кільцева дорога, один з найбільших інфраструктурних об’єктів країни – «Республіка». ЗМІ довгий час приписували його одіозному бізнесмену Дмитру Фірташу. Але вони праві лише частково, бо ситуація змінилася.
За задумом проектантів, «Республіка» мала стати окремим містом усередині столиці. Величезні магазини, спортклуб, житловий мікрорайон, власні навчальні заклади. Плюс – довгоочікуваний автовокзал «Теремки».
Власник та орендар землі під «Республікою» – ТОВ «Мегаполісжитлобуд». Воно ж – інвестор зведення об’єкту. Засновник фірми – кіпрська компанія “Берлінотто Лімітед”. Директор і секретар Берлінотто – Амаль Сароут Ламброу. Ця людина фігурує в розслідуванні «Української правди» про маєток лідера парламентської опозиції Сергія Льовочкіна на Лазуровому березі у Франції.
Свого часу Фірташ справді фінансував «Республіку» через свій «Надра Банк» та договори іпотеки. Та виявилося, що в частині цих іпотечних договорів пліч-о-пліч з «Надрами» був і банк «Кліринговий дім». Його основні акціонери – сестра Сергія Льовочкіна Юлія і колишній бізнес-партнер, а нині нардеп – Іван Фурсін.
Нині партнерсько-банківські відносини дали тріщину – Національний банк і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб уже кілька місяців заявляють про намір продати «Республіку» як заставне майно «Надр».
А «Кліринговий дім» паралельно – у грудні 2015-го – оформлює ряд ділянок за цією адресою вже на себе. Що свідчить про незгаслий інтерес банку Льовочкіної-Фурсіна до об’єкту.
Директор «Мегаполісжитлобуду» – Олексій Сав’як. На останніх місцевих виборах він намагався стати депутатом Києво-Святошинської райради від президентської «Солідарності», але програв. Через третіх осіб Сав’як переказав «Слідство.Інфe» небажання ані зустрічатися, ані коментувати ситуацію з «Республікою». Телефони і гарячі лінії його компанії не відповідають.
За кілька кілометрів від «Республіки» у Голосіївському районі Києва розкинулася мальовнича зелена зона – Жуків острів.
«Слідство.Інфо» вже розповідало про інтерес фірм, пов’язаних з родиною Льовочкіних, до Жукового острова в Києві. Нині ми отримали ще одне цьому підтвердження.
З’ясувалося, що на додаток до чималої ділянки на Лютневій, 58а і 58в яка у 2014-му перейшла в іпотеку до всюдисущого «Клірингового дому», банк Льовочкіної-Фурсіна восени 2015-го видав іпотеку під заставу більше 2000 квадратних метрів нерухомості, на Лютневій, 58-к. Причому – маловідомій компанії ТОВ «Морячок-МС», зареєстрованій лише півтора року тому.
Прописка «Морячка-МС» – нежитлове приміщення №43 на Грушевського. Засновники – знову кіпріоти – Андреас Мавроматіс і Марія Комодрому. А от директор – українець – Володимир Опришко.
Людина з такими же ПІБ хотіла стати нардепом від порошенківської «Солідарності» восени 2014-го у Миколаєві. Опришко був головою наглядової ради «Миколаївського комбінату хлібопродуктів». Колись в його кріслі сиділа… Юлія Льовочкіна. Місцеві ЗМІ одразу назвали Опришка кандидатом від Льовочкіних. Від чого сам він активно відхрещувався.
У такий збіг можна було б повірити, якби Володимир Опришко не значився директором ще однієї столичної компанії – «Сі Ві Теко». В її складі – той самий кіпріот Андреас Мавроматіс з «Морячка-МС» і його співвітчизниця Марія Шуфтас. Вона теж фігурує в розслідуванні про віллу Сергія Льовочкіна на Лазуровому узбережжі.
Спроби поговорити з Опришком виявилися марними. У «Морячку-МС» нам відповіли плутано:
– А можна поговорити з Володимиром Олексійовичем Опришком?
– Владимир Алексеевич Опришко?
– Так.
– Его нет на этом номере телефона
– А не підкажете діючий?
– Вы знаете, я с ним раньше работала. Только я не могу понять… Это мой телефон.
Трохи більше оптимізму додала розмова з представником фірми «Сі Ві Теко»:
– А я можу поговорити з Володимиром Олексійовичем Опришком?
– А хто питає?
– Максим Опанасенко, «Громадське телебачення»
– Він зайнятий.
Наступного дня ця ж людина не змогла згадати ані нас, ані Опришка:
– Я дзвонив вже вам вчора, мене звати Максим Опанасенко, я журналіст. Скажіть, будь ласка, Володимир Олексійович вільніший вже? Зможе зі мною поговорити сьогодні?
– А кого Вы питаєте вообщє?
– Опришко Володимир Олексійович.
– А, у нас такого нема.
Відшукати ділянку «Морячка-МС» і «Клірингового дому» виявилося не легше, ніж Опришка. На острові є два об’єкти з вказаною у Реєстрі адресою – Лютнева, 58-к. Один з них – це ресторан «Дніпровська Рів’єра». Його власники заперечили інформацію про продаж свого активу.
Другий ми знайшли у судовому реєстрі. Це майже півтора гектари землі, яку Київрада у 2004-му віддала в оренду «Юнацькому клубу «Юнга» нібито для експлуатування та обслуговування водної станції.
Та замість водної станції тут виросли котеджі і басейни, через що прокуратура через суд повернула ділянку місту. «Юнга» перейменувалася на «Морячок-М», і той почав нову судову війну – вже не за землю, а за приватизацію набудованого. Майно «Морячка-М» вже стало власністю майже тезки – «Морячка-МС». І одразу потрапило в іпотеку «Клірингового дому» Льовочкіної-Фурсіна.
При цьому ділянка під котеджами нині у комунальній власності. Та чи надовго? Новий власник нерухомості має повне право оформити землю на себе. Це означатиме, що землеволодіння орбіти Льовочкіних на Жуковому острові можуть розширитися.
Голосіївський район, вулиця Васильківська, Національний центр Олександра Довженка. Силами структур, пов’язаних з родиною сірого кардинала української політики, все це мали приватизувати. І перетворити на торгівельний центр.
Історія державного центру Довженка могла закінчитися ще восени 2007-го. Тоді Мінкульт і Фонд Держмайна дали добро на продаж частини об’єктів Центру з молотка. Так найбільші площі опинилися в руках приватної компанії «Ніко і К».
ІВАН КОЗЛЕНКО, директор ДП «Національний центр Олександра Довженка»:
– Покупцем є одна компанія. Було здійснено спочатку відчуження, потім виставлені вони на аукціон. Я не знаю, чи були на аукціоні інші пропозиції, нібито були. Ця пропозиція була в ціновій категорії найкращою».
Компанія «Ніко і К» має двох основних власників. Перший – компанія «Кесслер Вентчез Лімітед», другий – бізнесмен Ігор Тинний. І «Кесслер», і Тинний мають в активі ще одну фірму – «Перша взуттєва фабрика «Київ». Там у них в партнерах – вже знайомі нам кіпріоти Марія Шуфтас і Марія Комодрому.
Разом з «Кесслер» і Тинним співзасновником «Першої взуттєвої фабрики «Київ» був Іван Фурсін – партнер Юлії Льовочкіної по «Кліринговому дому».
ІГОР ТИННИЙ, співвласник ТОВ «Ніко і К»:
– Я кілька разів викуповував нерухомість – занедбану чи застарілу – з часів Радянського Союзу, аби її перепрофілювати. У мене тоді були плани знести майже це все і побудувати на його місці торгівельно-офісний центр.
Далі все традиційно. Нині нерухомість «Ніко і К» на Васильківській – в іпотеці «Клірингового дому».
ІГОР ТИННИЙ, співвласник ТОВ «Ніко і К»:
– Умовно кажучи, відсотків 70, 65, дві третини – це були позичкові кошти і третину я інвестував власні.
В чому проблема? В процесі приватизації. На момент продажу нерухомості директором центру Довженка був Володимир Мандрика, а одним із співвласників покупця – компанії «Ніко і К» – Ганна Дидочкіна, працівниця Центру, яка займалася перекладами. До того ж, дівчина ще й родичка Мандрики.
ГАННА ДИДОЧКІНА, співзасновниця компанії «Ніко і К»:
– Я знаю, що Ви працювали перекладачем там
– Так, дуже маленький період.
– Добре. Скажіть будь ласка, Володимир Андрійович Мандрика, у якого Ви, власне, і працювали тоді, це Ваш родич, правильно?
– Так.
– Тоді в мене наступне запитання. Як так вийшло, що в момент, коли частина нерухомості Центру продавалася «Ніко і К», він був директором Центру, а Ви були співзасновником цієї приватної компанії?
– Я не можу коментувати це.
– А можете пояснити хоча б, чому?
– Ну, скажемо так… Я не вважаю…
– Просто це явний конфлікт інтересів на той момент керівника Центру. І, власне, тому мене це цікавить. Я ж нічого особистого не запитую
– Ну скажімо так – це було досить давно і вже не дуже пригадую що і як, і де…
З Мандрикою поговорити не вдалося. 77-річний екс-директор Центру Довженка, дізнавшись, що під його будинок приїхали журналісти, через охорону повідомив – вдома його немає. І попросив лишити контакти. На жаль, нам досі ніхто не передзвонив.
Неможливість почати будівництво змусила «Ніко і К» частину нерухомості продати, а решту – здавати в оренду.
Такий вигляд має нині колишня кінокопіювальна фабрика. Можливо, партнери опозиційної родини Льовочкіних і планували зробити тут щось схоже на хатинку у Франції, але не вийшло. Нічого, у них у Києві ще чимало об’єктів.
МАКСИМ ОПАНАСЕНКО, Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» для проекту «Слідство.Інфо»