Вони не стріляють з автоматів, не закладають вибухівку, не заряджають «Гради». Їхня зброя – коментарі, статті, пости на інтернет-сайтах та в соціальних мережах. Без жодного пострілу вони перетворюють людей на прибічників російської агресії. І ця віртуальна армія вже має тисячі реальних жертв.
15 років тому Владімір Путін став президентом Росії. Щоб зміцнити особисту владу, російський керівник одразу взяв курс на тотальний контроль над федеральним телебаченням. На той час Кремль контролював лише одну з трьох перших телевізійних кнопок – Всеросійську державну телерадіокомпанію. Інші дві – канали ОРТ та НТВ – були незалежні від влади. Переслідування і подальша втеча з Росії олігарха Бориса Березовського дали змогу швидко підпорядкувати ОРТ. Ще за рік, у 2001-му, остаточний розгром телеканалу НТВ поклав край незалежному телебаченню в масштабах всієї Росії. Кремль тріумфував. Тепер він міг нав’язувати свою волю російському суспільству, де більшість громадян звикли отримувати інформацію з телевізора.
Відтоді майже все російське телебачення стало виглядати так:
– Сьогодні президент Путін зустрівся… Путін заявив… Путін підкреслив… Путін відвідав… Путін прийняв… Путін провів… Путін відзначив… Путін… Путін… Путін…
Але залишався ще один канал інформації, який Кремль на той час не контролював – Інтернет.
Світова комп’ютерна мережа розвивалася в Росії стрімкими темпами. Нові незалежні медіа, блогери, соціальні мережі – все це загрожувало зруйнувати інформаційну монополію Кремля. І російська влада почала діяти. Зміни в законодавстві зробили обов’язковою реєстрацію блогерів у спеціальному відомстві. Будь-яке незалежне медіа дозволено закривати за підозрою в екстремізмі. Як приклад, торік редакція найпопулярнішого російського Інтернет-видання «Лєнта.Ру» змушена була переїхати до Латвії.
Але Кремль діяв не тільки заборонами. Щоб остаточно витіснити опонентів з інформаційного поля, російська влада створює власну Інтернет-реальність. Два роки тому наші колеги з російського незалежного видання «Новая Газета» з’ясували, що в Петербурзі існує так зване Міністерство Правди. Його офіційна назва: «Агентство Інтернет-Досліджень».
В чотириповерховому офісі цього Агентства працює понад чотириста співробітників. Вони цілодобово пишуть коментарі на різних сайтах, форумах, поширюють новини, ведуть блоги та сперечаються в соціальних мережах. Хвалити Путіна, Росію та Медвєдєва і паралельно лаяти Україну, Європу, Сполучені Штати – ось головне завдання цієї корпорації інтернет-коментаторів. Або, як їх ще називають, путінських тролів. Розмах їхньої роботи справді вражає.
Ось що розповів працівник «Агентства Інтернет досліджень»:
– Это настоящая фабрика, где существуют производственные нормы, при выполнении нормы ты зарабатываешь 45 тысяч рублей. А норма – это 135 комментариев за смену, которая длится 12 часов. 07:00 Там кабинетов 40, и в каждом сидит по двадцать человек. У каждого свои задачи. Там есть фейсбучные комментаторы, «В Контакте». Комментарии, которые в газетах под статьями пишут.
– Но ваш отдел назывался «Форумов и блогов»? То есть там создавались фальшивые блоги и фальшивые блогеры?
– Да, да, фальшивые блоги, и блогеры. Все фальшивое…
Головна мета цієї фабрики тролів – створити видимість масової підтримки російської влади в Інтернеті. Змусити повірити, що прогресивна частина суспільства, яка не дивиться телевізор, теж любить Путіна до нестями. Та дати відчути людині, яка не погоджується з Кремлем, свою повну самотність навіть у соціальних мережах.
– Работали круглосуточно, два дня через два. Потом приходит еще смена. В четыре смены фактически. 200 ребят в нескольких кабинетах, они писали фактически. По три экаунта на человека. Причем тебе нужно вести три экаунта от разных людей. То есть вы пишете, пишете, пишете с точки зрения кого угодно, например, с позиции домохозяйки, которая печет пирожки и вдруг решает: «Напишу-ка я свое мнение по поводу того, что сказал Путин!»
Цю фабрику тролів або «Агентство Інтернет досліджень» контролює російський бізнесмен Євґеній Пріґожин. Його ще називають «ресторатором Кремля». Давній друг Путіна, Пріґожин через свою фірму «Конкорд-Кейтерінг» обслуговує всі бенкети та урочисті прийоми вищого російського керівництва. Інша фірма Пріґгожина – «Воєнторг» – годує російських солдатів. Позаторік це коштувало російському бюджету 92 мільярди рублів. У перерахунку це близько сорока мільярдів гривень! Заробленого на реальному війську Пріґожину вистачає, щоб утримувати військо віртуальне.
– Девочки, которые приходят не выспавшимися и весь день пьют энергетики. Очень потешные, с грязными волосами. Кто они вообще такие, эти девочки? И они любят Путина 12 часов подряд!
Та працівникам петербурзької фабрики тролів доводиться не тільки позмінно любити Путіна. С початком подій на Майдані їм поставили нове завдання – дискредитувати громадянський протест в Україні.
“Слідство.Інфо” отримало внутрішні звіти про діяльність групи коментаторів під назвою: «Проект Рідна Батьківщина». Саме таку українську назву – «Україна-Свята Батьківщина» має група в соціальній мережі «В Контакті». У цій групі петербурзькі тролі поширювали дописи проти учасників Майдану. Група недаремно має українську назву і символіку, адже кремлівські коментатори для переконливості видавали себе за українських патріотів.
Але де в чому російський слід вони приховати не змогли. Наприклад, у назві групи в слові «Україна» замість літери «ї» стоїть «і». Можливо, в творців групи навіть української розкладки на клавіатурі немає? У службовому звіті координатор групи доповідає керівництву про пророблену роботу за першу половину січня 2014-го року. До перших вбивств на Майдані лишалися лічені дні.
«… прошедший отчетный период в нашей работе был скорее аналитическим: собирался материал для дальнейшей работы, производились информационные вбросы на различные ресурсы с целью дальнейшей их популяризации, производился поиск новых площадок для нашей деятельности… Также куплено 40 новых «Вконтакто-ботов». 10 из них будут использованы для создания квази-вражеских персонажей (свободовцев и ударовцев, которые будут ссориться между собой и порочить имидж своих партий). Заведена почта активистки «Свободы», которой в течение месяца будут скидываться «подгрузы» для работы в пользу евромайдана. После этого эта почта будет взломана, а содержимое «подгрузов» и «отчетов» – опубликовано в сети».
Як доказ проведеної роботи, у звіті наводяться копії сторінок форумів та соцмереж, куди вкидалися дописи. На різні теми – приміром, про безглуздість протесту на Майдані і про те, що революцію в Україні організували США та ЄС – заради того, щоб взяти під контроль поклади сланцевого газу. Окремим розділом йдуть плани роботи петербурзьких тролів на наступні два тижні січня:
– Майданутые – это 0,5% от населения Украины, что бы там ни втирали СМИ.
– Власть на Украине невероятно демократичная. В любой другой стране оппозиционеров, которые ведут себя настолько нагло, давно бы уже попересажали.
В дискуссиях с противниками евроинтеграции вбрасываем следующие сентенции:
– Украина и Россия – едины.
– Разделение Украины на Восточную и Западную – свершившийся факт. Давайте уже признаем, что мы – два разных народа.
– Вопросы такого масштаба, как судьба целой страны, не решаются на площадях. Давайте проведем всеукраинский референдум и прекратим клоунаду. Пусть свое слово скажет народ, а не майданутые.
ВНИМАНИЕ! Тему про всеукраинский референдум и призыв прекратить клоунаду, – делаем центральным направлением нашей работы. Параллельно возобновляем нагнетание ностальгии по временам СССР.
Після цього на українських форумах і в соціальних мережах з’являються сотні коментарів за заданими куратором тролів тезами. Але у звіті проскакує фраза, яка привертає особливу увагу.
«Треть личного состава согласно указаниям заказчика была отправлена в отпуск. В настоящий момент, с 13.01.2014 в работе вновь задействован полный состав работников».
Цікаво, хто є цим таємничим замовником, який давав вказівки кремлівським тролям? Одразу після втечі колишнього президента Януковича група журналістів, серед яких були і кореспонденти «Слідства.Інфо», знайшла в резиденції Межигір’я записник. Він належав керівнику особистої охорони Януковича – Костянтину Кобзарю.
Ось копія однієї зі сторінок блокнота охоронця Януковича. На цій сторінці перераховані міліцейські підрозділи, які під час Майдану охороняли Межигір’я. Всього майже сімсот людей. А на сусідній сторінці, під записом «Парубій – Батьківщина», номер російського мобільного телефону. І підпис: «Євгеній Вікторович». Як стверджують наші російські колеги, це мобільний телефон Євгенія Пріґожина – власника пітерської фабрики тролів і друга Владіміра Путіна.
Після втечі Януковича Росія розпочала проти України справжню війну, яку незабаром назвуть гібридною. Гібридна в тому сенсі, що в ній поєднуються зіткнення на полі бою і війна за мізки і переконання мільйонів людей. Остання ведеться на екранах ваших телевізорів та комп’ютерів.
«Настал тот день, когда мы все признали, что слово, камера, фотография, интернет и вообще информация, стали еще одним видом оружия. Еще одним видом вооруженных сил», – заявив недавно міністр оборони Російської Федерації Сергій Шойгу.
Критики Путіна вважають його диктатором з минулого. Але він довів, що може керувати свідомістю так, як про це розповідають у книжках про майбутнє. Його найближче оточення прекрасно розуміє, що в 21-шому сторіччі той, хто володіє інформацією, володіє світом. І вони почали цей світ завойовувати.
«Это оружие, которое может быть применено, как по-хорошему, так и по-плохому. Это оружие, которое по-разному участвовало, но точно участвовало, во всех событиях жизни нашей страны. И в праздничных, и в горестных, и в поражениях, и в победах», – сказав Шойгу.
За рік військової агресії проти України російська пропаганда запрацювала на повну потужність. Крім журналістики, яка імітує правду, в інформаційний простір почали вкидати й просто абсурдні історії. Створені передусім для телебачення, вони активно поширювалися кремлівськими тролями в мережі Інтернет.
Навіщо пропагандистська машина Кремля створює інформаційний сурогат, в який притомна людина ніколи не зможе повірити? Та ще й поширює його в Інтернеті, де аудиторія здатна думати? Невже російську владу настільки причарували успіхи нацистської пропаганди? Адже Владімір Путін не приховує свого ставлення до її творця, Йозефа Ґебельса.
– Ведь Геббельс же говорил: чем невероятнее ложь, тем быстрее в нее поверят. И он добивался своего. Он ведь был талантливый человек!
Британський журналіст Пітер Померанцев вважає, що російська інформаційна машина свідомо плодить нісенітниці, і її розрахунок полягає в іншому.
– Мета цієї війни – не переконати, як в класичній пропаганді, а зробити інформаційне поле брудним. Її ціль, щоб ніхто нікому не довіряв. Вони кажуть: ти не маєш нам вірити, але й те, інше – теж пропаганда, й там неправда. Нікому не вір. Коли інформаційне поле вбите, все, що працює – страх, паніка, апатія. Це така терористична атака на інфраструктуру розуму.
Пітер Померанцев в інтерв’ю виданню «Українська Правда», березень 2015-го року.
Для ефективного інформаційного тероризму мало побудувати лігвище тролів. Інформаційний продукт, який вони поширюють у соціальних мережах, має бути близьким для аудиторії. Саме тому петербурзька фабрика інтернет-коментаторів створила філію в Україні. Вона називається «Новинне Агентство Харкова», або скорочено НАХ.
Український проект кремлівської інтернет-фабрики намагається справляти враження незалежного медіа. На його сайті чимало новин про події в Україні, поданих нейтрально, а деякі навіть в патріотичному дусі. Але більшість повідомлень тонко формує остаточне спрямування сайту: проросійське та просепаратистське.
Реєстраційні дані інтернет-адреси вказують на те, що сайт належить товариству з обмеженою відповідальністю «Нєвскіє Новості». Ця структура розташувалася за тією ж адресою і має тих самих засновників, що й петербурзька фабрика тролів. Але знайти Агентство Новин Харкова в самому Харкові неможливо.
Ось як виглядає будівля, в якій офіційно знаходиться його редакція. Тим не менше, “Слідство.Інфо” спробувало відшукати тих людей, які в Україні допомогли запустити цей проект кремлівської пропаганди. Директором НАХу є такий собі Дмитро Журавльов. Щоправда, його колеги з характерним російським акцентом так і не змогли відшукати свого начальника.
– Новостное агентство Харьков?
– Да.
– А Дмитрия Журавлева можно услышать?
– Дмитрия Журавлева? – Вот мне главный редактор говорит… Чё ответить, спрашивают? В командировке он.
– А когда вернется, не подскажете?
– Он не докладывал. И сейчас не у кого спросить. Шеф-редактора нет на месте. А что? Передам, могу каонтакты какие-то записать.
– А вы на Партсъезда находитесь?
– Ну, там все написано, где мы, чё находимся. Вы перезвоните через неделю, хорошо? Там наша почта есть и все координаты.
Після цього дзвінка телефон Новинного Агентства Харків відключили. Тому, щоб знайти керівника ресурсу, довелося звернутися до даних Єдиного державного реєстру. “Слідство.Інфо” вирушило до Журавльова додому.
Дмитро Журавльов – засновник Агентства Новин Харкова зареєстрований в місті Комсомольську Полтавської області, тут на вулиці Миру. Зараз ми спробуємо дізнатися, чи є він вдома.
Нажаль, у квартирі, в якій зареєстрований Дмитро Журавльов, ніхто не відчинив. Лише за кілька днів нам вдалося відшукати його батьків і поговорити з його матір’ю Наталею Журавльовою телефоном.
– Можно поговорить с Дмитрием Журавлевым?
– А зачем он вам, если не секрет?
– Вы знаете, на него зарегистрирован сайт в Интернете, который симпатизирует РФ и сепаратистам.
– Что, что, что? Вы что! Вы меня убили!
– Ваш сын в России находится, насколько я знаю?
– Да, да. Но он уже больше 5-ти лет в России.
– Возможно, его попросили на себя зарегистрировать это предприятие.
– Это может быть. Может, быть он где-то документы это самое… Иначе, он сам, я вас уверяю, он очень серьезный и политикой он не занимается. Я вам серьезно говорю. Поверьте мне, как матери. Мы не против Украины, я вас уверяю!
Цілком можливо, що Дмитро Журавльов, який зараз мешкає в Петербурзі, просто за винагороду зареєстрував на себе «Агентство Новин Харкова». Адже він, за словами його матері, простий будівельник. Втім, нам таки вдалося дізнатися імена справжніх керівників і авторів цього прокремлівського ресурсу.
“Слідство.Інфо” отримало низку документів про створення редакції цього сайту. Усе почалося восени 2013-го. Офіс «Агентства Новин Харкова» відкрився зовсім не в Харкові, а в Сімферополі на вулиці Декабристів. Справжнім директором агентства стала кримчанка Юлія Сергачова, яка й займалась всією адміністративною роботою.
А редактором сайту став кримський журналіст Сергій Мельник, який також працював фотокореспондентом на Майдані, особливо з-за спин «беркутівців».
Крім того, в редакції, згідно з зарплатною відомістю, було ще дванадцятеро людей (редактори, кореспонденти, телеоператор, дизайнери). Для того, щоб публікації сайту були переконливими, передбачалися гонорари для експертів – політологів чи економістів. Ми розпитали про сайт радника Голови Служби Безпеки України Маркіяна Лубківського.
– Агентство Новин Харкова. Ви чули про нього? Що вам про нього відомо?
– Відомо, нам відомо навіть те, що багато, нажаль, українських журналістів, залучаються за гроші, використовується їхній інтелектуальний багаж, їхні знання і вміння. Журналісти працюють не лише, як камерамени, а й готують контент для таких сайтів. Ця робота робиться за гроші, гроші надходять з Російської Федерації.
Місяць утримання всіє редакції коштував друзям Путіна 780 тисяч російських рублів. На додачу, як «зірок» сюди запрошували відомих журналістів. Одним з перших авторів сайту став Павло Казарін, відомий український та російський журналіст, кореспондент Радіо Свобода, який після анексії виїхав з Криму.
– Это не самое приятное воспоминание. Дело в том, что я им написал несколько текстов… Когда мне предложили написать о том, какие плохие люди стоят на Майдане, о том¸ что все идеалы Майдана никуда не годятся и так далее, на этом, собственно, мы и попрощались.
– За февраль месяц есть зарплатная ведомость. Здесь напротив вашего имени стоит цифра в 50 тысяч рублей. Февраль 2014-го.
– Сколько?!
– 50 тысяч?
– (сміється) Значит, ребята хорошо жили. Потому что таких сумм у авторов нет. Тогда, если не ошибаюсь, текст был в районе 4 тысяч рублей.
– Российских рублей?
– Да. Или 4300… Но 50 тысяч за февраль месяц… Не знаю, в чей карман эта сумма легла.
Але «Агентство Новин Харкова» стало не лише одним з рупорів кремлівської пропаганди. Розташоване в Сімферополі, воно зіграло чималу роль в підготовці анексії Криму.
4-те лютого 2014-го року. Крим. До втечі Януковича і вторгнення «зелених чоловічків» на півострів залишається ще три тижні. Але підготовка анексії вже йде повним ходом. Олена Зоріна, особистий секретар власника фабрики тролів, отримує з Криму електронні листи. У них йдеться про результати антиукраїнської роботи на півострові.
Листи надсилає такий собі Олександр Піцур – підполковник внутрішніх військ Росії у відставці, керівник петербурзької компанії «Арт-Медіа». Сьогодні його фірма тісно співпрацює з «Агентством Інтернет Досліджень». У дні Майдану Піцура відрядили до Криму, щоб розгорнути роботу «Агентства Новин Харкова» і включитися в роботу з підготовки вторгнення російських військ. Він написав звідти листа такого змісту:
«Лена – передай хорошему человеку, убывающему в командировку по святым местам: «создано агентство журналистских расследований при Новостном агентстве Харькова – 13 чел». Материальная база (срочно надо решать с Е.В. о выделении бюджета на закупку и передачу): телефонные трубки – 8 ед. Рация – 6 ед. Видео / фото аппаратура для открытого-скрытого видео-фото-документирования.
Ведем переговоры о коалиции (группа организаций – “Правое дело”, афганцы, чернобыльцы, казачество, крымские татары, еще пару организаций) которые вместе объявят о создании ОНФУ (Объединённого народного фронта Украины). Опубликуем на нашем портале и попробуем дать ссылки на другие новостные порталы».
За кілька днів на сайті «Новинного Агентства Харкова» справді з’являється повідомлення про те, що в Криму створено Об’єднаний народний фронт України, який рішуче виступає проти євроінтеграції та вимагає заборонити екстремістські та фашистські організації, які беруть участь в протестах на Майдані. Ядром новоствореного фронту оголошено громадську організацію «Правое дело».
«Ездили в Севастополь – встречался с очень полезным человеком – будет объявлять все то что надо. У него есть своя общественная организация “Правое дело”, и на регистрации находятся документы на Партию».
З листа Олександра Піцура
Лідером «Правого дєла» є кримський журналіст, який ніколи не приховував своєї проросійської позиції – Юрій Пєршиков. В листах з Криму, підполковник Піцур називає Пєршикова «паном П». Після анексії Криму Пєршиков вирушить на Донбас, де йому довірять посаду заступника міністра інформаційної політики в Луганську.
А тоді, 23 лютого 2014-го, «Правоє дєло» Пєршикова оголосить про створення так званого «кримського ополчення». В очікуванні російських солдат це «ополчення» почне блокаду українських військових частин. Російський пропагандистський фільм «Крым. Путь на Родину» докладно описує історію створення цього угрупування.
«Народный подъем и сплочение сформировались за считанные семь дней. 22-го февраля, опаленный Майданом, присягает Крыму «Беркут». 23-го февраля на многотысячном митинге против украинского фашизма выбирают народного мэра Алексея Чалого. Одновременно в Симферополе – массовая запись в народное ополчение Крыма».
Окрім Криму, керівництво фабрики кремлівських тролів розгортає роботу і в інших містах України.
«Ищем влиятельных людей – кандидаты есть. Планирую поездку в Харьков (либо созвон с хорошими людьми там – завтра) либо в Киев – решение будет принято – в среду – оповещу».
З листа Олександра Піцура
Анна Журба – харківська журналістка, колишня співробітниця Інформаційного агентства «Мост-Харків». Сьогодні пише статті для сайту «Медуза», створеного незалежними російськими журналістами в Латвії. Втім, прізвище Журби фігурує в штатному розкладі та в зарплатних відомостях «Новинного Агентства Харків». Сама журналістка в коментарі Слідству.Інфо свою причетність до цього сайту заперечує. А появу свого імені у внутрішніх документах пояснює так:
– Это была провокация либо попытка воспользоваться моим достаточно известным в журналистских кругах именем, не будем себя обманывать. Возможно, кто-то пожелал так привлечь внимание к этому агентству.
У це можна було б повірити, якби не численні матеріали на сайті агентства Харків, підписані автором «Анна Журба». Влітку, коли війна на Донбасі була в розпалі, згадку про Журбу з сайту прибрали. Замість неї статті підписали очевидно псевдонімом «Євгеній Паромний». З цим іменем просепаратистські публікації на сторінці агентства з’являються й досьогодні. До того ж, як розповіли харківські журналісти, Анна Журба багато років перебуває в стосунках з політтехнологом Ігорем Байшею.
Він не приховує своєї симпатії до сепаратистів та Росії і, за словами знайомих, останніми місяцями живе в Криму. Анна Журба заперечила, що пише під псевдонімом «Євгеній Паромний» і додала, що з Байшею вже давно не бачилася. Та тільки під час листування з нами локація в соціальній мережі Фейсбук показала, що пані Журба перебуває в Криму.
Та в українській зоні Інтернету є ще чимало проросійських сайтів. Вони поширюють заяви та новини бойовиків. А люди, що їх створили, цілком спокійно працюють в різних містах України.
Роман Шурбаєв – полтавський програміст, який запустив інтернет-портал охочих відпочивати в Криму. Як з’ясувало Слідство.Інфо, Шурбаєв також створив кілька сайтів відверто сепаратистського спрямування. Роман доволі щиро розповів нам про свою інформаційну підтримку бойовиків.
– Если вам сильно интересно, есть у меня другой ресурсик. Очень пророссийской направленности. Если вам такое интересно.
– Да, интересно. Как называется? Какой адрес у него?
– Сейчас, секундочку.
– Я могу вам сказать. Набат-ин-ю-эй, да?
– Возможно, да. Есть такой, да.
– Или еще есть какой-то? Кроме этого?
– Еще есть. Только на другие данные, да.
– Почему такая пророссийская направленность этих сайтов? Тот же Набат, он же такой явный сепаратистский. С чем это связано?
– (смеется) Сепаратистский. В этом случае да, это моя позиция.
– То есть, вот такая пророссийская позиция ваша?
– Да, можно и так сказать, да.
Згодом, напевне, оцінивши відвертість свого зізнання, Роман Шурбаєв передзвонив нам, щоб повідомити про зміну своєї позиції на протилежну.
– Хочу внести ясность некоторую. Это точная копия, по сути, сайта набат-точка-про. Грубо говоря, я оттуда ворую новости. Я всего лишь как веб-мастер копирую новости с Анна-Ньюз.
– Анна-ньюз – это сепаратистский ресурс. Вы копировали с него новости? На этом зарабатывали?
– Да, на этом зарабатывал. То есть, я, по сути, никакой позиции не придерживаюсь. Я патриот Украины, своей страны. Даже с Крымом как история началась, я сразу перебрался в Украину. – Я делал то, что выгодно. В данном случае я ДНР наполняю, хотя сам такой позиции не придерживасюь, потому что я патриот Украины.
– Вы понимаете, что влияете на общественное мнение?
– Никак нет. Я не считаю, что подрываю позиции страны со всеми вытекающими. Я не создаю общественного резонанса. Если вы хотели какого-нибудь сепаратиста расспросить, то это вопрос не ко мне. Я не из их числа.
Служба Безпеки України нарешті таки оцінила серйозність загрози з боку інтернет-армії Кремля. Сервери української компанії NIC.UA, яка зареєструвала і підтримувала Інтернет-адреси сепаратистських сайтів, цілими стосами вилучили працівники СБУ. У компанії вважають такі дії свавільними та неефективними. Адже сайти бойовиків згодом знову запрацювали, тільки вже з іншої точки земної кулі, каже Андрій Хветкевич, директор компанії NIC.UA.
«При этом, судебное решение выносится: снять оборудование в Украине. Какая в этом логика, если сайты, они сами пишут, находятся в США, Британских Виргинских островах, в Эстонии?. СБУ не добилось результатов совершенно, но при этом пострадало 30 тысяч сайтов украинских, в том числе волонтерские организации, в том числе благотворительные фонды».
З іншого боку, ще за тиждень до вилучення серверів, Слідство.Інфо детально розпитувало компанію NIC.UA про причини підтримки доменних імен сепаратистів. Тоді в компанії заявили, що будуть щось робити тільки після рішення суду. Тим часом в СБУ звітують, про те, що майже перемогли сепаратистів в українському Інтернеті. Про це розповів радник Голови СБУ Маркіян Лубківський.
– Їх майже не залишилось, їх насправді небагато. Якщо говорити про ті, які знаходяться в зоні нашої відповідальності, в нашій доменній зоні.
– Скільки їх – 5, 10, 20?
– Мова йде про декілька десятків. Однозначно, що ми не можемо контролювати Інтернет як такий. І це не є нашою метою. Але в будь-якому випадку ми не хочемо, щоб інформаційна загроза виходила перед громадянами України саме з території України.
Але як би не звітувала СБУ, кремлівські тролі продовжують війну в українській мережі. І перемогти їх можна або вимкнувши Інтернет. Або увімкнувши мозок.
ДМИТРО ГНАП, Слідство.Інфо