Олександр працює в миколаївській пресі дизайнером, на початку серпні з ним стався нещасний випадок – він зламав ногу. Оскільки травма була серйозна, його доправили в лікарню швидкої медичної допомоги. Там постраждалого одразу попередили, аби кістки зрослися нормально необхідно терміново робити операцію, але треба зробити передоплату за ліки – три тисячі гривень.
– Хірург попросив три тисячі гривень на медикаменти, тому що без них він не хотів робити операцію. Коли мені зробили два знімки ноги, то сказали що в ногу будуть вставляти медичне залізо – набір фіксаторів – розповідає Олександр.
Але скільки коштуватиме «залізо», яке вживлятимуть в ногу Олександра, йому не сказали. Про це він дізнався вже після операції.
– Після того, як мені зробили операцію на наступний день до мене прийшов чоловік і сказав, що я винен за залізо, яке мені поставили в ногу 5 100 гривень. Я відразу попросив документи на все це . Він сказав, що документи будуть.
Зібравши за допомогою знайомих вказану суму дизайнер, передав їх невідомому кур’єру. Розрахунок відбувався безпосредедньо в палаті лікарні.
Поки Олександр знаходився в лікарні швидкої допомоги, він дізнався, що п’ять тисяч за імплантат, який встановили йому – це ще квіточки. Його братам по нещастю, з якими він лікувався в одній палаті, хірургічні послуги обійшлися набагато дорожче. Тільки «залізо» коштувало від 10 до 30 тисяч гривень.
Сповна відчув діамантову коштовність імплантатів – інший Олександр, який потрапив до лікарні швидкої медичної допомоги на початку вересня. 30-річного чоловіка збила машина і з перелом обох ніг його доставили до лікарні. Лікар-травматолог повідомив його матері, що для якісного лікування треба у кінцівки встановлювати титанові пластини. Їх вартість 29 тисяч гривень. Гроші на операцію мати Олександра збирала кілька тижнів.
– З пошуком коштів звичайно було складно – каже мати – Орієнтовно у мене пішло 40 тисяч витрат на матеріал, який необхідний для операції, та лікування.
Кошти за імплантати жінка передала Степану Чирику – тій самій людині, що і в попередньому випадку з дизайнером Олександром. Формально саме цей підприємець поставляє імплантати в лікарню швидкої медичної допомоги у Миколаєві. В усіх випадках він страхує себе договором, який підписують усі пацієнти при передачі йому коштів. В договорі не указано ні фірми-виробника, ні країни де вона знаходиться. Навіть, що саме вживили в тіло пацієнта – не розкривається.
Колишній лікар, а нині Президент Всеукраїнської Ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк вже дванадцять років професійно працює в цій царині. Ознайомившись із текстом миколаївських договорів, експерт дійшов висновку, що вони грубо порушують права пацієнтів.
«Якщо ми купуємо цей імплантат разом з накладною, то бачимо, що воно таке. Ми просимо сертифікат якості і він має бути. А у Миколаєві стандартні угоди досить такі нікчемні, за які можна і не платити. Далі в тих накладних написано якийсь виріб. Що за виріб? Але ж там мають бути цифри – скорочення по номенклатурі виробу. І от навіть цього в цих договорах немає.» – каже Сердюк.
Що означають ці договори на практиці, і як вони підписуються добре знає Сергій, який тривалий час працював так званим кур’єром, тобто посередником між лікарем та пацієнтом. На умовах анонімності він погодився пояснити нам схему за якою працює цей медичний бізнес.
– Людині підсовується договір, щоб він його підписав, а потім родичі ставляться перед фактом, що потрібна така-то сума, яку потрібно зібрати. Найчастіше в цьому договорі вартість матеріалу не перевищує 30-40%. Все інше – це винагорода лікаря за операцію.
У відношеннях між лікарями та пацієнтами посередницьку роль виконують так звані кур’єри.
– Роль посередника полягає у тому, щоб збирати гроші та передавати їх лікарям і розрулювати якісь конфліктні ситуації. Лікар виходить тут абсолютно ні при чому. Всі конфлікти виникають з цим посередником – розповідає Сергій.
Формально ці посередники оформлені, як ФОПи – фізичні особи підприємці. Через рахунки цих підприємців-кур`єрів прокручувались сотні тисяч гривень. Чи існують насправді ці підприємці посередники чи це тільки прикриття для оборудок з «залізом»?
Ми завітали за адресою підприємця Козаченка, який в минулому році активно продавав імплантати в медичні заклади Миколаєва.
З самим підприємцем поспілкуватися не вийшло – двері відкрив його син. Про діяльність свого батька як бізнесмена-протезіста він нічого не знає.
– Може на нього зареєстрували це, – спитали ми у сина Козаченка.
– Ну, може бути. Я вам нічого не можу сказати, тому що я сам не розумію. Зараз важко від нього щось добитися – відповів син.
– Тобто він любитель випити і тому з ним важко спілкуватися, так, – уточнили ми.
– Ну да, він же старий, він 44-го року.
Невдача спіткала нас й з іншим «постачальником» – ФОП Литвиненком. Самого підприємця не було за місцем реєстрації. Кажуть, що він зараз зайнятий своє основною справою – продає взуття.
– Литвиненко Олександр Віталійович чим займається? – запитали ми у сусідки.
– Він торгує взуттям на ринку і в магазині на вулиці Радянській, – відповіла жінка.
Тим часом дизайнер Олександр намагався отримати інформацію про фіксатори, які йому вставили в ногу. Для цього він зателефонував Степану Чирику, який продав йому цей виріб. Продавець запевнив, що в нього є всі необхідні документи на фіксатори і він їх надішле. Але замість обіцяного пацієнт отримав лише Свідоцтво про державну реєстрацію виробів індійської компанії Апотекаріс Сандріз Мануфактурінг в України, яке є в Інтернеті у відкритому доступі.
Перевірити цю інформацію неможливо, оскільки медики не розписують, що конкретно було встановлено хворому.
– Найчастіше люди взагалі не бачать, що їм ставиться. Це може бути і Китай, і Росія, це може бути і Європа. Знову ж: через те, що ніхто матеріал, який їм вживлюють, не бачить, то й сертифікат вам після операції можуть надати будь-який – додає наш співрозмовник колишній кур’єр Сергій.
Ми завітали в Миколаївську лікарню швидкої допомоги. Але журналістам там були не дуже раді.
– Ви знімаєте тут, а чого це раптом? Ви у головного лікаря дозвіл запитували, – закидали нас питаннями лікарі в ординаторській травматології.
– Головного лікаря немає, – пояснили ми.
– Є начмед, який заміщує головного лікаря з його дозволу ведуться всі зйомки. Ви це знаєте? Ви це знаєте. А чому ж Ви робите так, як не можна робити?
– Давайте тодвийдемо на вулицю і поспілкуємось. Ви з Чириком працюєте, – запитали ми у лікаря-травматолога.
– Я зараз дуже зайнятий, ви мене відволікаєте. У мене хворий йде на операцію, – відмовився відповідати на наші питання миколаївський ескулап.
– А ось ви працюєте з Чириком, – звернулись тоді ми до іншого лікаря.
– Ви мені не викайте будь-ласка. Перш ніж розмовляти треба знати, як кого звуть. На всі питання відповім тільки з дозволу адміністрації, – перервав спілкування доктор.
На сходинках лікарні ми зіткнулися і з самим підприємцем Степаном Чириком, який, видно, поспішав на чергову ділову зустріч з пацієнтом. Побачивши камеру спритний ділок кинувся від нас навтьоки, але на сходинках ми його наздогнали.
– Я не хочу з вами говорити, – безапеляційно промовив він.
– Чому? – запитали ми в нього.
– У мене немає часу.
– Ну знайдіть час, тому що ви людям продаєте товар, який їм вставляють в тіло…
– Я не буду з вам говорити …
Але врешті-решт йому нічого не залишилося, як відповідати на наші питання.
– Де воно вироблено, з якого матеріалу, в якій країні, якою фірмою в договорі взагалі не йдеться, – сказали ми йому.
– Там все написано, – заперечив Чирик.
– А на скільки відсотків збільшується ціна, – запитали ми у нього.
– Цього я Вам не можу сказати, – відповів Чирик.
– А чому?
– Все згідно із законодавством.
– А чому у Вас не відкритий КВЕД на спеціалізовану торгівлю ортопедичними виробами, а просто торгівля оптовими товарами? Можете пояснити?
-?! ….
– А ви з усіма лікарями співпрацюєте в ЛШМД?
– Так.
Що думає з цього приводу очільниця міського управління охорони здоров’я Лариса Дергунова? Ми кілька днів намагались зв`язатися з головним медиком Миколаєва, але марно. Вдома, кажуть, що на роботі.
– А Ларису Юріївну можна, -запитали ми у її чоловіка.
– А її немає, вона на роботі.
Поїхали на роботу, там її також немає.
– Нам сказали домашні, що вона на роботі.
-Звідки я знаю, може, вона в лікарні поїхала.
Чи має зиск від цього травматологічного бізнесу чиновниця, якій підзвітні всі миколаївські лікарні? Варто поглянути на майно її та родини. Згідно декларації, очільниця міськздрава не має ні майна, ні автівок, а тільки банківській рахунок на 159 тисяч гривен. Проте її чоловік має дві земельні ділянки 537 та 800 кв. метрів, два будинка 75 и 54 кв. метра, машину BMW520 та банківський вклад 164 тисячі гривень. Донька чиновниці Альона Глінка також не відстає від батьків: дві ділянки на 500 і 832 кв. метра, два будинки на 311 та 278 кв. метрів і автомобіль Lexux RX 350 вартістю більше мільйона гривень. Як родині пані Дергунової вдалося зібрати це майно?
– Як Ви на зарплату чиновника відбудували таких два будинки?
– Ви вибачте ми тут живемо вже десять років … На зарплату чиновника? У мене є чоловік бізнесмен в майбутньому, минулому і зараз теж займається.
– У Вас така донька талановита?
– Донька у мене талановита вона закінчила два інститути з червоним дипломом.
І поки очільниця миколаївської медицини буде перейматися добром своєї родини, простим пацієнтам не світить гарантована законом безкоштовна медицина.
ЯРОСЛАВ ЧЕПУРНИЙ, Слідство.Інфо