Через рік після того, як у Бейруті вибухнула велика партія аміачної селітри, розслідування OCCRP дало відповідь на одне з найбільших питань: кому насправді належить вантаж. 

Завдяки документам вдалось розкрити мережу торгівлі хімікатами, підконтрольну українцям, яка існувала десятки років. Вона прихована за численними довіреними особами та номінальними фірмами. 

Через рік після того, як в порту Бейрута вибухнула велика партія аміачної селітри, спустошивши столицю Лівану, залишалась складна відповідь на одне з найпростіших питань: кому насправді належав вантаж?

Одразу після вибуху журналісти виявили, що компанія Savaro Ltd, зареєстрована в Лондоні, у 2013 році зафрахтувала вантаж на 2750 тонн, який направлявся з Грузії на завод виробництва вибухових речовин у Мозамбіку.

Натомість судно MV Rhosus, яке перевозило вантаж, було затримано в Бейруті через несплачені борги та технічні дефекти. Вантаж лежав на складі порту до 4 серпня 2020 року, допоки він не спалахнув під час одного з найбільших неядерних вибухів в історії. В результаті цього загинуло понад 200 людей і ще понад 300 000 осіб лишилось без даху.

Джерело: Associated Press

«Нічия» аміачна селітра

Попри нищівний вибух, є ознаки того, що лише частина загального вантажу з судна Rhosus залишалась в порту Бейрута на момент вибуху.

Федеральне бюро розслідувань США дійшло висновку, що вибухнуло лише 20 відсотків завантаженого на Rhosus нітрату амонію. Це додало питань про те, що ж трапилося з іншими 80 відсотками — включно зі ймовірністю того, що залишки вантажу було викрадено з ліванського порту.

Але з’ясувати, кому належить британська компанія Savaro LTD, виявилося непростим завданням. Справжні акціонери компанії приховані за номінальними директорами офшорних компаній.

Український підприємець Володимир Вербоноль, який був власником компанії «Саваро» у місті Дніпро, перший потрапив під підозру. Але, заперечивши, що мав якийсь стосунок до вантажу з Бейруту, він здебільшого уникав подальшої уваги.

Розслідування, яке провели OCCRP та партнери, довело: Вербоноль таки справді стояв за Savaro LTD. Досліджуючи документи, журналісти виявили, що компанія є частиною великої мережі, що торгує аміачною селітрою, яку використовують для виготовлення вибухових речовин.

У Дніпрі мережею компаній керують і володіють місцеві підприємці, включно із Володимиром Вербонолем та його тестем, відомим на національному рівні будівельним магнатом Миколою Алісеєнком. Але ця мережа вже давно маскує свою діяльність за щонайменше пів десятка торгових найменувань та різноманітних компаній, що охоплюють Англію, Шотландію, Карибський басейн, Україну, Південну частину Тихого океану та США. 

Мережа компаній продавала добрива та хімікати африканським країнам щонайменше з 2000-х років. 

Журналісти також виявили, що ця ж мережа здійснила щонайменше три інші поставки аміачної селітри до Мозамбіку у 2013 році. 

Принаймні одна українська компанія в мережі продовжує продавати товари в інтернеті, включно із добривами. 

Дві офшорні компанії, кіпрська компанія Interstatus та британська Alpha and Omega, які надають корпоративні послуги клієнтам у колишніх радянських республіках, роками сприяли роботі цієї мережі.

Ці знахідки викривають людей та організації, які стоять за вантажем нітрату амонію, який вибухнув у Бейруті. Незабаром ця історія також може отримати юридичні наслідки. Адже минулого місяця адвокати подали до суду на Savaro у Великобританії від імені Асоціації адвокатів Бейруту та жертв вибуху, стверджуючи, що компанія несе значну відповідальність за цю катастрофу.

Така заплутана мережа компаній, що стоїть за вантажем, також говорить про винахідливі методи, які регулярно використовуються у міжнародній торгівлі та судноплавстві, щоб приховати право власності. Як кажуть експерти, це часто є навмисною спробою ухилитися від відповідальності та сприяти здійсненню кримінальної або іншої тіньової діяльності.

Джерело: Reuters

Каміль Абуслейман, провідний адвокат у справі проти Savaro у Лондоні, заявив, що компанія несе часткову відповідальність за вибух, оскільки вона була законним власником вантажу і не вжила належних заходів для вилучення небезпечних матеріалів. Він сподівається, що справа проти компанії стане першим кроком у притягненні до відповідальності всіх винних у катастрофі.

«Savaro та люди, які контролюють діяльність цієї компанії, несуть відповідальність за те, щоб їх вантаж зберігався належним чином і не створював ризику для людей», — сказав OCCRP Марк Тейлор, старший аналітик The Docket, ініціативи Фонду Клуні за справедливість.

«Відповідно до міжнародної системи захисту прав людини, це не нормально — просто скидати небезпечні хімікати на склад та йти геть», — додав він.

У повідомленні, яке отримали журналісти, українські компанії заперечували будь-яку причетність до поставки, яку здійснювало судно Rhosus і покладали провину за вибух у Бейруті на владу Лівану.

«Весь час сферою діяльності «Корпорація Атлантіс», «Саваро» та «Дніпрософт» було ІТ: виробництво програмного забезпечення та інтернет-маркетинг», — йдеться у повідомленні з посиланням на назви трьох українських компаній, які входять до мережі.

Інтернет-реклама інших товарів, таких як добрива, здійснювалася від імені їхніх клієнтів і «розміщувалася працівниками, а часто і стажерами, які, можливо, не повністю розуміли, що наша компанія діє від імені виробників», — сказали вони.

Британський адвокат компанії Savaro, Річард Слейд, не відповів на запит щодо коментаря.

Джерело: EPA-EFE

«Без швидких судових рішень»

Вибух аміачної селітри в серпні 2020 року зруйнував головний порт Лівану, країни, яка залежить від імпорту. Він завдав матеріальної та економічної шкоди його столиці на суму 8,1 мільярда доларів та змусив країну, яка вже бореться з корупцією та відсутністю якісного управління, пережити кризу.

Вже рік по катастрофі Ліван бореться з гіперінфляцією, нестачею ліків, чергами за паливом та постійними відімкненнями електроенергії. Багато ліванців покидають країну, щоб знайти краще життя за кордоном.

Вони вважають, що політична еліта країни несе особливу відповідальність за катастрофу. Така думка поширилась після того, як з’явилися докази, що уряд усвідомлював ризики, які несе аміачна селітра, але не усунув їх.

Натепер звинувачення були висунуті лише керівництву порту та митниці, чиновникам нижчого та середнього рангу. Місцевий суддя намагався звинуватити вищих посадовців у халатності, включно з прем’єр міністром Хасаном Діабом, але у лютому після реваншу політичної еліти країни, цей суддя був відсторонений. Зараз призначено нового суддю, який продовжує розслідування.

Колишній міністр внутрішніх справ по справам муніципалітетів Лівану, а зараз адвокат та правозахисник Зіяд Баруд розповів OCCRP, що з огляду на масштаби справи він ніколи не очікував на швидкі судові рішення.

Більш ніж через рік після вибуху, «настав вересень, півтора року після вибуху», «ми все ще говоримо про юридичні формальності та недоторканність, досі не переходячи до справжнього суду», — сказав він.

Номінальні власники та управлінські компанії

Судно Rhosus було зафрахтоване, а його вантаж придбали дві компанії з мережі «Саваро»: зареєстрована в Лондоні компанія Savaro LTD, та інша — Agroblend Exports (BVI) Ltd із Британських Віргінських островів.

На папері жодна з компаній не була пов’язана ні з ким в Україні. Власники та директори Agroblend ховаються за суворою таємницею Британських Віргінських островів. 

Справжні власники Savaro були приховані за номінальними власниками, яких обслуговує кіпрська корпоративна сервісна компанія Interstatus.

 

Interstatus надавав послуги принаймні чотирьом компаніям, що називаються “Саваро”. Шотландська компанія, яка називає себе “торговцем добривами”, подала документи спільно з дочірніми компаніями Interstatus та Alpha та Omega group, британською мережею постачальників корпоративних послуг, яка була помічена у співпраці з особами, що перебувають під санкціями, та нібито відмивачами грошей.

Мережа компаній Savaro / Автор: Edin Pašović/OCCRP

Минулого року Transparency International Великобританія надіслала звіт про діяльність Alpha and Omega group до податкової Великобританії із закликом провести розслідування, але поки що не отримала офіційної відповіді. Про це OCCRP повідомив голова розслідувальної групи Бен Коудок.

«З точки зору кількості компаній, які надалі використовуються у підозрілій діяльності, [Alpha and Omega group], безумовно, є однією з найбільш продуктивних», — сказав Коудок.

Наразі діяльність Interstatus розслідує кіпрський фінансовий регулятор CySEC, повідомила OCCRP голова CySEC Деметра Калогеру.

Власниця Interstatus, Марина Псиллу розповіла OCCRP, що її компанія провела повну перевірку своїх клієнтів, але вона не може поділитися іменами справжніх власників із третіми сторонами.

Британська компанія Savaro Ltd «наскільки відомо, ніколи не здійснювала діяльності, і саме так це завжди подавалося нашим клієнтом», — сказала вона.

Керівник Alpha and Omega Олексій Струков відмовився надавати коментарі щодо своїх клієнтів, але сказав, що його компанія дійсно співпрацює з Interstatus, надаючи їм адресу та послуги із пересилання пошти.

Джерело: Reuters

Savaro та сирійські підозри

Журналісти та слідчі досліджували ймовірність того, що партії аміачної селітри не судилося потрапити до Мозамбіку, а натомість її залишили в Бейруті задля подальшого незаконного ввезення до Сирії та використання для виробництва вибухівки.

Ця теорія частково підкріплюється попередніми розслідуваннями OCCRP про те, що мозамбікська група компаній, яка замовляла аміачну селітру, підозрювалась у торгівлі зброєю.

Також виявилось, що кіпрський власник корабля має борги перед FBME — банком, що належить Лівану на Кіпрі та в Танзанії. Цей банк був змушений припинити свою діяльність після того, як Міністерство фінансів США оголосило його банком, «діяльність якого пов’язана з відмиванням грошей». Серед клієнтів банку — співробітники ліванського шиїтського угрупування «Хезболла» та компанії, яка нібито пов’язана з сирійською програмою зброї масового знищення.

Непрозорість структури власності Savaro додала ще низку питань. У цьогорічному репортажі для ліванського телебачення «Аль-Джейдід» журналіста Фераса Хатума, який працював з OCCRP над цією історією, було виявлено, що Interstatus та група Alpha and Omega також виступали як номінальні власники бізнесу, який належить олігарху сирійського режиму Джорджу Хасвані та сирійсько-російському бізнесменові Імаду Хурі, брат якого (Мудалал Хурі), як стверджують, є посередником між сирійським і російським режимами.

Принаймні одна компанія Хасвані, Hesco Engineering and Construction, користувалась спільними адресами у Великобританії з компанією Savaro Ltd. Обидві компанії двічі змінювали адреси у документах у ті ж самі дні у 2008 та 2011 роках.

Казначейство США внесло до санкційного списку Хасвані і братів Хурі за підтримку режиму Башара Асада. Мудалала Хурі залучали для допомоги у спробі закупити аміачну селітру для уряду Асада в 2013 році — того ж року судно Rhosus прибуло до Бейруту.

Згідно зі звітом компанії Ernst & Young від 2014 року, брати Хурі часто направляли клієнтів у банк FBME. Hesco Engineering and Construction також були клієнтом FBME.

І брати Хурі, і Хасвані заперечували будь-який зв’язок з вантажем судна Rhosus.

Elizabeth Fitt/Alamy Live News

Міжнародна система

Журналісти знайшли зв’язок Savaro Ltd. та Agroblend Exports (BVI) Ltd. з мережею Вербоноля завдяки підказкам, знайденим у низці електронних листів, надісланих представником компанії після затримання судна Rhosus в Бейруті.

У грудні 2013 року представник Agroblend на ім’я Кертіс Іглхард звернувся до ліванського бізнесмена, щоб той допоміг йому забрати вантаж корабля, який він ідентифікував як «небезпечний».

Іглхард поскаржився, що його компанія була приголомшена, коли оператор корабля, Teto Shipping, неочікувано зробив зупинку в Греції та Бейруті, де зрештою і був конфіскований Rhosus.

Компанія Teto Shipping заявила, що продовжувати рух до порту Бейра в Мозамбіку було занадто невигідно, попри те, що була сплачена повна вартість доставки, майже 375 000 доларів, пише Іглхард. Він звинуватив оператора в тому, що той вимагав від компанії, яку представляв Іглхард, гроші.

«Наразі корабель все ще перебуває у Бейруті, а власники судна кажуть, що не могли завантажити товар (на судно) у Бейруті, бо у них немає грошей, щоб перевезти його до Бейри. Вони почали шантажувати нас, щоб ми заплатили їм ще 180 000 доларів США (інакше ми ніколи не побачимо наш вантаж)», — йдеться у листі.

Майже через рік Іглхард знову звернувся до того самого бізнесмена. Але тепер, замість того, щоб представляти Agroblend, його електронні листи надсилалися з облікового запису на домені savaro.com. 

Хоча право власності на домен було приховане за допомогою сервісу анонімізації в інтернеті, журналісти виявили, що savaro.com використовує один сервер електронної пошти з веб-сайтом українського відділення Savaro. Вони також мають спільну IP-адресу, яку використовує українське відділення Savaro Ukraine, разом з іншими сайтами, які пов’язані з офшорними компаніями в мережі, та рекламують добрива й інші хімікати в Латвії та США.

Iглхард також зіграв певну роль у спробах компанії Savaro найняти ліванського адвоката Джозефа Кареха для перевірки вантажу аміачної селітри у 2015 році. Після цього компанія, схоже, полишила спроби повернути свій вантаж. Компанія Savaro заплатила Кареху з рахунку, відкритому у кіпрському відділенні ПриватБанку.

Журналісти не змогли ідентифікувати співробітника на ім’я Іглхард у записах компанії або додзвонитись на його британський номер, який він раніше використовував.

Родюча земля 

Володимир Вербоноль народився в 1959 році і зробив кар’єру завдяки діловим та політичним колам Дніпра.

Володимир Вербоноль / Джерело: novamama.org

Раніше він працював помічником у відомого профспілкового лідера України Михайла Волинця, та згодом у Дениса Дзензерського, колишнього депутата парламенту.

У 2001 році Вербоноль заснував компанію під назвою “Корпорація Атлантіс”, яка продавала добрива та інші продукти – це виявили журналісти завдяки наявним в інтернеті архівним фрагментам видаленої веб-сторінки. Вербоноль тоді був публічним обличчям компанії.

Разом із партнерами, в тому числі будівельним магнатом Алісеєнко, Вербоноль незабаром заснував кілька компаній з продажу товарів та послуг, зокрема, добрив, металургійного обладнання, програмного забезпечення та веб-дизайну. Однією з них було українське відділення Savaro, створене в 2009 році.

За цими українськими компаніями стояла ціла мережа офшорних компаній, як свідчать документи з реєстру компаній, більшість з яких перебували в управлінні Interstatus. Вона включала компанії під назвою Savaro у Шотландії, Англії та Британських Віргінських островах, а також інші пов’язані холдингові компанії на Маршаллових островах та у США.

Нові поставки аміачної селітри

Компанія Вербоноля “Корпорація Атлантіс” закрилася в 2011 році після оголошення банкрутства, але інші компанії з мережі продовжували працювати.

Того ж року веб-адміністратори звернулися до Internet Archive, некомерційного цифрового архіву, який створює резервні копії старих веб-сайтів через Wayback Machine, і попросили їх видалити записи щодо двох його основних веб-сайтів: savaro.com та atlantis.ua. Про це розповів OCCRP директор Wayback Machine Марк Грехем.

Журналістам вдалося відновити фрагменти попереднього веб-сайту «Корпорації Атлантіс», які були збережені стороннім сайтом — сервісом перекладів Linguee. Вони демонструють, що компанія рекламувала добрива та публічно називала Вербоноля своїм президентом. Знімок сайту savaro.com, який все ще доступний в Інтернеті, містить перелік сільськогосподарських хімікатів, включно з аміачною селітрою.

Джерело: atlantis.net.ua

Ймовірно, з того моменту українські компанії Вербоноля та його партнерів припинили рекламувати добрива в інтернеті під своїми назвами. Savaro в Україні почала представляти себе як продавця «інших машин та устаткування», а згодом і як постачальника послуг веб-розробки та програмного забезпечення. ​​Однак веб-сайти, пов’язані з офшорною структурою, продовжували продавати хімікати.

Колишній працівник мережі Savaro, який працював в українських компаніях у час здійснення поставки судном Rhosus, розповів OCCRP, що є мало доказів того, що ці компанії працюють у сфері ІТ, і що продаж добрив залишається основною частиною їхнього бізнесу.

«Я майже не пам’ятаю нікого, хто міг би бути залученим до роботи з програмним забезпеченням. ІТ-спеціалістів або розробників програмного забезпечення не було», — розповів колишній співробітник Savaro, який попросив не називати його ім’я із міркувань власної безпеки.

Журналісти також дізналися, що того ж року, коли відплило судно Rhosus, Savaro також направили понад 17 000 метричних тонн аміачної селітри трьома окремими поставками до порту Бейра, що у Мозамбіку. Rhosus також направлявся до Бейри, перш ніж його затримали в порту Бейрута.

Та сама мозамбікська компанія Fábrica de Explosivos de Moçambique, яка мала отримати вантаж судна Rhosus, повідомила OCCRP, що вона придбала у Savaro ще дві партії вантажу у 2013 році у кількості майже 11 000 тонн нітрату амонію технічного класу, який зазвичай використовується для виготовлення вибухівки.

​​Прес-секретар Fábrica de Explosivos de Moçambique Антоніо Кунья Ваз сказав, що, наскільки йому відомо, Savaro була українською компанією, керівника якої він знає просто як «пана Володимира».

Дочірня компанія Savaro, Agroblend, також направила третю партію аміачної селітри — 6500 тонн — з України та Хорватії до Бейри. Партія прибула в серпні 2013 року, як повідомляє MUR Shipping, нідерландський оператор судна, який перевозив вантаж. Покупець третьої партії невідомий. Кунья Ваз сказав, що його компанія не є клієнтом.

Джерело: AFP

Замітаючи сліди

Після того, як у Лондоні були подані судові позови, власники Savaro, схоже, намагаються приховати свої сліди.

23 серпня 2021 року право власності на компанію було передано українському адвокату на ім’я Володимир Глядченко. Українські записи свідчать, що Глядченко є номінальним власником щонайменше десятка місцевих компаній, у тому числі однієї компанії за тією ж адресою, де знаходиться філія Savaro в Україні.

У телефонній розмові Глядченко сказав, що він збирався купити лондонську компанію і обрав Savaro за порадою інших українських адвокатів. Він зазначив, що компанія не винна в катастрофі в Бейруті.

Ймовірно, компанії із виявленої журналістами мережі також намагалися приховати той факт, що вони продовжують продавати хімікати.

У липні журналісти знайшли веб-сайт фірми «Дніпрометал», що рекламує добрива та інші матеріали. Таку ж назву має компанія, створена у липні 2011 року Вербонолем та Алісеєнко Ольгою Миколаївною, чиє по-батькові свідчить про те, що вона може бути донькою Миколи Алісеєнка.

Тоді на сайті була вказана адреса офісу у Дніпрі, за якою зареєстрована ця компанія, та інші компанії з мережі Savaro. Вони також використовують однакову IP-адресу разом із декількома пов’язаними компаніями з мережі компаній.

У своїй відповіді на питання OCCRP Володимир Вербоноль та партнери зазначили, що “Дніпрометал” ніколи не займався торгівлею добривами.

Незабаром після цього журналісти виявили, що адресу офісу у Дніпрі, яку використовували компанії з мережі Savaro, було видалено з веб-сайту та замінено на адресу та реєстраційний код іншої компанії, яка також називалася «Дніпрометал», але належала іншим людям і закрилася десятиліття тому.

Журналісти надіслали додатковий лист Вербонолю та партнерам із запитанням, чи змінили вони інформацію на веб-сайті, щоб ввести в оману журналістів або позивачів у судовому процесі у Лондоні.

Відповіді так і не отримали.

Додатковий репортинг: Грем Стек (OCCRP), Рана Саббах (OCCRP), Олексій Ковальов (Медуза), Ніно Бакрадзе (ifact.ge) та Сарунас Черняускас (OCCRP)

На головному зображенні — фотографія авторства Elizabeth Fitt/Alamy Live News

В оригінальній публікації була допущена неточність, яка була виправлена у перекладі.