У 2024-му Ігор отримав перший вирок за підпали релейних шаф на замовлення російського куратора — п’ять років ув’язнення. Оскільки він неповнолітній, його звільнили від відбування покарання та призначили два роки іспитового строку. Суд у вироку зазначив: хлопець щиро визнав провину і покаявся, всіляко сприяв слідству. Та вже протягом наступного місяця він спалив три автомобілі військових. Тепер йому загрожує реальне позбавлення волі.
За даними Офісу Генерального прокурора, в Україні троє підлітків вчинили повторні диверсії, вже маючи вирок суду за аналогічний злочин. «Слідство.Інфо» розповідає одну з таких історій.
Підпали авто
Про «Ніко Ковача» 14-річний Ігор дізнався від старшого брата Миколи (імена змінені).
Вони переїхали з села в області до Миколаєва разом з мамою та повнолітньою сестрою. Батько помер. Сім’я жила бідно, проте мама для дітей старалася — багато працювала, щоб дати їм якусь копійку, намагалася виховувати синів небайдужими до родини й добрими людьми. Молодшому Ігореві купила простенький телефон для дистанційного навчання. Втім згодом він вийшов на офлайн-формат. Євгенія Порошина, прокурорка відділу Миколаївської обласної прокуратури, каже: тоді й виникли проблеми.
«У них бідненька хата, охайний, але дуже простий одяг і на фоні однолітків хлопці вирізнялися, — розповідає вона. — З Ігоря насміхалися за його вигляд, були конфлікти в школі. Тому мама його й перевела в іншу».
Брати почали затримуватися вечорами. Казали мамі, що мають підробіток. У них справді з’явилися гроші — але не зарплата, а крипта від російських кураторів.
За даними слідства, першим на диверсію пішов 16-річний Микола, який шукав у Telegram-каналах підробіток. І так він познайомився з куратором «Ніко Ковачем».
Микола разом з друзями підпалив релейну шафу в Миколаєві у грудні 2024-го. За це куратор пообіцяв йому 300 доларів. Інші завдання — спалити поштове відділення, автомобілі ТЦК і електричні підстанції — коштували на кількасот доларів більше.
Відтак з тим самим куратором, «Ніко Ковачем», почав спілкуватися й Ігор. Спершу малював на його замовлення графіті, а згодом почав підпалювати релейні шафи.
«Брати живуть в одній хаті і вчиняють аналогічні злочини — тож ми припускаємо, що саме Микола дав Ігореві контакт куратора», — каже Євгенія Порошина.
Ігор двічі підпалив релейні шафи самостійно. Все знімав на відео й надсилав «Ніко Ковачу» для підтвердження. Третю він підпалив 13 грудня. Слідство вважає, що поки Ігор виконував завдання біля залізниці, вдома його старший брат переписувався з куратором щодо цього підпалу. «Готові працювати», — написав він напередодні.
Ігор повернувся додому, де на той момент були Микола, мама, сестра та її хлопець. І майже відразу братів затримали правоохоронці.
У всіх конфіскували техніку, і вивчали переписки з куратором. Євгенія Порошина переказує вміст листувань: «Хлопців не шантажували, не маніпулювали ними. Усе було просто й банально — пропозиція заробити. Здається, брати навіть не запитували, чи можуть їх за це покарати».
Гроші хлопці витрачали на їжу, куртку, кросівки, солодощі, чіпси, подарунки дівчині, простий телефон-андроїд.
Вирок
Ігоря й Миколу взяли під варту й помістили в окремі камери в СІЗО. Там вони провели чотири місяці.
В ізоляторі, каже Порошина, хлопці поводилися добре, дотримувалися дисципліни й помітно сумували за родиною. До них регулярно і безперешкодно приходила мама. Порошина розповідає: «У СІЗО для неповнолітніх є налагоджений режим, навчання, багато лекцій, обговорень книг і фільмів, розмов з психологами. Наприклад, до Дня української мови всі разом читають Шевченка. Є спортзал, PlayStation. Мабуть, не можна так казати, але хлопцям у СІЗО було комфортно. Та вони, звісно, зраділи, коли їм змінили запобіжний захід».
Відповідно до стандартів правосуддя, дружнього до дитини, підлітків відпустили під домашній арешт. Їхні справи слухали окремо. З Ігорем за результатами досудового розслідування уклали угоду про визнання винуватості. Тож суд минув швидко.
Євгенія каже: «З урахуванням угоди, віку Ігоря, визнання вини, активного сприяння розкриттю злочину, складу сім’ї суд вирішив, що він матиме два роки іспитового строку, а не відбуватиме п’ять років ув’язнення».
Також Ігор заплатив 30 тисяч гривень, щоб відшкодувати збитки за спалену релейну шафу. Прокурорка про цю відносно невелику суму каже: пощастило. Бувало, що платили і по 100 тисяч. Так само вона каже і про те, що жоден з підпалів не спричинив аварій на залізниці, що проходить через місто. Наслідки могли бути значно гіршими і для Миколаєва, і для самих хлопців. Після вироку Євгенія вірила, що вони замислилися над своєю поведінкою і стануть на кращий шлях.
Але вже за пару тижнів у Миколаєві підпалили автомобіль.
Повторний злочин
Випадок був типовим. Авто військових у камуфляжному кольорі й на чорних номерах, залишене на ніч у спальному районі міста, в дворі багатоповерхівки. Хтось залив у стик капоту з лобовим склом розчинник White spirit і підпалив.
Потім підпалили ще дві військові машини. Цього разу палія все ж затримали: ним виявився Ігор.
Його знову відправили до СІЗО із заставою 484 тисячі гривень. Такої суми він не має, тож уже більше як півроку за гратами.
Справу слухають у закритому режимі, адже Ігор неповнолітній. Тож до нього приїжджає лише мама.
На цей злочин його вербував вже «Андрєй».
Справжні імена кураторів в обох випадках слідчі поки що не встановили. Факти вербувань долучили до магістральної справи про втягнення неповнолітніх у війну, що є воєнним злочином. Наразі на Миколаївщині не розкрили особу жодного з вербувальників, які діяли на території області від 2022-го.
«Я вже й не питала в Ігоря, як він почав спілкуватися з другим вербувальником, — каже Євгенія Порошина. — Бо він уже мав такий досвід, усвідомлено йшов на переписки й пропозиції. Шантажу й примусу не було. І тут уже не важливо, хто на кого вийшов і почав писати перший».
«Не розумію, на що він розраховував»
Євгенія Порошина з гірким усміхом називає Ігоря унікальним.
«Я була впевнена, що він виправиться, зробить висновки і більше не вчинятиме злочинів, — каже прокурорка. — Я й подумати не могла, що він знову піде цією стежкою. Ми дивилися на нього й думали: золота дитина».
«Я працювала з багатьма неповнолітніми, які вчинили подібні злочини, і не всі з них розкаюються, — каже Порошина. — Є й агресивні, зверхні, переконані в своїй правоті. У таких випадках, звісно, в обвинувальному акті я не пишу про визнання провини. Натомість з Ігорем не було жодних проблем, він співпрацював й усвідомлював свій вчинок».
Певно, додає прокурорка, він усіх перехитрив. Можливо, намір продовжити вчиняти диверсії не помітили, бо він за натурою скритний, як каже його мама. Після розмови з нею Порошина переконана: Ігор пішов на злочин знову через те, що це легкий заробіток.
Порошина не може зрозуміти: як він не усвідомлював, що його і вдруге вирахують, на що він розраховував? Підліток навіть не видалив переписки з куратором. Мамі ж казав, що затримується на прогулянці біля річки. У вечір останнього підпалу вона заснула і не встигла йому зателефонувати, щоб спитати, чому він ще не повернувся додому.
Євгенія Порошина каже, що намагалася уявити його мотивацію й емоції: «Він підліток у скрутному матеріальному становищі, який ішов на сепарацію, дорослішав. І раптом з’явилася можливість добре заробити. Наскільки він сам себе вважав більш авторитетним через це, наскільки в нього змінилося відчуття самого себе? Думаю, це і вплинуло на його подальшу поведінку».
Натомість його брат Микола виправився: працює на будівництві, проходить пробаційну програму. Він розповів прокурорці, що вони з Ігорем навіть посварилися і якийсь час не спілкувалися, бо молодший насміхався з його легальної роботи.
Проросійських поглядів ані в Ігоря, ані у Миколи прокурорка не помітила. Вона додає, що вербувальники ніколи не пишуть, мовляв, треба попрацювати на користь Росії — йдеться тільки про гроші.
Перші злочини Микола й Ігор вчинили на початку активної роботи вербувальників на Миколаївщині. Перед підпалами Микола отримав простіше завдання: сфотографувати продукти в супермаркеті. Такі знімки росіяни використовують для пропагандистських матеріалів про скруту й кризу в Україні.
«Тоді, у 2024-му, вербувальники зазвичай пропонували таке перше завдання за 100–150 гривень, а вже потім переходили до зйомок будівель і підпалів, — говорить Порошина. — Вони всі працювали за цією схемою, перевіряли, чи підліток піддається на такі завдання. І дітей з’являвся азарт, вони хотіли більших сум і самі питали, чи є нові завдання. Тоді їм пояснювали, як знайти й підпалити, наприклад, релейну шафу».
Євгенія додає, що це часто працює з підлітками через те, що в них не розвинене критичне мислення і здатність будувати причинно-наслідкові зв’язки. Вони не завжди розуміють: в умовах війни їхні дії можуть бути вигідні лише Росії. Прокурорка припускає: навіть коли завдання очевидно злочинне (як-от спалити авто військового), підлітки не задумуються про наслідки — вся їхня увага спрямована на потенційний заробіток.
Ігор підпалив два «пікапи» від волонтерів і новісінький бус для виїзду на позиції. Саме за його знищення потерпілі подали ще й цивільний позов на 1 мільйон гривень.
Тепер Ігореві за сукупністю вчинених злочинів загрожує від п’яти до десяти років ув’язнення.
«Я ще не знаю, скільки саме проситиму як сторона обвинувачення, — каже Порошина. — Розмір покарання буде залежати і від поведінки Ігоря, але цього разу каяття йому вже не допоможе. Тепер у нього в будь-якому разі буде реальне покарання».
