Недообстежений туберкульоз, відсутність транспорту для конвоювання в лікарні, брак медперсоналу та милиці з дощок. Слідство.Інфо відвідало  українські колонії та побачило, як хворі виживають за ґратами.

Від редакції: Під час розслідування журналістка отримала інформацію, яка є дуже чутливою з огляду на стан здоров’я засуджених та закритість системи, у якій вони опинилися. Ми усвідомлюємо важливість зібраних доказів, які яскраво показують системних проблем, наслідком яких є життя і здоров’я людей. Тож публікуємо їх з огляду на суспільний інтерес.  

Без щелеп

52-річного Анатолія (ім’я змінене з міркувань безпеки, — ред.) конвоювали в Петрівську колонію суворого режиму на Кіровоградщині в лютому 2019 року. До цього більше року його утримували в Дніпрі. Худий, неголений, із запалими очима. Говорить чоловік нерозбірливо. В Анатолія гепатит, ВІЛ-інфекція третього ступеня, а також він перехворів на туберкульоз. За словами чоловіка, у 2015-му році йому видалили дві щелепи. Відтоді також дуже погіршився зір. 

«Я зараз замість вас бачу велику пляму, як після зварювання. Не чую майже нічого, — розповів він представникам омбудсмена під час візиту у травні, — Мене треба обстежувати. Востаннє обстеження було років 13 тому». 

Найбільше ж Анатолія турбує, що він не може нормально їсти. В колоніях, за його словами, не могли забезпечити спеціальним харчуванням. Попри відсутність у чоловіка двох щелеп. «Можу пити воду з супа. Що встиг проковтнути, те й поїв», — розповідає засуджений. 

Чому відбувати покарання його відправили не в колонію для людей з інвалідністю або спеціалізовану лікарню, Анатолій не знає. 

Вхід на територію Петрівської колонії суворого режиму на Кіровоградщині. Слідство.Інфо

За даними Слідства.Інфо, в Петрівську колонію він прибув недообстежений — у медичній картці не було ні флюорографії, ні рентгену. Анатолій отримував пенсію з інвалідності другої групи від 2008 року, але у 2015-му виплати припинилися —  інвалідність у в’язниці Дніпра не поновлювали. Відтак на лікування в чоловіка не стало грошей — він залишився без пенсії, працювати за станом здоров’я не може, а на волі в Анатолія нікого не залишилося. 

Держава повинна надавати людям з інвалідністю спеціальні засоби для пересування — милиці, візки, ходунки, але допоки засуджений не збере необхідні документи і не пройде спеціальну медичну комісію для держави він здоровий. Анатолій хоче знову отримувати виплати з інвалідності, але комісії йому потрібно довести, що його стан не покращився.  Що в нього досі немає двох щелеп. 

З такими ж проблемами стикаються хворі в’язні інших колоній. Однак не всі засуджені можуть зібрати необхідні довідки, а дехто взагалі не має посвідчення особи. Тому деякі в’язні з ампутованими кінцівками або просто не можуть пересуватися, або вигадують, як допомогти собі самотужки. Так у колоніях з’являються дерев’яні дошки-шини для ніг, а для того, щоб сходити у непристосований туалет, човгають до нього по підлозі на колінах. 

Зараз Анатолій перебуває у спеціалізованій тюремній лікарні. Це сталося через півтора року життя за ґратами. Життя в умовах, не пристосованих для людини з інвалідністю. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як важкохварі в’язні помирають в очікуванні медичної допомоги

Туберкульоз під питанням

«Шкода, низько і абсурдно», — такими словами характеризує теперішнє життя в тюрмі Олександр Жук. У Петрівській колонії він відбуває покарання за розбій. За словами чоловіка, вперше на туберкульоз він захворів ще на волі у 2003 році, обстежувався в туберкульозному диспансері та зрештою вилікувався. 

«Я 15 років не хворів, вважав себе абсолютно здоровою людиною, — розповідає, — А тепер подивіться на мене. Я ніколи таким худим не був. Відчуваю втрату здоров’я: скаче температура, слабкість, мучить головний біль, не хочеться їсти». 

В’язень Олександр Жук каже, що в нього активна форма туберкульозу, а заразився він, найімовірніше, вже в ув’язненні. Слідство.Інфо

За словами чоловіка, обстежитися на туберкульоз він просив ще навесні, оскільки взимку побачив пляму на легенях під час рентгену. Нещодавно Олександр уперше здав мокротиння: «А повторний аналіз показав, що в мене активна форма туберкульозу. Виходить, я заразився тут. У медчастині мене привітали й сказали готуватися до вивезення в лікарню. І от я вже два тижні чекаю. Я ходжу в їдальню з усіма, кашляю, чхаю, лягаю спати обличчям до іншої людини». 

Завідувач медчастини Роман Валага стверджує, що після того, як прийшли результати аналізу мокротиння Олександра, він подав запит для перевезення його на подальше лікування.

Петрівська колонія суворого режиму на Кіровоградщині. Слідство.Інфо

«Туббарак»

За останніми даними громадської організації «Україна без тортур», в установах кримінально-виконавчої служби перебувають близько 1800 в’язнів, хворих на туберкульоз. Половина з них захворіла вже за ґратами. Майже 70% усіх хворих небезпечні — мають відкриту форму захворювання.

Тепер ті, хто перехворів на туберкульоз, живуть в одному корпусі з іншими засудженими, які не хворіли. Тут близько 40 засуджених, ліжка приставлені одне до одного впритул, деякі — двоповерхові. У бараці душно. Більшість засуджених кашляє та нервує. Слідство.Інфо

Раніше в’язнів, які перехворіли на туберкульоз, але тепер уже не можуть нікого заразити, в Петрівській колонії утримували в окремому приміщенні. Але за словами начальника колонії, зараз його ремонтують — готують для довічно ув’язнених. Тепер ті, зто перехворіли на туберкульоз, живуть  в одному корпусі з іншими засудженими, які не хворіли. Тут близько 40 засуджених, ліжка приставлені одне до одного впритул, деякі — двоповерхові. У бараці душно. Більшість засуджених кашляє та нервує: 

— У мене туберкульоз, я по стану відчуваю. Хворію з 1989 року і краще лікарів знаю, коли мені погано. Температура, кашель постійний, мокрота летить. Місяць тому вперше за 7 років тут людям почали брати мокротиння на аналіз, — розповідає засуджений Володимир Старіна. 

— Але мокроту викликають здавати, коли ми вже попили і поїли — немає чим плювати, — каже інший в’язень. — Як ми себе почуваємо? Медчастина і сама не знає відповідь. Вони відповідальність одне на одного перекидають.

— У мене туберкулома (утворення в тканині легень, — ред.). Будь-який протяг і в мене може відкритися хвороба, а мені пишуть, що я можу серед загальної маси утримуватися, — нервує ув’язнений Геннадій Федосенко. 

У медчастині Петрівської колонії є цифровий рентген, але от посади фтизіатра не передбачено. На фото — цифровий ренгенівський знімок одного із засуджених, розшифровувати його відправлять у район. Слідство.Інфо

Це відділення засуджені називають «туббараком». Головний медик колонії Роман Валага запевняє, що всі засуджені відділення обстежені, здорові та не заразні, але в’язні не впевнені в цьому. 

Якщо в засудженого після рентгену є підозра на туберкульоз, його мусять дообстежити — зробити аналіз мокротиння. До червня цього року колонія не мала навіть спеціального місця для забору аналізів. Цей факт також зафіксували у звіті Секретаріату Уповноваженої з прав людини, який є у розпорядженні Слідства.Інфо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Убивство у свинарнику: чи покарали всіх причетних

Відсутність транспорту 

Зачасту засуджених вивозять на обстеження в районні центри Петрово або Олександрію. Це трохи більше 20 км в один бік. Однак службового авто для цих потреб в установі немає. Лікар колонії Роман Валага розповідає, що йому доводиться щоразу домовлятися зі співробітниками установи, щоб вони доставляли аналізи у сумці-холодильнику, якщо раптом їдуть у тому напрямку.

За словами начальника Петрівської колонії Валерія Апакідзе, на транспортування мокротиння в лабораторії коштів не виділяють кошти: «В колонії немає службового транспорту, тільки один УАЗ, розмальований під швидку. В цьому році ні літра пального за державні кошти не куплено». 

Начальниця філії Центру охорони здоров’я кримінально-виконавчої служби в Кіровоградській області Тетяна Чавикіна розповідає, що автомобіля для службових потреб немає навіть у них: «Нам пообіцяли до кінця року один автомобіль. Зараз виходимо із ситуації. Допомагають неурядові організації — зустрічають сумки і доставляють їх до лабораторій».

Врешті відсутність службового транспорту стає проблемою хворих. «Транспортування мало б бути за кошти кримінально-виконавчої служби, а по факту відбувається за кошти засудженого, — розповідає лікар Роман Валага, — Тих, у кого грошей немає, вивезти проблематично. Але інколи швидку допомогу викликаємо». Поїздка в один бік коштує щонайменше 300 гривень. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Робота в борг: як засуджені жінки залишаються винні державі

Віддалена установа

У медчастини колонії є цифровий рентген, але от посади фтизіатра (лікар, який лікує туберкульоз, — ред.) не передбачено. Крім того, вільні посади для молодшого персоналу, лікаря-стоматолога та інфекціоніста. Проте, за словами начальниці філії Центру охорони здоров’я, знайти працівників не вдається вже два роки — надто віддалена колонія, а зарплати невисокі. 

Рентгенівські знімки відправляють розшифровувати в Кропивницький. Поки засуджений чекає на результат, він живе поруч зі здоровими в’язнями.

Ізолятор для інфекційних хворих начальник медчастини називає «імпровізацією». Адже від інших палат у медчастині він не відрізняється і не викладений плиткою – повна дезінфекція тут неможлива. В’язні з підозрою на туберкульоз не ізольовані й чекають на обстеження й лікування поруч з хворими на інші захворювання. Ні співробітники, ні потенційно небезпечні хворі не носять маски. Хоча начальник медчастини Валага показував журналісту Слідства.Інфо ящик спеціальних захисних засобів і запевняє, що їх закупили достатньо, тому в дорогу він їх видає. Однак, коли ми запитали про це самих засуджених, вони лише посміялися. 

У 2017 році Кабмін створив Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби. Це зробили для того, щоб медицина в установах виконання покарань була незалежною від керівництва тюрем. Але дотепер філія новоствореного відомства в Кіровоградській області не отримала ліцензію з медичної практики. Приміщення ж медичної частини Петрівської колонії досі належить кримінально-виконавчій службі. «Я не маю права тут гвіздка в стіну забити без відома начальника колонії», — каже Роман Валага.

Валерій Апакідзе очолює Петрівську колонію з квітня 2018 року. На його думку, медичну допомогу тут надають на достатньому рівні. Скріншот з “Олександрійських новин”

Валерій Апакідзе очолює Петрівську колонію з квітня 2018 року. На його думку, медичну допомогу тут надають на достатньому рівні. На питання, чи часто засуджені звертаються зі скаргами на неналежне лікування, відповідає: «Коли група засуджених бажає послабити режимні вимоги й надихає писати необгрунтовані скарги, то звертаються». За словами Апакідзе, наразі немає жодного документу, який би вказував, що в’язні, які вилікувалися від туберкульозу, повинні утримуватися окремо: 

«Можливо припустити, що є засуджені якісь заразні. Але наші колонії не ділять за хворобами, а розподіляють людей згідно зі скоєними злочинами. Мабуть, є можливість захворіти, особливо коли імунітет ослаблений». 

Також, на думку начальника колонії, неправильно турбуватися лише про засуджених. За його словами, за 5 років один співробітник колонії також перехворів на туберкульоз.

За словами керівника «України без тортур» Олександра Гатіятулліна, діагностування та лікування туберкульозу потребує покращення не лише в Петрівській колонії: «Це проблема установ, які віддалені від лабораторій і в яких немає кваліфікованого персоналу», — каже він.

За словами експерта, ізолювати раніше хворих на туберкульоз засуджених недоцільно з точки зору прав людини, натомість варто відповідально реагувати на скарги та проводити щорічні медичні огляди всіх засуджених: 

«Тих, у кого виявляють туберкульоз, потрібно ізолювати — обладнувати медичні ізолятори й не давати контактувати з іншими. Важливо також почати лікувати в’язня якнайшвидше, однак все, що наразі можуть зробити в колоніях — виявити підозру на захворювання». 

Після встановлення діагнозу туберкульоз, засуджених відправляють в одну з шести спецлікарень, розповідає експерт. Однак система перевезення засуджених, за його словами, теж не відповідає вимогам, адже хворих перевозять вагонами разом зі здоровими.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Зона на колесах: як виживають дорогою до тюрми  

Матеріал підготований в рамках проекту, який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.