4140

У дворі столичного району Виноградар чимало військових. Журналістів туди не пропускають — кажуть, ведеться розмінування. Просять відійти за безпечну лінію.

За кілька годин до цього, о 8-й ранку 18 березня, російські війська влучили у двір житлового масиву у Подільському районі Києва. Загинула одна людина, кілька людей поранено. Журналісти «Слідства.Інфо» прибули на місце події та поспілкувалися з місцевими мешканцями.

За лінією, якою огороджене місце розмінування, злагоджено працюють місцеві жителі — вони прибирають територію від сміття та уламків скла.

Зустрічаємо місцеву мешканку Валентину.  Вона у червоній куртці підмітає біля свого будинку. Валентина показує на свій балкон. Каже, що її квартира на третьому поверсі. Показує пошкоджений балкон, і розповідає, що в хаті вилетіли всі вікна.

«Дуже страшно. Я напилася стільки тих крапель, щоб трошки заспокоїтися. Дуже страшно, дуже страшно. У мене руки трусилися і ноги. Це не дай Бог нікому пережити. І ворогам нашим, щоб такого не було. Страждаємо ми, мирні люди, що ми кому зробили?», — каже жінка. Видно, що вона помітно нервує.

Снаряд прилетів у двір о 8 ранку. За словами Валентини, люди вже вийшли на роботу.

«Ми були на роботі, звідусюди падали вікна», — каже вона. А потім вибачається: «Я не можу, у мене руки трусяться, вибачте».

Питаємо у неї, де було потрапляння снаряду. Вона показує у напрямку розваленої прибудови і приговорює: «Я не знаю, я не знаю, це страшно, це дуже страшно».

Намагаємося обійти кордон з військових з іншого боку, щоб подивитися на наслідки падіння.

Обходимо весь квартал: всюди у будинках вибиті вікна, на асфальті помітні шматки металу, схожі на снаряд. Люди активно лагодять вікна, хтось закриває їх фанерою, хтось — змітає друзки скла.

З балкону визирає жінка з мітлою. Питаємо у неї, що тут відбулося. Вона каже, що о 8-й ранку був сильний вибух, ним повиносило всі шибки. Вона раптом починає плакати: «Виносьте до всього світу! Хай весь світ бачить, як вони нас вбивають! Ні за що не прощу! Дітей наших, старців, наших воїнів на нашій святій землі!».

Її ненависть до окупантів виливається лише у сльози та прокльони: «Хай мене бог простить, будуть вони прокляті! І їх потомки, навіки. Що вони стільки горя за то, що ми їх, сволот, тут обіймали, приймали, цілували. Тварі! Все одно все буде Україна! І слава Україні! І смерть падлючим ворогам!».

Вона повертається до прибирання свого помешкання.

Поруч із будинком знаходимо уламки снаряду. Назустріч нам виходить чоловік. Його звати Олександр. Розпитуємо його, що сталося. Каже, що був у момент вибуху у своїй квартирі. Питаємо його, чи є тут поруч якесь укриття.

«У школі неподалік є сховище, я так зрозумів, її не зачепило», — каже він.

А на питання, чому не були в момент атаки окупантів там, відповідає: «Перший час ховалися, а потім просто набридло бігати. У нас перший поверх».

«Зараз я не знаю, що буде далі. Шок пройде, щось будемо думати», — каже він. Але додає, що буде залишатися. Сімʼю він вивіз, його вагітна донька поїхала з двома дітьми до Варшави. «Там і народжувати буде. А ми тут залишилися», — сумно додає він.

Ближче до місця падіння російського снаряду, за зруйнованими гаражами, сильно пахне газом.

Рятувальники кажуть, що уламки російської ракети пошкодили комунікації, тому тут не дуже безпечно.

Неподалік ходять люди у формі «Київгазу» та стоїть аварійне авто цієї служби. Звідси помітний будинок, у якому вибухом просто знесло стіну. Видно начиння квартир — в одній із них порається літній чоловік, збираючи речі. Поруч працюють рятувальники та військові.

Біля будинків, що розташовані неподалік місця падіння снаряду, ходити небезпечно. Подвірʼям розкидані шматки металу — у одній з пʼятиповерхівок вибуховою хвилею знесло дах. Кілька чоловіків заходять до підʼїздів і виносять звідти розбите скло, шматки бетону та металу.

На куті будинку висить великий шмат металевого даху, який гуде, коли здіймається вітер.

У школі поруч повибивало вікна. Люди гуртом виносять будівельне сміття та розбиті шиби. Поруч зі шкільним парканом лежить чийсь майже дотла згорілий дитячий велосипед.

Журналістів нарешті запускають за обмежувальну стрічку. У дворі працюють військові та рятувальники, на фоні мер столиці Віталій Кличко та його брат Володимир дають інтервʼю.

Ми нарешті можемо хоч трошки ближче підійти до місця падіння ракети. Військові підганяють автівку з написом «Морг. 200», і просять журналістів відійти, аби завантажити до неї тіло. 

Неподалік від кварталу, куди влучив снаряд, бачимо чоловіка у закривавленому одязі із забинтованою головою. Чоловіка звати Володимир, помітно, він у шоковому стані. Каже, що ракета впала за їхнім будинком — біля першого підʼїзду, а вони живуть у другому.

«Ударною хвилею вибило вікна, вибило все, і нас винесло. Трохи постраждали», — розповідає він.

Володимиру вже надали допомогу і відпустили з лікарні, але його дружина ще й досі там.

«Відвезли в лікарню, обробили, перемотали, попросився, щоб назад привезли. Жінка ще в лікарні. Там теж складного немає, трошки різануло», — розповідає Володимир.

У їхній квартирі нічого не залишилося. Тому тепер вони думають, куди переїхати.

«У мене є село, у напрямку Броварів, але там теж бої йдуть. Але все-таки там хоч є де сховатися. Ніхто не знає, куди воно прилетить. І коли прилетить. Тому куди — не знаю. Є знайомі. Побачимо. Хоч ніч десь. А там завтра будемо щось думати».

Поруч евакуюють людей.

«Виходу іншого немає. Помститися падлюкам за все: за дітей, за бабусь, за все. В житті не пробачу». І плаче.