Вже 11 день в Україні йде війна із російськими загарбниками. На четвертий її день окупанти обстріляли один зі столичних районів — Троєщину, що на північній околиці Києва. У двір між будинків влучив снаряд, загинув чоловік. Неодноразово росіяни також намагалися атакувати і ТЕЦ-6 — стратегічний обʼєкт, розташований на окраїні Троєщини, теплоелектроцентраль, що постачає опалення та гарячу воду північним частинам столиці.
Саме північні та північно-західні частини столиці зараз у найбільшій напрузі, адже на північ від Києва точаться важкі бої за Гостомель, Бучу, Ірпінь, Бородянку та Макарів. А на самому початку війни на столичних Троєщині та Оболоні територіальна оборона та військові знешкодили чимало диверсантів.
Журналісти «Слідства.Інфо» відвідали Троєщину, щоб подивитися, як під час війни укріплюється район, який може одним із перших потрапити під удар російських військ.
На окраїнах Троєщини пусто. Лише біля продуктових магазинів можна помітити черги. Натрапляємо на збіговисько людей поруч з місцевими гаражами. Виявляється, ці люди — місцева тероборона.
Робота тут кипить — перевіряють документи, збираються на вечірню зміну, патрулюють. Виглядає, що всі місцеві встали на захист свого масиву.
Михайло Михайлович, старший чоловік, теж долучився до тероборони. Каже, вивіз всю сімʼю, залишився сам і пішов захищати Троєщину. А до цього працював на заводі «Арсенал».
Зараз його стиль життя змінився — від початку війни він ремонтує автомобілі та обороняє район. Єдине, що переживає за Ірпінь, — у нього там залишилася частина родини, тому розпитує про ситуацію у містечку, де йдуть важкі бої із загарбниками.
Михайло Михайлович активно бере участь у роботі тероборони. В основному, каже, ловлять диверсантів.
«Ловимо часто, то одного, то іншого — сидять давним давно у нас тут. По пів року, рік. Тобто операція спланована і досить добре підготовлена», — розповідає чоловік.
На чергування виходять позмінно — хтось удень, хто молодший і сильніший та вправний до зброї — вночі. До тероборони пішло багато місцевих, зокрема, і «гопники».
«По вечорам хлопці бігають, ганяють їх (диверсантів, — ред.), — каже чоловік. — Ті заганяють, а ми от тут ловимо. Як на нормальному полюванні. Цих падлюк треба ловити і душити. Навіть якщо одного зловимо на тиждень — це вже буде чудово. Ловимо падлюк, ловимо», — розповідає він.
Зараз найбільшу увагу приділяють мародерам — кажуть, їх зʼявилося доволі багато за останній час. А от диверсантів вже значно менше.
Наостанок просимо Михайла Михайловича сфотографувати його. Спочатку відмовляється, а потім каже, що хіба з побратимами.
На прощання оборонці пригощають тортом.
Від них прямуємо до місця потрапляння ракети у двір жилих будинків. З вулиці слідів непомітно, але місцевий тероборонець проводить у двір. Фотографуватися не хоче, але залюбки на диктофон проводить екскурсію. Сам він живе в одному з будинків, у двір якого влучила російська ракета.
«У мене вікна виходять на цей бік (у бік двору, — ред.), там теж шибки всі повилітали. Спочатку наші — двічі вдарили; ми вже вивчили де чужі, де свої; потім о годині десь 9-10 було, свист такий був. І влучення в двір, ось», — розповідає він, виводячи через темний підʼзд на інший бік.
У дворі помітні сліди влучення ракети. Саму яму від снаряду вже засипали піском, а в навколишніх будинках — навіть далеких, — повилітали вікна. У кількох кроках від ями — дитячий майданчик.
Залишки снаряду занесли на огороджену парковку поруч. Частину їх вже, ймовірно, розтягнули на сувеніри, бо наш провідник каже, що уламків було більше.
Снаряд підпалив автівки поруч із місцем влучання. Їхні обгорілі залишки і досі стоять там. На асфальті поруч із сусіднім будинком видніється пляма, схожа на кров.
«Там чоловік на третьому поверсі на балконі стояв, курив. Вибуховою хвилею його викинуло з балкону, відірвало ногу. Він помер у лікарні», — розповідає місцевий провідник.
На стоянці лежать залишки снаряду. На них навіть помітні серійні номери. Підходять місцеві, питають, чи є дозвіл на зйомку. Далі розповідають, що займаються гуманітарною допомогою, організували на Троєщині польову кухню, де готують близько 5000 порцій на день.
Розповідають, що жінка померлого чоловіка прийшла до них наступного ж дня. Принесла волонтерську допомогу.
«Каже: «якщо вам щось треба, хлопці, я буду вам допомагати». Питала, що треба. Ми сказали, шо треба дитячі речі, памперси, ну і таке інше. Саме необхідне, все що турбує — це на продовольчому складі, зернова продукція, картопля, морква, цибуля, каші, крупи, ліки і дитяче харчування з гігієною», — розповідає Дмитро, один із волонтерів.
Напис у волонтерському штабі Троєщини
Підходимо до сторожа місцевої стоянки — його будиночок знаходиться у кількох метрах від засипаної ями від снаряду.
Ярославу Миколайовичу 67 років, він каже, що народився у вишиванці — попри те, що будку сторожа розтрощило, сам він відбувся лише кількома подряпинами від скла.
«Я поснідав, думав до рукомийника піти, але зайшов всередину. Нагнувся пляшку з водою взяти, але таке враження, шо хтось під зад дав. Головою вперед полетів, ну і двері мене, як сказати, трохи врятували. Я за дверима стояв, двері трошки привідкриті були. Я думаю, якби пішов туди, бо я якраз тут стояв (показує на місце поруч з вибухом, — ред.), то вже б мене не було», — розповідає він.
Питаємо, чи багато мешканців повиїжджало звідти.
«А куди нам бігти, це ж наша земля… Позаклеювали вікна, шибки, чим могли — хто просто тканиною, хто плівкою… Та й живуть», — розповідає сторож.
Чоловіки, які займаються гуманітарною допомогою, розповідають, як Троєщина самоорганізувалася на час воєнних дій.
«У будинках є відповідальні за перевірку міток, всі перевіряємо… Хтось працює на польовій кухні та готує їсти, хтось бере зброю до рук, хтось пішов вантажником працювати, бо бракує людей, а продукти потрібно розвантажувати. Самоорганізовуються люди: хтось «коктейлі» готує, хтось вночі патрулює, всі при ділі», — розповідають вони.
У кожного будинку є свій місцевий чат, де мешканці координуються і організовуються. Питаю, чи бувають випадки, що хтось чужий там провокує паніку.
Відгукується Ярослав Миколайович: «Бувають, але ми таких швидко вираховуємо. Ми всіх своїх знаємо, зайд не пускаємо, тому в нас спокійно», — розповідає він. Світломаскуванням тут теж нехтують — залишають лампи увімкненими, аби мародери не навідувалися.
«За одного придурка весь світ буде сльози і смерть… Страху немає, боятися немає чого, рушницю тільки в руки треба. Якщо не стане зброї, все викопаєм. Зброю людям в руки, щоб знали, що з кожного корча, з будь-якого вікна їх постріляють», — каже він.
