712

На тринадцятий день після повномасштабного російського вторгнення в Україну Херсон перебуває в руках окупантів. Під владою російських військ — будівлі обласної поліції, облдержадміністрації, вокзал та річковий порт. Також війська РФ захопили телевежу, після чого у мешканців зникли майже всі українські телеканали.

У Херсоні продовжує працювати інтернет і мобільний зв’язок — щоправда, з постійними перебоями. Тим часом, росіяни вже намагались організувати фейковий мітинг за створення ще однієї псевдодержави — так званої «Херсонської народної республіки». Для хорошої картинки у своєму телебаченні вони привезли з Криму кілька десятків людей як «масовку».

Попри це у Херсоні залишається українська влада. Кількома днями раніше вона пристала на вимоги окупантів щодо пересування містом. Домовитись же про поставку продуктів, ліків чи «зелений коридор» для херсонців наразі не вдалося. Ситуацію у місті називають гуманітарною катастрофою. «Слідству.Інфо» стало відомо про випадок смерті у місті через брак ліків.

Оточені окупантами херсонці продовжують боротися. Вони виходять на головну площу міста з українськими стягами, сперечаються з окупантами та, незважаючи на брак продуктів, показово ігнорують російську «гуманітарну допомогу».

«Слідство.Інфо» поспілкувалося з мешканцями Херсону про те, як живуть українці, окуповані російськими військами.

Перші дні війни: страшне очікування 

Уранці 24 лютого херсонців, як і мешканців багатьох українських міст, розбудили звуки вибухів — з 5 ранку українські системи протиповітряної оборони відбивали Чорнобаївський аеропорт (Аеропорт «Херсон», — ред.). Обстріли відбувалися на території всієї Херсонської області, найінтенсивніше — на півдні, поблизу адмінкордону з тимчасово окупованого Криму.

Прорвати на кордоні оборону росіянам вдалося за кілька годин — близько 9 ранку вони перетнули контрольно-пропускний пункт поблизу Преображенки на межі з півостровом. Для цього російські війська використовували ракети.

Вже у перші дні війни війська РФ захопили низку містечок у Херсонській області — Іваново, Таврійськ, Нову Каховку та Генічеськ. Північно-Кримський канал, через який перед окупацією Криму постачали воду до півострова, і Каховська гідроелектростанція також опинилися під контролем військ РФ. Окупанти дійшли до околиць міста, захопивши Олешки та підійшовши впритул до Антонівського моста, що з’єднує селище з Херсоном.

Війну у Херсоні зустрів податковий юрист Андрій, який якраз напередодні приїхав з Києва у рідне місто до батьків. Хлопець каже: збирався відпочити, відійти від нещодавньої хвороби. Але натомість допомагав розвозкою волонтерської допомоги — доставляв продукти старшим і малозабезпеченим людям.

«У перший день ми чули, що вони вже під Олешками, вони захопили ГЕС. Це не корелювалося з тим, що я бачив по телеканалах — що наші молодці і сильно чинять спротив. Я вірю в те, що так все і було, чесно. Просто коли я чув новини про Херсон, то думав: «Що з нами, бляха, знову не так?», — розповідає хлопець «Слідству.Інфо».

Коли наступними днями Херсон все більше оточували російські війська, захопивши Чаплинку, Антонівку та переправу до самого міста, у самому місті переживали через те, чи достатньо людей захищає їхнє місто.

«Що з нами не так — це питання собі багато хто задавав, — розказує журналіст Дмитро, який з початком війни приєднався до Муніципальної дружини, що стежить за порядком у місті. — Тому що було таке враження, ніби Херсон просто «злили». Говорили і про те, що це — частина стратегії, бо неможливо всюди чинити опір. Але були й проблеми з теробороною, з підступами до міста».

Зайшовши у Зеленівку, що входить до міської агломерації, російські окупанти розстріляли місцевого журналіста. Також під обстріли потрапила машина швидкої допомоги, яка перевозила пораненого. А в ніч на 1 березня окупанти взяли місто у «кільце», заблокувавши всі виїзди з Херсона. Наступний день Андрій, як і багато херсонців, провів в укритті.

«Це був мій день народження, 1 березня. Сиджу у підвалі, тому що кулемети, тому що гранатомети, по-моєму, і міномети. Ти сидиш і розумієш, що поки лунають постріли — є ще надія, значить, наші десь тут. Значить, вони боряться. Росіяни ж не будуть стріляти самі по собі. Ні, звісно, вони й таке робили. Але тут ти розумієш, що ці звуки, кулеметні черги, поки вони є, дають якусь надію», — розповідає він журналістам.

Місцева громадська активістка Ольга Жукова також залишилася у Херсоні. Вона розповідає: місцеві жителі навіть не встигли зрозуміти, що їхнє місто захопили.

«Перші дні, коли були бої за Антонівський міст та обстріли, я й уявити не могла, що місто буде захоплене, блоковане. 1 березня, коли в місто увійшли окупанти — я і мої сусіди були розгублені. Було страшно, коли дізнались, що наші хлопці з тероборони мали нерівний бій окупантам і багато хто з наших загинув», — каже вона.

Без їжі і ліків

Вже з початку березня у місті почав відчуватися брак продовольства. Багато магазинів наразі не працюють або практично пусті, аптеки — теж. На переговорах з Росією українська сторона піднімала питання зелених коридорів та гуманітарних вантажів для жителів українських міст, що наразі тимчасово окуповані. Але цю вимогу так і не виконали в жодному з них — зокрема, і в Херсоні.

«Всі знають, що Херсонщина багата урожаєм: помідори, всяка городина, яйця, курятину від нас везуть. Але зараз в місто насувається голод. І я навіть не панікую, це вже об’єктивний факт, ми оточені з усіх боків москалями, ніхто не може в’їхати-виїхати, і не можемо отримати продовольство. Поряд є Чорнобаївка — там є птахофабрика, але навіть звідти не можуть переправити продукти», — розповідає Андрій.

Чорнобаївська птахофабрика вважається однією з найбільших у Європі. Та 3 мільйони курей там залишилися голодними — в окупованому місті немає достатньої кількості корму, саме підприємство знеструмлене і не працює. Постачати готову продукцію теж нікуди, адже всі виїзди з міста перекриті. Зрештою, керівники птахофабрики вирішили роздавати курей місцевим мешканцям, аби тварини не помирали в клітках.

Андрій розповідає — у його сім’ї з п’яти людей залишилося продуктів приблизно на тиждень. Докупити щось можливості майже немає — потрапити в магазини дуже важко через величезні черги. Зрештою, навіть день у чергах не гарантує, що ти придбаєш необхідне.

«Прийшов «русскій мір» — і ми вже маємо повний «совок» з чергами, з намаганням дістати хоча б якусь їжу, бутильовану воду, яка теж закінчується, — розповідає Андрій. — І це безглуздо, тому що Херсон, у якому завжди була купа їжі, зараз має стояти і чекати в чергах до магазинів».

Журналіст Дмитро, який у складі «Муніципальної варти» зараз розносить їжу малозабезпеченим та старшим людям, каже: продукти у місті поки ще можна спробувати знайти: «Для волонтерів деякі склади, наприклад, напряму продають свої товари — щоправда, за вищими цінами. Але їхня кількість щодня зменшується».

Схожа ситуація і з ліками. Оточені окупантами, люди не можуть отримати поставки ліків — зокрема, й таких, які щоденно необхідно вживати важкохворим, як інсулін чи препарати для діалізу крові. Окрім цього, як нам повідомили волонтери, бракує засобів гігієни — найперше, памперсів для дітей. Російські військові контролюють всі виїзди з міста та навіть перекривають мости між районами, що буквально відрізає містян від можливості скористатися медичною допомогою.

Так, подруга Андрія проживає в мікрорайоні Острів. Від решти Херсона його розділяє міст через протоку Дніпра. Дівчина, за фахом лікар, зіткнулася з тим, що не може доправити хворих у лікарню.

«У її сусіда стався, за всіма симптомами, інфаркт. І вона не могла його нікуди відвезти, бо всі лікарні за мостом, там (на Острові, — ред.) є тільки поліклініка. В аптеках немає жодних ліків, тому вона не може нічого сама зробити. Зрештою, сусіда відправили швидкою через міст — і ніхто не знає, де він: чи він зараз в лікарні, чи пустили швидку. Бо, як ми знаємо, вони і по швидких стріляють», — зазначає хлопець.

«Слідству.Інфо» стало відомо про перший випадок смерті у Херсоні через брак ліків. Як розповів нам волонтер Олексій (ім’я змінено, — ред.), він допомагав знайти ліки для бабусі, що хворіла пневмонією у важкій стадії. Необхідні препарати через волонтерів він все-таки зміг придбати, але лише на наступний день. Поки ліки доставляли до жінки, 4 березня вона померла.

«Мій друг вирушає таки туди…і не встигає. Бабуся померла за 10 хвилин до того», — каже чоловік.

Жити з російськими військовими

Скориставшись цією ситуацією, російські окупанти привезли до Херсону свою «гуманітарну допомогу». У п’ятницю 4 березня вони пустили на центральну міську площу кілька своїх вантажівок з продуктами. Та місцеві мешканці навіть не підійшли до цих вантажівок. А кількох людей, які все ж брали «гуманітарну допомогу», засвистували. В інтерв’ю херсонці розповідали: ті, хто брав «гуманітарну допомогу» від росіян — швидше за все, не були місцевими.

Окрім цього, повідомляли і про те, що невідомі їздили по вулицях і через гучномовці закликали вийти з домівок, щоб взяти безкоштовний хліб. В облдержадміністрації тоді заявили: це провокація, і казали містянам не підходити до цих людей. Раніше також повідомляли про те, що окупанти можуть збирати людей на «евакуацію», щоб потім використовувати їх в якості живого щита під час боїв.

2 березня мер міста Ігор Колихаєв повідомив, що до нього в офіс навідалися російські військові та висунули свої вимоги, зокрема, про збереження комендантської години та правила пересування херсонців. Тепер вони можуть виходити в місто по одному, максимум — по двоє, а всі машини мають їздити на мінімальній швидкості. Міськрада ж, за словами Колихаєва, продовжує робити все для життя міста: запустити громадський транспорт, ремонтувати пошкодження та забезпечувати життя міста.

За словами Дмитра, ще на початку війни міська влада не надто переймалася питанням оборони міста. Так, наприклад, записатися до списку тих, хто оборонятиме Херсон, було дуже важко.

«Я прийшов на другий день у військкомат — а там нікого не було. Мої знайомі заходили і бачили таку ж картину. У місті не було багато військових чи поліції, тому люди почали організовуватись самі: шукали одяг, ліки для територіальної оборони, готували коктейлі Молотова», — розповідає журналіст.

Слова Дмитра підтверджує й активістка Ольга Жукова. Жінка розповідає: 25 лютого, коли росіяни впритул підійшли до Херсону, військкомат закрився в обід. 

«Члени ТРО були неозброєні. Куди поділися місцеві СБУ з громад та й обласного центру? Це безвідповідальність? Чи зрада?», — запитує жінка.

За її словами, з 25 лютого також ніхто у місті не знає, де голова облдержадміністрації Геннадій Лагута. Жінка каже: від облдержадміністрації продовжують отримувати «сухі повідомлення», однак комунікації бракує.

«Слідство.Інфо» спробувало зателефонувати Лагуті, та наразі він не відповідає.

2 березня мешканці Херсона знайшли тіла людей, які були членами місцевої територіальної оборони посеред Бузкового парку, що біля набережної Дніпра. Всі вони були розкидані під деревами, поряд із коктейлями Молотова.

«Це дуже жахливе відео, людей просто знищили і залишили там», — розповідає Дмитро. 

Після вбивств членів тероборони російські окупанти почали масово поширювати фейки, які б мали залякувати місцевих. Так, вже 4 березня з’явилася інформацію про 11 випадків згвалтувань російськими окупантами. Згідно з повідомлень, п’ятеро постраждалих жінок не вижили. Та згодом голова ОДА спростував цю інформацію.

«Дуже багато фейків, — підтверджує Дмитро. — Було і про зґвалтування, і те, що вони привезли свій ОМОН нас розганяти, і про в’язнів, яких привезли до нас, щоб вони тут робили безпорядки».

Одночасно з фейками з’явилася інформація про те, що найближчим часом російські окупанти планують провести попередньо зрежисований мітинг за створення так званої «Херсонської народної республіки». Зокрема, в СБУ зазначали, що близько 60-80 людей росіяни привезли з Криму та поселили у місцевому готелі. Ці люди мали відігравати ролі щасливих мешканців міста, які радіють приходу Росії.

І все, можливо, так і було б. Але самі містяни вирішили змінити плани окупантів.

Мітинги під окупацією

5 березня кілька тисяч херсонців вийшли на центральну площу міста з українськими прапорами. Їм вдалося організуватися навіть попри те, що у Херсоні майже не працював мобільний зв’язок, а з телевізорів лунали переважно голоси російських пропагандистів. Андрій каже — не сподівався побачити стільки людей: «Я боявся, що нас буде мало, бо херсонці залякані росіянами».

За словами хлопця, мітинги та акції в Херсоні — досить непоширене явище. Містяни дуже рідко збираються на вулиці, це радше виняток. 

«Я не знаю, що має статися в мирний час, щоб люди вийшли на вулиці», — каже він.

Його слова підтверджує Дмитро — мовляв, акцій у мирний час в місті майже не було.

Кількатисячний мітинг став «новим диханням» для окупованого міста. Містяни закликали російських військових повертатися додому, нагадували, що тут Україна, викрикували: «Слава Україні», «Слава Збройним силам України», «Русский военный корабль, иди на хуй».

«Мені кожного разу страшно туди йти, — розповідає активістка Ольга Жукова. — Бо в окупантів автомати, а ми повністю беззбройні. Але не піти я не можу. Це єдине, що я можу зробити, як мою дію, мій спротив».

За прикладом Херсона на мітинги вийшли й інші тимчасово окуповані міста — Мелітополь, Нова Каховка, Генічеськ. 

Після 5 березня херсонці продовжили виходити на вулиці. Так, на мітингу наступного дня містяни зупиняли російські машини без номерів, почали вилазити на російські БТР-и. Їх не зупиняли й попереджувальні постріли окупантів. Зрештою, під час одного з мітингів російська техніка покинула центральну площу міста під крики «Оккупанты — домой!».

«Мій батько — лікар, — розповідає Андрій. — І він займався пораненими з перших днів, з перших подій. На мітингу я вперше з початку війни побачив, що він усміхається, бо він нарешті побачив, що не все втрачено».

Напередодні, 6 березня, президент України присвоїв Херсону звання «міста-героя». Дмитро каже: це надихає і важливо зараз для херсонців: «До мітингів було якесь враження, наче Херсон ізолювали і викреслили, про нього не було жодних згадок. Ми тут знаємо, що ми — Україна. Але у решті України про нас не забули ж?».

За словами Дмитра, мітинги повернули Херсон в українські новини. Разом із тим, усі вони почали отримувати підтримку від людей з усіх регіонів України. Зараз вони й надалі планують виходити на площу свого міста.

«Перші дні були досить важкими. Я думаю, багато херсонців відчували, що з ними щось не так, що їх не захищають так, як решту України. Але після зневіри приходить нова віра: я вірю, що нас звільнять, коли для цього настане час», — каже юрист Андрій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «ЦИХ ПАДЛЮК ТРЕБА ЛОВИТИ І ДУШИТИ»: ЯК СТОЛИЧНА ТРОЄЩИНА ЛОВИТЬ ДИВЕРСАНТІВ ТА ОБОРОНЯЄ СВІЙ РАЙОН