3384

Після звільнення Київщини від російських окупантів, все більше населених пунктів повертається до життя. Люди шукають рідних, намагаються добратися у полишені домівки. А ті, хто на кілька тижнів опинився у окупованих росіянами селах, розповідають жахливі історії.

«Слідство.Інфо» відвідало деокуповані Демидів та Димер (Вишгородський район Київщини) і поспілкувалося з їхніми мешканцями. З цими населеними пунктами щойно відновили сполучення — військові побудували переправу через річку Ірпінь.

На вʼїзді у Демидів бачимо спалені автівки. Поруч з ними — викопані бліндажі. Ймовірно, тут був останній блок-пост росіян перед підірваним мостом через Ірпінь, за який вони не змогли просунутися.

За блок-постом зустрічаємо чоловіка. Іван (імʼя змінене з міркувань безпеки — ред.) погоджується розповісти свою історію. Він опинився на окупованій території за день до приходу росіян.

«Мене колега попросив погодувати його собаку. Я приїхав, а наступного дня в Димер (сусіднє селище — ред.) вже зайшли росіяни, і тікати було нікуди, бо міст взірвали», — розповідає чоловік.

Питає, чи можна виїхати на Київ автівкою, бо хоче швидше повернутися додому і забути те, що відбувалося. 

Місяць він провів у окупованому селі, яке захопили вороги.

«Росіяни приходили двічі. Перший раз — шукали їжу. Прийшли, навели на мене автомат, знятий із запобіжника, і почали нишпорити по квартирі. Бити — не били, але сильно залякували. Погрожували пристрелити, забрали все, що знайшли. Довелося шукати їжу по сусідах. Вдруге вони прийшли і забрали у мене всі цвяхи. Пригрозили, що убʼють, якщо комусь розповім, бо брали цвяхи для «танчиків» (розкладати, аби техніка не пройшла — ред.). Або ж зроблять так, як із чоловіками у деяких сусідніх домах — їх виводили без одягу на вулицю і знущалися над ними. Врешті навели автомат і змусили таки роздягнутися. На вулицю не вивели, просто кілька разів врізали прикладом. І наказали мовчати. Досі страшно, не хочу про це згадувати», — переходить на шепіт чоловік.

Синці, каже, лишилися досі.

Дорогою до центру села бачимо будинки, на яких написано «тут люди» та вивішений білий прапор. Місцеві кажуть, що тут так робили, аби окупанти не стріляли по будинках.

«Були історії, коли питали, чи є хтось у підвалі. Їм казали, що ні, так вони брали і кидали туди гранату. А якби там справді хтось був? Наприклад, діти?», — розповідає один із чоловіків, яких ми зустріли у селі.

У дворах поруч стоїть машина, розмальована літерами «V» — так росіяни позначали свою техніку. Автомобіль на місцевих номерах, тож вони просто забирали авто під свої потреби.

У центрі села зяє велика вирва. Сюди, кажуть, потрапив снаряд. Кілька навколишніх магазинів згоріли, а сусідні будинки зруйновано вщент.

Один із місцевих, Женя, пропонує нам показати селище Димер після звільнення від окупантів. Там, каже, росіяни зробили собі базу, де утримували полонених цивільних українців. 

Підвозить нас до заводу із виробництва пластикових вікон. Окупанти влаштували собі базу у пʼятиповерхівці поруч. Завод і досі димиться, і дим із запахом паленого пластику відносить до хат місцевих жителів.

У Димері пошкоджень значно більше. У одну із хат потрапив снаряд. Там жили літні люди. Зараз обидвоє в лікарні — чоловіка контузило, а от жінка постраждала значно сильніше.

Родич, який прийшов поприбирати на знищеному обійсті, розповідає, що від вибуху в неї вибило око. Зараз подружжя в лікарні, і він щиро сподівається, що їм вдасться стати на ноги. 

Тут росіяни тримали полонених

Саме в Димері росіяни взяли двох полонених, місцевих цивільних жителів. Ті допомагали українській армії відстежувати пересування ворога та його дислокацію. «Попалися», коли не встигли видалити з телефону кілька фото окупантів. Розповідають, що їх возили кілька днів по різних селах, аж врешті їх таки визволили.

Крім заводу, росіяни окупували для своїх потреб ангар місцевої автобази. На території ще досі чимало потрощених, а то й цілих снарядів. А також — згорілий кістяк критого ангару та спалені автобуси.

Останньою точкою перед сутінками стає місцевий цвинтар. Тут стоїть підбита російська техніка. Весь газон перекопаний бліндажами. Наш провідник зазначає, що символічно — блок-пост окупанти організували саме біля цвинтаря. І відправилися у землю.