Микола Азаров. Спробуйте ототожнити це прізвище не з Кабінетом Міністрів часів Віктора Януковича, не з «бімбою» і не з розкраданням бюджетних коштів, а з наукою. Не виходить? А, між тим, Микола Янович – член-кореспондент Національної академії наук України.
Тут він з 1997 року офіційно займається в секції… гірничої геофізики.
Утікач, який після Революції Гідності осів у Росії, досі отримує за своє високе наукове звання по 3 400 гривень на місяць. Це – три мінімальні зарплати українця.
Розпитати про наукові здобутки екс-прем’єра ми вирішили у Президії Національної Академії Наук України. Та виявилося, що потрапити на її відкрите засідання не так просто. Нас не пустили.
– А для чого тоді оголошення було на сайті НАН? Для того, щоб, мабуть, прийшов хтось бажаючий це послухати і подивитися?
– Ви знаєте, це не моє особисте рішення.
– Так я знаю, але прес-служба вирішує це питання.
– Так, ми сьогодні не акредитуємо і не приймаємо засобів масової інформації.
Своє запитання ми поставили одному з членів Президії, ректору університету імені Шевченка Леоніда Губерського, якого зловили на вході.
– Ну, це питання треба ставити на Президії. Воно, до речі, вже ставилося і не лише про нього. Вивчають.
– Тобто, щось може бути, так?
– Думаю, що так. Але не тільки про нього мова йде.
Кого ще може мати на увазі Губерський?
Наприклад, спійманого на науковому плагіаті екс-спікера Верховної Ради Володимира Литвина. В НАН у нього навіть вищий за Азарова ранг – академік. І, відповідно, вища щомісячна виплата – 5 112 гривень на місяць. Це майже 5 мінімальних зарплат.
А є ще радник президента Росії Володимира Путіна – Сергій Глазьєв. Виплат, щоправда, він не отримує, має лише звання. Можемо процитувати науковця.
– Совершенно очевидно, что все факты говорят, что изначально фашистский режим, а теперь уже и фашистско-украинское государство формировались и формируются под прямым руководством Соединенных штатов Америки.
Як такі видатні люди отримують почесний статус українського науковця? Експерти кажуть, що це не таємниця.
За словами Ігора Лікарчука, директора Українського центру оцінювання якості освіти, «є імена, відомі в світі імена. Ну як можна натиснути на Патона? А от на членів галузевих академій наук – там питання вирішується набагато простіше».
У галузевих академіях справді все простіше. Наприклад, у Національній академії педагогічних наук. Тут науковці повинні «кувати» українську освіту, виводячи її на якісно новий рівень. Тільки от молот опинився у руках дуже неоднозначних людей.
Тут є такі академіки, як президент Одеської юридичної академії Сергій Ківалов, екс-радник Миколи Азарова Анатолій Толстоухов і незмінний керівник апарату Верховної Ради Валентин Зайчук. Кожен з них отримує по 4 601 гривні на місяць.
Серед членів-кореспондентів академії педагогічних наук – ректор податкового університету Петро Мельник, який недавно, після звинувачень у хабарництві, магічно зняв електронний браслет і чкурнув до Америки.
А ще – люстрований восени 2014-го екс-заступник глави Адміністрації президента Олег Рафальський. Колишній очільник Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міносвіти Олександр Удод, чия каденція запам’яталася рекордною кількістю різноманітних схем на друці підручників.
І одіозний перший зам Дмитра Табачника в Міносвіти Євген Суліма. Також він відомий своєю роботою на чолі кафедри освітньої політики в Інституті політології та права Національного педагогічного університету.
«Всім відомо, який науковець Євген Миколайович Суліма, – каже освітній експерт Єгор Стадний, виконавчий директор «Центру дослідження суспільства». – Ну, ніякий. Для тих, кому невідомо – відкрию. Відповідно, йому як заступнику міністра в певний час дали це звання».
А от член президії академії Педнаук і ректор університету Віктор Андрущенко каже: Суліма звання науковця заслужив.
– У нього є хороші праці, непогані праці.
Виправдовує він і свого членкора Олега Рафальського, з яким нині засів за написання книги.
– Як же вона буде… А, вона називається так: «Українська цивілізація. Українська регіональна цивілізація. Там цілий блок матеріалів у історичному аспекті по розвитку української цивілізації написав саме Рафальський. Я його знаю, а я знаю його років 15. Це поважна людина.
Кожен з названих членкорів отримує по 3060 гривень на місяць. За винятком Петра Мельника. У грудні 2013-го, коли Мельник утік в Америку, президія академії педнаук вирішила припинити йому виплати. Мабуть, їх стало невигідно обмінювати на американські долари.
Запитати про виплати таким достойним людям ми прийшли на засідання президії Академії Педнаук.
«Закон є закон, – виправдовується президент НАПН України Василь Кремень. – Ми не можемо порушити закон – вони на нас в суд подадуть».
«Керівники, посадовці ще хтось там високого рангу отримують ці звання як красиве слово просто. Ну а за цим званням йде доплата відповідна і так далі і так далі», – натякає на справжні причини Стадний.
Академія правових наук України, що базується в Харкові, може сміливо претендувати на звання «надійного даху» для най-най-найодіозніших.
Академіками тут є екс-міністр освіти Дмитро Табачник, який нині перебуває в Ізраїлі, уже згадані президент Одеської юракадемії Сергій Ківалов та екс-спікер парламенту Володимир Литвин, автор «законопроекту про наклеп» екс-нардеп Віталій Журавський і «терористичний переговорник» Віктор Медведчук
Литвин і Ківалов в цій Академії виплат не отримують. Зате Табачник, Журавський і Медведчук мають від держави по 4 601 гривні на місяць.
Фактично єдиною галузевою академією наук, яка подала хоч якийсь приклад очищення, є національна академія медичних наук. Академіком тут є колишній ректор Національного медичного університету Богомольця Віталій Москаленко.
Під час Революції Гідності студентам вдалося змістити Москаленка з посади. Згодом за нього взялася прокуратура і через суд домоглася домашнього арешту. Академіка підозрюють у нарахуванні грошових премій самому собі.
Членом-кореспондентом Медакадемії також є оголошена в розшук екс-міністр охорони здоров’я Раїса Богатирьова.
Звань ані з Москаленка, ані з Богатирьової тут не знімали. Але хоча б виплати припинили – до ухвалення рішень за кримінальними справами.
Біда в тому, що довічні звання і виплати таким горе-вчених вписані в українське законодавство. Для академій присутність гучних імен чиновників і депутатів у списках своїх науковців – спосіб вибивати додаткове державне фінансування. Що з цим робити? Рецепт лікування простий, кажуть експерти. Це – конкуренція і прозорість.
«Тоді б відпала проблема кожного разу піклуватися про те, щоб забезпечити собі якийсь неформальний вплив і таке і таке, – каже експерт Єгор Стадний. – Тобто, система породжує отакі покручі».
«Нам в науці потрібно перестати фінансувати утримання приміщень, академіків, секретарів, автомобілів. А нам потрібно фінансувати власне науку», – підтверджує Ігор Лікарук.
У молодих українськтх вчениї є вже кілька десятків винаходів, які могли б значно полегшити життя наших бійців на фронті. Та на них грошей держава знайти не може. Хоча продовжує фінансувати тих, по кому давно плаче в’язниця.
МАКСИМ ОПАНАСЕНКО, Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» для проекту «Слідство.Інфо»