Росіяни викрали журналіста Дмитра Хилюка, який потрапив в окупацію на Київщині, та незаконно вивезли чоловіка в РФ. 

Журналісти «Слідства.Інфо» поспілкувалися з батьками Дмитра Хилюка, які востаннє бачили сина ще в березні 2022-го. Про це йдеться у документальному фільмі «Окупація: ціна слова».

«МИ ДУЖЕ БОЯЛИСЯ, ЩО ЙОГО ВБИЛИ»

Дмитро Хилюк, журналіст інформаційної агенції «УНІАН», під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну разом з батьками знаходився у селі Козаровичі, що на Київщині. 

Дмитро Хилюк — журналіст інформаційної агенції «УНІАН» / Фото: фейсбук Дмитра Хилюка

Галина Хилюк — матір Дмитра — тримає у руках його фотографію й з гордістю розповідає про шлях сина до журналістики.

«Це сучасна фотографія, зроблена якраз перед війною… Хто ж це знав, що таке буде… Він закінчив університет, ще й в аспірантурі вчився, філолог, викладач російської й української мови. Але пішов у журналістику, йому таке подобається», — говорить Галина. 

За словами батька журналіста — Василя Хилюка — Дмитро дуже принципова особистість, він завжди має власну думку й не готовий працювати на чиїсь інтереси. 

1 березня 2022-го журналіст написав на своїй сторінці у фейсбуці, що в село зайшли російські окупанти, а сусідні села на лівому березі Ірпеня відрізані від Києва. Після цього зв’язок з ним зник.

Скрін допису зі сторінки Дмитра Хилюка

Виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк згадує, що разом з колегами боялася, що Дмитра вбили. 

«На початку березня зник контакт із журналістом «УНІАН» Дмитром Хилюком… Ми дуже боялися, що його вбили. Ми не мали жодних підтверджень, шукали і через правоохоронні органи і військових», — каже Оксана Романюк.

«БУРЯТИ ДВЕРІ ЛАМАЮТЬ»

Першого березня 2022-го до будинку Хилюків зі зброєю увірвалися російські військові. 

«Заходять до нас п’ять чоловіків, зовнішність їхня це ж… азійська… буряти. Двері ламають. Кажуть: «Ми будемо у вас ночувати на другому поверсі». Не питали, чи можна, чи не можна. Ну а що ти тут скажеш? Ідіть», — згадує Василь Хилюк.

Василь Хилюк — батько Дмитра Хилюка

На наступний день прямо в хату влучив снаряд і родина Хилюків пішла ночувати до сусідки. 

«Вікна повибивало, ще ж холодно надворі. То ми вирішили до сусідки перебратися. Переночували там. А тоді з Дмитром рано зібралися піти подивитися, що ж там можна у хаті зробити, прибратися», — каже Василь.

Коли чоловіки дійшли до будинку, на них налетіли росіяни і повалили їх на землю.

«Налетіли на нас, кажуть: «руки догори, лягти». Підбігли, положили, обшукали. Татуювання шукали в Діми. Нічого не знайшли… У мене сигарети тільки були. Накинули куртки на голови — і йому, і мені…. І потягли десь. Так ще такими зигзагами, що не розумієш, куди», — згадує Василь. 

«ДИХАТИ НЕМАЄ ЧИМ»  

Василь Хилюк розповідає журналістам, що його разом з сином завели у розташовані неподалік складські приміщення. 

«Там, на складах, зав’язали нам скотчем голови… Діма ще чую, каже, що дихати нема чим. Ну вони сильно так… очі і голову. Дихати немає чим. А він (окупант, — ред.) не слухає, він все крутить тим скотчем. І все, я сиджу. А Діму забрали», — говорить Василь.

Василь Хилюк — батько Дмитра Хилюка

Після допиту чоловіків кинули у вантажівку. Василь пригадує, що там було багато полонених людей. 

«Щось стояли, коли Діма до мене підходить… Замотаний. Руки всі пов’язані постійно. На ту машину я не вилізу з руками. Каже: «тато, це ти!». Кажу: «а хто ж. А ти чого тут? Казали ж, що відпустили», — говорить Хилюк. 

Чоловіків тримали у полоні дві доби. Василь каже, що був поряд з сином, однак поговорити їм не дозволяли росіяни.

«Там не сильно поговориш, бо як голосніше, то він (окупант, — ред.) кричить через двері, що гранату кине, як будете балакати. Лякав, що і бородатим чеченцям віддасть, хто буде там щось», — згадує Хилюк.

Під час допитів Дмитро розповів російським військовим, що він працює журналістом. Батько каже, що вони все одно дізналися б, бо забрали його телефон. 

«Я думаю, вони зрозуміли. Якщо його телефон потрапив до них вже в руки, то вони… Там же його контакти. Знали вони. Він говорить, що так, я сказав, що я на «УНІАН» працюю… Хоча я сказав, що Діма вчитель», — розповідає Василь.

«ЗЕЛЕНСЬКОГО ВИЖЕНЕМО І ВІН ПРИЙДЕ»

Після того, як росіяни дізналися, що Дмитро працює журналістом, вони не відпустили його додому разом з батьком.

«Я не знав, куди його забирають. Він (окупант, — ред.) просто зачитав список, кого відпускає, а потім каже: «Дмитро, виходь». Я зразу до нього: «а куди це ти його, чого це ти його? Там же мати жде, як же я сам прийду додому?». А він: «та не хвилюйся, війна закінчиться с відпустимо». Каже, що Зеленського виженемо і він прийде», — говорить Василь, викурюючи чергову сигарету. 

Дмитро Хилюк вже другий рік знаходиться у російському полоні. Міжнародна неурядова організація «Репортери без кордонів» оприлюднила розслідування про те, де окупанти утримують журналіста.

«Оці репортери говорили, що так Дмитра ніхто не бачив, але казали, що тримають в одиночній камері його. Той чоловік, що в суміжній камері був, чув, що його допитували, що Хилюк — журналіст, а потом його кудись забрали», — говорить батько Дмитра.

У серпні 2022 року через Міжнародний Комітет Червоного Хреста батьки Дмитра Хилюка отримали від нього лист, датований ще квітнем 2022-го. Василь обережно дістає папірець із конверта зі штампом «Пошта Росії» та читає: «Дорогі мої мамо і тато. Я живий і здоровий. У мене все добре. Діма».

Наприкінці травня стало відомо, що поліція Київської області передала кримінальне провадження щодо зникнення журналіста агенції «УНІАН» Дмитра Хилюка до Головного управління СБУ в місті Києві та Київській області.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що особисто тримає на контролі питання щодо визволення з полону українського журналіста.

Батьки Хилюка чекають на повернення сина додому і сподіваються, що з ним все гаразд.

Василь Хилюк — батько Дмитра Хилюка

«Карати, звичайно, треба. Господи, особливо коли почуєш, що вони там роблять… садисти. Звичайно, треба карати їх. А ти спробуй дістань їх усіх… Може наші щось там роблять, але… Головне, щоб Діма прийшов, щоб обійняти його. (Плаче) А карати — то вже не моє», — каже Василь Хилюк.

Читайте також: «Радили» працювати на росіян: як журналістка з Мелітополя втекла з окупації під виглядом лікарки

війна, воєнні злочини росії, Київщина