Більше 130 гектарів лісу фактично в межах Києва. Тут розкинувся підвідомчий Державному управлінню справами (ДУС) комплекс відпочинку «Пуща-Водиця». Закрита для простих смертних територія державних мужів і високих чиновників.
Цей райський куточок було створено на гроші українців. Тут звикли жити на широку ногу – коштом платників податків. Минулорічне розпорядження Петра Порошенка зіпсувало ідилію безхмарного існування за високим парканом. Своїм підписом Президент скасував усі пільги для мешканців елітних маєтків. В тому числі й тих, що оселилися на території комплексу відпочинку «Пуща Водиця».
«Слідство.інфо» навмисно повернулося сюди за рік, щоб перевірити, як виконується обіцянка гаранта.
Результат нашого візиту виявився несподіваним. Так, бюджетні гроші справді вдалося заощадити, а от як мінімум частину своєї власності держава вже втратила.
Та почнемо з позитиву. «Слідство.інфо» отримало документи, які підтверджують: цьогоріч на «Пущу-Водицю» з бюджету не виділено жодної копійки. Утримується комплекс фактично тільки з оплати за проживання, яка за рік значно зросла. Іноді гроші з мешканців доводиться вигризати, каже Євген Єгоров, директор комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» ДУС.
– Бувають місяці, де не всі вчасно вносять оплату, і ми начінаєм тут уже придумувать, як з них вибити, як кажуть, гроші. І ворота закриваємо, і не пускаємо.
Директор підвідомчого ДУС комплексу відпочинку пояснює: питання оплати стало критичним. І не тільки для комплексу, але й для окремих його мешканців. Тому ті, для кого платити по п’ять тисяч на місяць дорого – виїхали. Як ви здогадуєтеся, якраз одіозних прізвищ у списку мешканців «Пущі Водиці» від цього практично не поменшало.
– З’їхав, можна сказати, колишній генпрокурор Пшонка, а так всі залишилися.
На цьому позитив закінчується.
– Починаючи від землі, починаючи від цих будинків, які тут є – воно все державне. Ще тут, як кажуть, сантиметру немає приватної власності.
На жаль, ми змушені розчарувати директора «Пущі Водиці». «Слідство.інфо» отримало документи, що підтверджують: те, що Євген Єгоров вважає державним – уже приватна власність!
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у квітні 2014-го року свідоцтво про право власності на чотири п’яті будинку №35 комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» площею 148 з половиною квадратних метри було видане на ім’я Петра Андреєва.
Андреєв – колишній очільник Контрольно-ревізійного управління, яке за Януковича перейменували на державну фінансову інспекцію. На відповідальній посаді він перебував з 2010-го року, а втратив її 5-го березня 2014-го. Свідоцтво про право власності на державне майно він отримав за місяць після відставки. Директор «Пущі» не вірить своїм очам.
– Андреєв Петро Петрович – з ним маємо договір на проживання, який він оплачує повністю. Я впевнений, що такого не може бути. Для того, щоб це зробити – ми повинні надати листи, ми повинні взяти дозвіл у Державного управління справами.
Ознак життя за парканом, де сховався чи то державний, чи то приватний будинок, немає. Як і шансів запитати про це у його господарів. Тому ми їдемо перевірити ще один маєток.
Це вже інша частина території комплексу. Але пейзаж мало відрізняється від попереднього. Розкішні будинки, охайні газони та традиційно паркани.
– Будинок №46. Хто там зараз, за вашими даними, має проживати?
– За моїми даними, згідно договору оренди на проживання, там проживає колишній перший заступник генерального прокурора Кузьмін Ренат.
– Чи сплачує він за оренду?
– Постійно оплата йде без усіляких затримок.
Так, мова йде про того самого першого заступника генпрокурора Вітора Пшонки – Рената Кузьміна, який хотів стати президентом у 2014-му році. Але замість президентського крісла Кузьмін отримав кримінальну статтю, і з червня його прізвище прикрашає базу розшуку осіб, які переховуються від органів влади.
Та до будинку під пильним наглядом численних відеокамер та охоронців ми приїхали не в пошуках зниклого прокурора. Сюди нас привів Держреєстр нерухомості.
– Ви той будинок охороняєте?
– Да.
– А ви не підкажете, чий це будинок? Хто там мешкає? Кого ви охороняєте?
– Мені дали роботу, а більше я не знаю.
А ми знаємо! Держреєстр каже, що будинок №46 загальною площею понад тисяча квадратних метрів також приватний, а не державний! Причому – якщо вірити документам – його подарували. Частинами.
Перший договір дарування – половини будинку – було видано у листопаді 2014-го року, другий – у квітні 2015-го. Так, за півроку цілий будинок став приватною власністю однієї людини. І директор комплексу її не знає.
– За нашими даними, це вже будинок не Рената Кузьміна, а зовсім іншої людини – пані Лідії Григорівни Шумакової
– Чи відоме вам взагалі це прізвище? Чи ви чули? Чи є перепустка для проїзду на цю територію?
– Перепустка є лише у нього, членів його сім’ї – тобіш жінка, дитина – і все.
Можливо, будинок стоїть без господаря, тому що орендар Ренат Кузьмін у розшуку і навряд чи може сюди навідуватись. А нова власниця за документами – Лідія Шумакова – просто не має перепустки на територію комплексу відпочинку.
Цікаво: хто ж ця загадкова жінка і де її шукати?
Свого часу місцем реєстрації Рената Кузьміна був будинок у Києві. Разом з ним в одній квартирі була прописана Лідія Шумакова. До речі, жінка мешкає тут нині.
На прохідній у будинку гостей зустрічає охоронець. Власне, саме він і підтверджує нам, що Шумакова досі живе тут. На жаль, на час нашого візиту господарів квартири вдома не було.
Разом з Ренатом Кузьміним та Лідією Шумаковою у квартирі на Предславинській у той самий період були прописані Микола Шумаков та Наталя Кузьміна. Якщо припустити, що остання – дружина екс-заступника генпрокурора, то Лідія Шумакова – ймовірно, його теща.
Нам такий повний збіг прізвищ, імен і по-батькові видається дуже переконливим.
Але приватна особа може отримати у дарунок державну власність, не маючи ані дозволів, ані документів? З цим питанням «Слідство.інфо» звернулося до нотаріуса, яка видавала договір дарування.
Знайомтесь: це – Наталя Стегостенко. Ми приїхали до неї на роботу, щоб розпитати її про будинок у Пущі-Водиці. Розмова не клеїться.
– Не знаю. Все эти вопросы правоохранительным органам задавайте!
– Скажіть, будь-ласка, ви колись зустрічались з Ренатом Кузьміним?
– Нет.
Наш діалог заходить у глухий кут.
– У меня есть закон о нотариате. Восьмая статья говорит о том, что тайна нотариального действия не разглашается никому.
– Тобто, ви можете переписувати державні будинки на приватних осіб і нікому нічого не пояснювати?
– Да.
Нотаріус Стегостенко, посилаючись на важливу зустріч, так поспішала провести нас до виходу, що випадково зачинила в приміщенні людину. І привезені нами документи, на які навіть не глянула.
– Ну, это все? То мы с вами договорили по Кузьмину?
– Ми договорили? Тобто, ви можете переписати державну власність без жодних документів?
– Ну, напевно, да, якщо ви маєте таку довідку, то, напевно, да!
– Там. Ми маємо! Зрозуміло. Дуже вам дякуємо. Якщо будете переписувати державне майно –повідомляйте!
– І ваше майно обов’язково!
Документи натомість зацікавили керівництво комплексу відпочинку «Пуща Водиця»
– Ми за рахунок ваших запитів зробили свій запит в реєстраційну службу і отримали теж документ від реєстраційної служби. Немає у нас нічого приватної власності. Ні будинків, ні землі, нічого немає.
Ми зустрілися з начальником управління держреєстрації Головного територіального управління юстиції у Києві Віталієм Сигидиним і передали йому обидва документи. Перший наш – де вказано, що будинки на території комплексу приватні. Другий, отриманий «Пущею Водицею», де про ці адреси жодної згадки.
– Чи могла статися помилка? Чи наші документи офіційні?
– Так, помилки немає. Бачу, тут підписувала нотаріус! Будинки приватні… давайте я перегляну ці документи і спробую вам допомогти! Я обіцяю розібратися!
Ми сподіваємося, що нам усе ж таки пояснять, як державне майно могло стати приватним. І чому про це не знають навіть розпорядники майна! Тому нетерпляче чекаємо на обіцяну зустріч з Віталієм Сигидиним.
Поки ж виходить, що будь-яка будівля, яка належить державі, у страшній небезпеці. Наприклад, приміщення уряду чи Верховна рада. Чи та ж сама адміністрація президента. Про особисте майно громадян та й навіть своє власне ми взагалі мовчимо – після погроз нотаріуса, яка добре знаю свою справу.
МАРІЯ ЗЕМЯНСЬКА, Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» для проекту «Слідство.Інфо»