Українські правоохоронці мають дані про страту на полі бою російськими військовими 102 українських військовополонених. Це зафіксовані випадки вбивств від початку повномасштабного вторгнення. Їхня кількість почала системно зростати від лютого 2023 року. Про це йдеться у документальному фільмі «Слідства.Інфо» «У полон не брати».
Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися з начальником Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Юрієм Бєлоусовим про складність роботи із цим воєнним злочином та перспективу розслідування його Міжнародним кримінальним судом. Департамент координує та розслідує воєнні злочини, вчинені російськими військовими на території України. Зараз Офіс Генпрокурора та 10 територіальних підрозділів прокуратури загалом розслідують майже 140 тисяч кейсів.
Юрій Бєлоусов — начальник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту
З чим ви пов’язуєте збільшення кількості зафіксованих страт росіянами українських військовополонених?
Наприкінці минулого року ми побачили цю тенденцію (збільшення страт, — ред.). У другій половині листопада й до грудня почала зростати кількість випадків. І потім ця тенденція продовжилась на початку 2024 року. Ми побачили, що однозначно ці зміни відбулись на рівні політики або, можливо, інструкцій, які почали отримувати російські військові. Наразі ми маємо кілька таких версій. Коли це були поодинокі випадки, то можна було говорити про те, що це неналежний контроль з боку конкретного офіцера підрозділу, керівника того чи того рівня. Але коли ми побачили, що в різних підрозділах на полі бою як у Донецькій, так і в Запорізькій, Луганській та Херсонській областях стаються такі випадки, то це вже свідчить для нас про те, що це рішення, ухвалювалося на більш високому рівні, ніж рівень керівника конкретного підрозділу. І це може в тому числі свідчити про те, що це частина політики Російської Федерації.
Чи можна говорити, яка це тенденція? Скільки ви фіксуєте страт на місяць?
Зараз складно сказати, що прямо за місяцями простежується тенденція. Повторюсь, найбільша кількість була саме з листопада, але ці випадки продовжуються щомісяця. Для нас це є свідченням політики або принаймні неофіційної практики, затвердженої керівництвом РФ. Оскільки не відбувається реагування, щоб такі злочини не продовжувалися. І це стосується, до речі, всіх воєнних злочинів. Це так звана відповідальність керівника. Ми бачимо, що ця кількість злочинів не зменшується, а з боку російського командування не має жодного засудження в ефірах. Для нас також це свідчення неналежного, як мінімум, реагування. І це вже є підставою для того, щоб казати про кримінальну відповідальність керівників. Наразі ми відпрацьовуємо схему, на якому рівні такі рішення можуть бути прийняті й хто саме може бути притягнутий до відповідальності за такі злочини. Однозначно йдеться про керівництво Міністерства оборони та збройних сил Російської Федерації. Це їхній функціонал — належним чином запобігати таким діям. І безумовно відповідальність мають нести керівники конкретних підрозділів, підлеглі яких вчиняють такі злочини.
Які є докази того, що це саме спущені згори накази? Чи має Україна в розпорядженні якісь перехоплення, можливо свідчення бійців?
Безумовно, зараз складно сказати про наявність якогось документа з записами про страти. Вони (росіяни, — ред.) теж розуміють, що це злочин, тому не документують нічого. Ще до повномасштабного вторгнення той самий Ігор Гіркін (колишній так званий міністр оборони «ДНР», — ред.) казав, що вони страчують полонених. Ті ж самі дії публічно озвучував Євгєній Пригожин (засновник ПВК «Вагнер», — ред.), що його підлеглі не будуть брати в полон українських військових. Це звучало й від керівника так званого підрозділу «ДШРГ Русич» (диверсійно-штурмова розвідувальна група «Русич» — російське неонацистське військове угрупування, — ред.). І сама ця фраза «в полон не брати» — це прямо назва воєнного злочину, яка передбачена Римським статутом. Тобто достатньо цю фразу озвучити військовим керівникам, щоб це був вже завершений склад воєнного злочину. Про це не дарма було сформульовано у Статуті, який в собі уособлює найбільш жорстокі порушення міжнародного гуманітарного права.
Коли ви помітили, що кількість страт почала зростати?
У першому півріччі 2023 року це були поодинокі випадки, а саме з другого півріччя 2023 року почалося помітне зростання, що дійсно схоже на те, що хтось віддав наказ. Це почалося з кількох резонансних випадків, котрі з’явилися в ЗМІ. Це, до речі, окреме запитання, чому росіяни самі виставляють відео зі стратами, щоб таким певним чином деморалізувати наших військових та їхніх близьких. Тобто це психологічна операція з боку росіян. І саме зростання таких випадків з листопада 2023 року, можливо, було повʼязане з відсутністю серйозних досягнень на полі бою. Саме тому вони різними методами намагалися досягти своєї мети, в тому числі шляхом більш жорстокого поводження з нашим військовими, які потрапляли в полон.
Розкажіть про специфіку розслідування цих злочинів, наскільки важко зібрати необхідну кількість доказів, аби довести провину якогось конкретного військового РФ?
Це одна, мабуть, з найскладніших категорій. Україна тут набуває унікального досвіду розслідування, тому що, як правило, за цими категоріями злочинів ми не маємо доступу до тіл загиблих, до місця події, і це значно ускладнює розслідування. Тобто ми не можемо оглянути тіло, провести усі необхідні експертизи, зібрати докази свідків. У нас просто немає іншого виходу, окрім як впроваджувати різні новітні підходи, бо інакше ми просто не зможемо взагалі виконувати свою роботу.
У таких справах дуже багато інформації військового характеру. І це також важливо, бо саме в умовах війни правоохоронні органи почали більше взаємодіяти з військовими та з органами розвідки, до цього просто не було такої потреби. Тому ми отримуємо відео з всіх можливих джерел, включаючи дрони. Під час роботи дрони можуть захопити в поле зору інформацію, яка може бути мати для нас доказове значення. Окрім цього, ми звісно спілкуємося з нашими військовими, допитуємо їх. Ми також спілкуємося з військовими РФ, яких захоплюємо в полон. Тобто для розслідування ми використовуємо абсолютно різні джерела.
Для нас важливо, щоб під час представлення справи у суді не виникало сумніву, що ці докази отримані в законний спосіб і що вони свідчать саме про причетність до злочину конкретної особи.
Юрій Бєлоусов — начальник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту
Чи відбувається якась верифікація або контроль з боку наших міжнародних партнерів за тим, наскільки якісно відбуваються розслідування?
Це, звісно, не контроль, але моніторинг певний здійснюється. Я приєднався до нашого підрозділу (Департамент протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, — ред.) у травні 2022 року. Перше, що ми зробили, це просто зупинили всі розслідування і вивчили їх. Ми закрили розслідування, у яких мали серйозні сумніви щодо доказової бази, бо вважали, що там немає підстав іти далі.
Безумовно, всі ці аспекти моніторяться дуже уважно зараз. І незалежність судів, і ухвалені рішення, і незалежність прокурорів, і ефективність розслідування.
Міжнародні злочини, які ми розслідуємо, зараз найбільше в полі уваги наших партнерів. Плюс в Україні працює Міжнародний кримінальний суд. МКС вже видав шість ордерів на арешт, значною мірою, вони побудовані на зібраних нами доказах. Аж шість ордерів на арешт за такий доволі короткий час з погляду практики роботи МКС — це багато, бо зазвичай такі результати досягаються за 5-10 років, а тут за перші півтора року. Коли ми даємо у МКС на ознайомлення матеріали, то нам важлива, в першу чергу, не кількість, а якість. Про це ми наголошуємо нашим прокурорам і слідчим й тримаємо це на контролі.
А МКС зараз цікаво взяти в роботу кейси зі стратами наших військовополонених, чи тільки, якщо вони побачать якусь систему у цих діях російських солдатів?
Їх дійсно цікавлять саме справи, у яких простежуються політика чи системна практика. Інколи чую від колег: «От саме цю справу МКС має забрати собі». Не забере собі МКС індивідуальні випадки. Навіть найбільш резонансні. Тому що головним аргументом для МКС є саме системність.
Я розумію, що, можливо, є певний рівень недовіри до держави, до розслідування нашими правоохоронними органами, але ми маємо розуміти, що 99,9% всіх справ будуть саме в національних судах. І це важливий момент, бо якщо ми про це говоримо, то маємо усвідомлювати і необхідність підсилити національну систему. Треба прокурорів, слідчих, суддів максимально підтримувати, навчати, забезпечувати, щоб вони могли цю функцію виконати.
Коли військовий вже переходить у статус військовополоненого? Що він має для цього зробити чи сказати?
Це підняті руки, викинута зброя, коли людина в цей самий момент вже не становить загрози. І навіть якщо хвилину тому вона вела активні бойові дії, могла вбити кількох противників, але при цьому людина вже викинула зброю, підіймає руки, каже, що вона здається, або навіть не говорить, але це очевидно, що вона здається, то з цього моменту вона фактично є військовополоненою. Не потрібно для цього якогось документа з печаткою. З цього моменту її покриває захист, передбачений Женевською конвенцією про захист жертв війни.
У вас великий досвід спостереження за діями армії РФ. Чи є зараз досі кейси, які вас вражали?
Мабуть, один з останніх, — це атака по дитячій лікарні «Охматдит».
Кожного разу намагаєшся зрозуміти логіку ворога. З якою метою вони це роблять. Свідомо вдарити посеред дня по дитячій медичній установі — це просто десь за межею розуміння. Я взагалі не міг зрозуміти тут логіку росіян, доки не поспілкувався з нашими партнерами, які документують дії Росії в попередніх конфліктах: у Сирії, Чечні, Грузії. Вони розказували про Сирію, що там теж росіяни методично знищували медичні заклади. І обґрунтовували це тим, що «коли ти вбиваєш одну людину, то ти вбиваєш одну людину, а коли ти вбиваєш лікаря, то ти вбиваєш 100 людей». І тоді у мене все стало на свої місця. Бо якщо вони зруйнують нашу медичну систему, то наші люди просто будуть гинути через ненадання медичної допомоги. І це вже потенційно ми для себе розглядаємо як такий один з елементів злочину геноциду. Бо злочин геноциду передбачає кілька таких проявів, росіяни в принципі всі п’ять проявів вчиняють в Україні. Один з них — це створення умов для фізичного знищення. І сюди ми відносимо, наприклад, атаки на енергоструктуру, коли вони роблять це напередодні опалювального сезону, і не приховуючи говорять, що ми вас заморозимо і так далі. І сюди ж до цієї групи належать і атаки на медичну структуру.
Чи можна говорити, що страти військовополонених — це не унікальна поведінка росіян тільки в російсько-українській війні. Чи вони вчиняли так і в інших конфліктах?
Те саме відбувалося і в Чечні (військовий конфлікт між Росією та Чеченською Республікою Ічкерією, що тривав у період з 1999 по 2009 роки, — ред.). Ми бачили, що вони робили з людьми, які чинили їм опір в Чечні, або те, що вони робили в Грузії (2008 рік, — ред.), коли в тому числі росіяни публічно страчували військових і обезголовлювали їх. Тобто росіяни тут нічого нового не винаходять. Вони роблять те, що робили сторіччями й продовжують це робити.
Чи можна говорити, які підрозділи страчують найчастіше наших бійців, чи є тут якась тенденція?
Ми спершу взагалі думали, що підрозділи типу «Вагнер» або підрозділи, які укомплектовані з в’язнів, що вони мають більше вчиняти порушень Міжнародного гуманітарного права, бо їх взагалі не вчив ніхто, що таке те Міжнародне гуманітарне право, бо вони не проходили жодної підготовки. Але Буча показала, що там були й регулярні підрозділи, навчені, еліта, які точно знають, що таке гуманітарне право, що можна робити, а що не можна. Потім був Ізюм, Херсон, Запорізька область, окуповані Луганщина та Донеччина. Ми побачили, що не йдеться про якісь окремі підрозділи. Тобто зараз не можна сказати, що військові «Вагнера» на території України вчиняли більше порушень, ніж регулярна російська армія.
Те ж саме стосується і страт українських військовополонених — це справа не якогось одного конкретного підрозділу, це не справа приватної військової компанії або сформованих із в’язнів підрозділів. Це взагалі поширена справа в діяльності будь-якого підрозділу, включаючи регулярну армію, елітні підрозділи як-от морська піхота чи повітрянодесантні війська. Усі вони страчують наших військових. І всі вони вчиняють міжнародні злочини. Знаєте, вони часто говорять, що «друга армія світу», я кажу, що вони навіть перша армія світу — за кількістю воєнних злочинів, які вчиняють, вони чемпіони, ніхто не може з ними зрівнятися.
